”Iнформацiйно-аналiтична Головна | Вст. як домашню сторінку | Додати в закладки |
Пошук по сайту   Розширений пошук »
Розділи
Архів
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031

Поштова розсилка
Підписка на розсилку:

Наша кнопка

Наша кнопка

Яндекс.Метрика


email Відправити другу | print Версія для друку | comment Коментарі (1 додано)

Хто воює проти нас. Батальйони територіальної оборони в армійських корпусах ОРДЛО

image

Окрім мотострілецьких полків та бригад, танкових батальйонів та артилерійських бригад, в 1-му та 2-му армійських корпусах (АК) противника є окремі батальйони, що або входять до складу мотострілецьких бригад, або є окремими формуваннями. Вони мають свої власні зони відповідальності (чи мали такі до якихось чергових реформ в армії противника). Характерно те, що в складі 2-го АК їхні роль та місце, як і кількість, більш відомі, ніж у сусіднього першого армійського корпусу. Бойова історія, кількість бійців та навіть позивні командирів у порівнянні з 1-м АК доволі добре відомі. У цій статті йтиметься саме про батальйони територіальної оборони, які інколи воюють більше і навіть краще, ніж «регулярні» мотострілецькі полки та бригади.

БТрО 1 АК

Донецькі батальйони територіальної оборони перебувають неначе в тіні, якщо їх порівняти з луганськими. Низку з них створили після зимової кампанії з новобранців, і без відповідного інформаційного супроводження якоїсь «слави» вони не знайшли. Тим не менше, в 1-му АК є свої БТрО (які там називаються окремими батальйонами територіальної оборони):

1. БТрО приданий 3 ОМСБр і має тактичний знак «63» в колі;

2. БТрО приданий 11 ОМСП;

3. БТрО приданий 1 ОМСБр (за деякими даними, з 2 по 4 батальйони входять до 11-го полку, а 5 БТрО входить до 1-ї мотострілецької бригади);

6. БТрО приданий 9 ОМСП.

Активну участь у бойових діях беруть 6 та 1 БТрО. Якоїсь конкретнішої інформації про них знайти надто складно, адже навіть якщо, наприклад, 9 ОМСП несе втрати на фронті, і їхніх загиблих вдається знаходити в соціальних мережах, то ніхто там не вказує, що він міг служити в шостому батальйоні. Тому на цьому етапі про них сказати щось суттєве не можна. Чого не скажеш про 2 АК.

БТрО 2 АК

Ці батальйони в Луганській області мають значно ширшу історію, як і кількість техніки та бронетехніки в них. Особливо це стосується тих, хто так чи інакше приймали активну участь в літній та зимових кампаніях. Також велику роль зіграло і те, що в Луганській області ще до війни була велика кількість казачіх формувань, більшість з котрих якраз і стали батальйонами територіальної оборони. Нище буде більш детальна інформація про них.

11 БТрО «Атаман». Тактичний знак «40» у квадраті. Батальйон розташовується в Луганську, а займає оборону в районі населеного пункту Піонерське та Миколаївка. З техніки є декілька «Уралів»;

12 БТрО «РИМ». Тактичний знак «42» у квадраті і розташовується батальйон у Свердловську. У літню кампанію в батальйоні було 6 БМП-2. Бійці батальйону брали участь у боях за Станицю-Луганську, Георгієвку та Червонопартизанськ. Взимку 2015-го діяли в районі Чернухіно як окреме формування, що не входило до регулярних частин 2 АК. На тепер у батальйоні є техніка, що залишилася ще з літа 2014-го та деякі трофейні екземпляри з зими 2015-го: два танки, 1 МТ-ЛБ, 2 БРДМ, 3 БМП-1/2, автомобільна техніка;

13 БТрО «Єгор». Тактичний знак «44» у квадраті. Розташовується батальйон ув Ровеньках. З техніки мають «Урали» та УАЗ зі встановленими кулеметами на них. За деякою інформацією батальйон був роззброєний у квітні 2015-го. Що з батальйоном стало згодом, невідомо, але, скоріш за все, він продовжує своє функціонування;

14 БТрО «Призрак». Тактичний знак буква «П». Цей батальйон, мабуть, є найвідомішим з формувань не те щоб серед батальйонів територіальної оборони, а й серед обидвох армійських корпусів. Влітку 2014-го батальйон був доволі потужним та великим формуваннях, у нього навіть було 3 гаубиці Д-30, але з початком формування армійських корпусів гаубиці були передані батальйону «Август». У зимовій кампанії батальйон взяв участь як самостійне формування і діяв у районі Новогригорівки, населеного пункту 8 березня та самого міста Дебальцеве, в боях за котрі втратив 14 своїх бійців.

Після зимової кампанії батальйон був переданий до командування 4 ОМСБр 2 АК. Особовий склад зайняв позиції неподалік Желобка та Сокільників, де веде активні, у порівнянні з іншими ділянками фронту, бойові дії і регулярно несе втрати (згідно власних досліджень за 2019 батальйон входить до першої трійки військових формувань противника за кількістю втрат).

15 БТрО «СССР Брянка». Розташовується в Брянці та має тактичний знак «15» у квадраті. Якщо серед українських силовиків батальйон «Торнадо» виявив себе як абсолютно аморальний та жорстокий за способом ведення війни (характерно те, що «воювали» вони лише з місцевими жителями в період з осені 2014-го по 2016-й), за що деяких членів цього формування засудили, то бойовики «Брянки» займалися подібними злодіяннями, через що були розформовані (чи реформовані) і передані до 6 ОМСП 2 АК;

16 БТрО «Ярга». Розташовується в Антрациті та має тактичний знак «16» у квадраті. Серед техніки є «Урали». Раніше в батальйоні було навіть дві гаубиці Д-30 та один БМ-21 «Град». Скоріш за все, це важке озброєння давно було передане до якоїсь мотострілецької бригади 2 АК;

17 БТрО «Большой» знаходиться в місті Перевальськ та має тактичний знак «17» в квадраті. Присутня автомобільна техніка у вигляді «Уралів»;

18 БТрО «Походный». У лютому 2015 створений у місті Красний Луч, де і перебуває. Має тактичний знак «18» у квадраті. Серед числа бійців присутня велика кількість бойовиків, які воювали влітку 2014-го у складі 2-го козачого батальйону. Ці ж козаки воювали і в зимовій кампанії під Чернухіно. У батальйоні на поточний момент є кілька БМП-1 та, як мінімум, 5 «Уралів».

Як видно з написаного, батальйони територіальної оборони у 2-му АК у більшості своїй перебувають на тилових позиціях «республіки», де охоронять стратегічні об’єкти (склади боєприпасів, техніки, стратегічні об’єкти тощо). Лише 14 БТрО активно бере участь у бойових діях, на що вказують втрати, що їх вдається ідентифікувати шляхом OSINT. Батальйони територіальної оборони в 1-му АК все ще перебувають у «тіні» і потребують подальшого дослідження, яке з кожним роком стає важчим унаслідок різних обставин. Наявність таких батальйонів дає зрозуміти, що який не який, але мінімальний резерв в АК є. Хоча він радше номінальний і у випадку великої війни не зіграє жодної ролі.

Постійне місце дислокації бригади — Комсомольське, Донецька область. Вона вважається зразковою (для противника) з високим рівнем дисципліни, боротьби з алкоголем та наркотиками, високою виучкою особового складу. Сама назва бригади — «Слов’янська» — свідчить про те, що її ветерани воюють із нашою армією від самого початку війни, по суті, із її першого джерела — міста Слов’янськ. Упродовж кількох місяців боїв за ці міста велика кількість громадян Росії з досвідом служби в армії та участі в бойових діях і місцеві жителі, які примкнули до них, здобули величезний досвід ведення бойових дій у цій гібридній війні. Після відступу вели бої в прикордонній смузі, а саме в Дмитрівці, Степанівці, Маринівці. Із частини бригади був сформований окремий батальйон, який наприкінці серпня воював під Маріуполем.

Влітку бригада отримала з РФ велику кількість бронетехніки, зокрема танків, що, власне, і стало кістками, на які наростили м’ясо. Якщо бути точнішим, то саме на основі «Семенівського» (1-й мотострілецький батальйон), «Слов’янського» (2-й мотострілецький батальйон) та «Костянтинівського» (3-й мотострілецький батальйон) батальйонів і було сформовано бригаду. Цікаво те, що з них також створювалися батальйони для 7-ї ОМСБр та 9-го ОМСП.

Зона відповідальності бригади відносно спокійна, тому навчальний процес і злагодження були успішними:

1). Дислокація 1-го МСБ — Роздольне.

2). Дислокація 2-го МСБ — Тельманове та Мічуріне.

3). Дислокація 3-го МСБ — Лукове.

Першим командиром бригади було призначено С.Н. Вєлікородного, у липні 2015-го його замінив полковник Н. Діґало. Начальником штабу був призначений громадянин РФ Сєрґєй Шамбєрін із позивним «Поет». Командиром 1-го мотострілецького батальйону призначили кадрового офіцера, який пройшов кілька війн, росіянина з позивним «Боцман», командиром 2-го мотострілецького батальйону «Вікінг» — Алєксєя Сосонного, а 3-го — Алєксандра Ліхваря. За тактичний знак було обрано римську цифру «1» у ромбі.

Узимку 2015 року російське командування зробило ставку на артилерію й танки. Окрім того, практично в кожній бригаді були терміново сформовані протитанкові батареї на гарматах МТ-12 «Рапіра». І це на тлі проблем із бронетехнікою і в час, коли відсоткове співвідношення тих, хто з автоматом у руках ішов на штурм, було доволі невеликим. Чим це було зумовлено? Невідомо. Цілком ймовірно, що росіяни припускали можливість того, що українська армія піде в масовий наступ взимку, і для цього готувалися протитанкові розрахунки та інженерно-саперні роти. У бригаді ще з літа була велика кількість БМП-2, які вирішили використати у відволікаючій операції неподалік Донецького аеропорту. Туди наприкінці січня була відправлена БТГр 1-ї ОМСБр із танками, БМП та «Рапірами». У тому бою противник втратив практично всю бронетехніку та більше ніж 25 бійців загинуло. Після цього епізоду, що стався 22 січня, згаданий батальйон не залучали до операцій під час наступу.

Було сформовано ротно-тактичну групу з танкового батальйону із завданням підтримати та розвинути наступ із боку Вуглегірська на Логвинове. Під час цих спроб третину танків було втрачено. 14 лютого 2015-го бійці цієї бригади відбили наступ наших сил під селищем Петрівське. Цього самого дня сформована раніше БТГр 1-ї ОМСБр вирушила до Вуглегірська, а звідти до Логвинового, де і зайняла оборону. Загалом від бригади взимку 15-го брали участь дві БТГр. Щоправда, практично вся артилерія залишилася прикривати свою зону відповідальності, лише одна батарея гаубиць Д-30 брала участь в обстрілі наших опорних пунктів неподалік міста Дебальцеве.

Бригада нині на 85% укомплектована БМП-1. Танковий батальйон складається з танків Т-72Б та Т-64БВ, що повністю еквівалентно нашим танковим військам. Влітку 2015-го бійці 72-ї ОМБр та добровольчого українського корпусу провели невдалу наступальну операцію в межах оборони цієї бригади під Старогнатівкою.

Загалом, як і зазначалося вище, бригада зайняла відносно спокійну ділянку оборони на фронті. Основні втрати в них і від них — це саперна війна. Якоїсь активності силами ДРГ бригада не проявляє, на що також впливає рельєф, але, на мою думку, вона є небезпечним противником. Традиційний період зміни тактичних знаків її не обійшов, і ТЗ бригади мінявся тричі: ромб із цифрою «1», трикутник, у якому число «51», а потім коло з тим самим числом.

Окрім того, у бригаді почала з’являтися нетипова для армійських корпусів техніка: БТР-70 та ЗіЛ-131. Вважаю цю бригаду сильною за всіма параметрами.

3 омсбр, в/ч 08803

Дислокація її штабу — Горлівка. У цієї бригади також є своя історія, що тягнеться з весни 2014-го, коли Іґорь Бєзлєр заснував власний загін та набрав туди людей. Із формуванням бригади не виникало жодних проблем, оскільки вони із самого початку ходили під тими самими людьми.

Дислокації мотострілецьких батальйонів 3-ї ОМСБр:

1). 1-го МСБ — Макіївка.

2). 2-го МСБ — Єнакієве (там також розташований гаубично-артилерійський дивізіон).

3). 3-го МСБ — Горлівка.

Командувати бригадою призначили російського генерал-майора Іґоря Соколова з позивним «Брест», начальником штабу став Ткачук Руслан. Що ж стосується командирів батальйонів, то про це інформації немає.

Хотілося б окремо зупинитися на 3-му мотострілецькому батальйоні. Влітку 2014-го Бєзлєру не надходило великої кількості бронетехніки чи артилерії. Лише в червні прибуло три танки, ще шість — наприкінці серпня. Але в тому ж таки серпні на територію України зайшов елітний підрозділ бойовиків під командуванням російських офіцерів, і мав він назву «Лавина». У «Лавині» налічувалося 10 танків, 10 БМП-2, 10 БТР-80, 6 САУ 2С1 та 6 БМ-21. Це стало суттєвим підсиленням угруповання бойовиків у районі Горлівського виступу, де вони вели бої з 25-ю ОПДБр, 17-ю ОТБр та 93-ю ОМБр Збройних Сил України. Улітку 2014-го люди «Бєса» відзначилися зухвалими атаками на позиції наших військ. Найтрагічнішими стали події 22 травня під Волновахою, де бойовики Бєзлєра вбили 17 наших бійців. На рівні з іншими підрозділами бойовиків літа 14-го окремі загони горлівських «бісів» здавалися значно якіснішими і підготовленішими.

Тактичним знаком бригади взимку 2015-го було обрано римську цифру «3» у ромбі. 3-тя ОМСБр змогла суттєво наростити свої сили перед наступом. Особливо це простежується в танковому батальйоні, адже щонайменше дві танкові роти брали участь у наступі на позиції ЗСУ з боку Горлівки на Вуглегірськ. Серед них була одна танкова рота на Т-72Б — це танки «Лавини», а інша на Т-64БВ. У бій 29 січня 2015 року на Вуглегірськ пішла погано навчена піхота противника, яка заступила на службу восени 2014-го. Як результат — спалена техніка та більше ніж 20 загиблих лише з одного батальйону, що брав участь у наступі. Після захоплення Вуглегірська сили та засоби 3-ї мотострілецької бригади залишилися в місті й лише 10 лютого вирушили на Логвинове, де також прийняли бій і втратили кілька своїх танків.

Активно в боях за Вуглегірськ було залучено й іншу бронетехніку 3-ї бригади. Наявність 10 БМП-2 давала змогу командуванню бригади будувати непогані плани. Але окрім БМП не обійшлося й без старих «копійок». На цей момент у бригаді практично зберігається домінування БМП-1 над БМП-2, але відставання одних від інших не є критичним. Танковий батальйон доволі сучасний: окрім раніше згаданих Т-64БВ та Т-72Б (варто зазначити, що противник проводить модернізацію й цих моделей та доставляє додатково блоки динамічного захисту на слабкі місця танків) у бригаді є більше ніж 6 танків типу Т-72Б зразка 1989-го року з динамічним захистом «Контакт-5» (на наших танках і на 95% танках бойовиків стоїть застарілий «Контакт-1»). Порівняно з іншими бригадами в цій військовій частині велика кількість БТР-80 та сучасна автомобільна техніка (не спостерігаються застарілі ЗіЛ-131 чи старі КрАЗи).

Сильною стороною можна назвати артилерійську групу бригади, яка завдяки артилеристам «Лавини» стала тузом у рукаві бригади. 3-тя ОМСБр укомплектована та боєздатна, готова виконувати поставлені завдання (це стосується 3-го МСБ, в інших було безліч проблем). Тактичні знаки мінялися аналогічно до того, як це відбувалося в 1-й ОМСБр.

Самопроголошені «республіки» намагаються імітувати державність різними способами. Вони створюють «міністерства», лунають повідомлення про нібито наявність закордонних посольств. Одним з інститутів, який також намагаються імітувати в «ДНР/ЛНР», є армія. Жодного шапкозакидання: одне з головних військових правил каже, що свого противника треба поважати. До того ж, на жаль, Україна має достатньо трагічних сторінок за ці чотири роки війни. Водночас практично всі вони були пов’язані не з успіхами «трактористів і шахтарів», а з участю кадрових російських військових. Хто ж тепер перебуває по той бік прицілу?

«Вставай, страна огромная»

Можна нескінченно довго дивитися на три речі: воду, вогонь і підготовку військ так званих ДНР/ЛНР до чергового наступу українських сил. Якщо поцікавитися, можна знайти заяви людини, яка чомусь вважає себе «заступником командувача оперативним командуванням республіки» Едуарда Басуріна, який приблизно раз на місяць розповідає про намір Києва влаштувати підступну атаку. Як докази наводяться папірці-ксерокси з написом фломастером «Документ із Генерального штабу ЗСУ». Щоб краще до неї підготуватися, невизнані республіки навіть щороку оголошують мобілізації на окупованих територіях. Наприклад, згідно з нещодавнім розпорядженням «голови республіки» № 11 від 2018-го в «ДНР» мають відбутися навчальні збори з громадянами, які перебувають у запасі.

Звичайно, для «держави», яка живе в постійній загрозі з боку «агресивної хунти», такі дії цілком логічні: треба інколи нагадувати громадянам ази військової справи. Російські телеканали, як-от «Россия 24», у випусках новин присвячують цілих три хвилини ефірного часу, щоб показати, як вправно навчаються на танковому полігоні мешканці «ДНР». Лунають гучні заяви про патріотизм і підступний Київ, а вояки вміло стріляють із танка. Але завжди є дрібні нюанси, що псують усю картину. У російському сюжеті ведучий постійно називає військових «добровольцями», нагадує, що значна частина з них уже колись служила в «ополченні» та встигла повоювати проти України. Однак ці люди не зовсім «добровольці».

У згаданому вище розпорядженні Захарченка «Міністерству внутрішніх справ» наказано надати військкоматам допомогу в питаннях «розшуку, призову та доставки до місця проведення зборів у разі неявки громадян». Тобто якщо «добровольці» відмовлятимуться, то їх силою доставлятимуть на навчання.

Не менш цікавим є й офіційне формулювання причини проведення зборів: «З метою поповнення втрат у з’єднаннях і військових частинах, а також в умовах зростання воєнної агресії». Замість оновлення навичок — перспектива потрапити на передову. Такі новини доволі серйозно сколихнули мешканців Донеччини, наскільки це взагалі можливо в умовах окупації. У соцмережах активно обговорюють початок цих зборів, більшість коментарів негативні, люди бояться за своїх близьких. Щоб зменшити соціальне невдоволення, «влада ДНР» вдалася до низки роз’яснень, мовляв, це лише перевірка системи оповіщення та переоблік. Утім, здається, такі слова мало кого змогли заспокоїти. Єдиний позитив, який люди бачать у тих зборах, — це можливість заробити, адже за час перебування у війську обіцяно видати додаткові зарплати. Гроші стають єдиною справжньою мотивацією для місцевих в умовах нестабільної економічної ситуації. Саме тому на зміну кадровим російським військовим і найманцям прийшли переважно мешканці окупованих територій, для яких служба за контрактом стала чи не єдиним способом стабільного, хоча й ризикованого заробітку.

Із цими висновками погоджуються і в Об’єднаному оперативному штабі Збройних сил України (ООШ ЗСУ). У своєму коментарі «Тижню» військові зазначають, що російське керівництво поступово переорієнтується на доукомплектування, використовуючи місцевий людський ресурс. За інформацією спільноти InformNapalm, із загальної кількості двох армійських корпусів у 30 тис. близько 10% становлять кадрові військові ЗС РФ, а найманці — приблизно третину всіх сил. За даними інших джерел, зараз саме мешканці Донбасу становлять близько 80% (до 25 тис. осіб) усієї чисельності 1-го та 2-го армійських корпусів. До 15% налічують найманці з РФ та інших країн, а кадрові російські військові — це лише 3% (900–1000 осіб).

Як зазначили в ООШ, протягом 2017 року спостерігалося певне зростання штатів в окремих підрозділах НЗФ, а поповнення втрат і некомплекту відбувалося більш-менш своєчасно. На думку ЗСУ, це пов’язано з низкою факторів. Так, було проведено реформування підрозділів, що дало змогу їх оптимізувати. Крім того, зменшилася інтенсивність бойових дій, що стимулювало бойовиків продовжувати контракти та залишатися на службі. Відзначається також і ефективна робота військкоматів, що пов’язано з перебуванням на ключових посадах кадрових офіцерів ЗС РФ. Сприяє зростанню кількості охочих послужити й брак роботи на окупованих територіях

Гроші вирішують

Разом із тим, як підкреслили в ООШ ЗСУ, останнім часом спостерігається певне послаблення потоку найманців із РФ. Таке зменшення охочих померти за «Новоросію» зумовлено незадовільними умовами проходження служби, надмірним психологічним навантаженням і затримками з виплатами грошей. До того ж, якщо для місцевих мешканців військові зарплати є доволі непоганими, то громадян РФ такі суми приваблюють менше. Наприклад, розмір зарплати для рядового складу в «ДНР» становить від 15 тис. руб., однак, за систематичною практикою, частину грошей забирають командири, офіцерський склад має не набагато більше — від 25 тис. руб. Тоді як військовослужбовці-контрактники ЗС РФ, відповідно до даних з офіційного сайта Міноборони Росії, одержують від 20 тис. (для рядового з мінімальними навичками та вислугою) до 68 тис. руб. (для старшини з високою кваліфікацією). Отже, служити в невизнаних республіках для російських громадян банально стає невигідно.

Крім матеріальної бракує й моральної мотивації. «Антифашистський» угар початку 2014-го поступово минає, незважаючи на пропаганду по телебаченню. Цьому сприяє кілька моментів. По-перше, новини з України вже не так вражають, є інші теми: Сирія, Трамп, який то друг, то ворог, та й попереду головна розвага сезону — президентські вибори. По-друге, назад до Росії вертаються «ополченці», котрі розповідають не зовсім приємну картинку про ситуацію в армії та в «республіках» загалом. Такими одкровеннями рясніє російський сегмент інтернету, особливо з уст «ідейних» бойовиків, які справді вірили в перемогу над «фашистами».

Не додають гарного настрою бойовикам і новини про арешти на території омріяної Росії учасників НЗФ із наступною екстрадицією до України. Серед останніх прикладів — затримання двох колишніх «ополченців» (де-юре громадян України) у місті Адлері 14 січня 2018 року. Тепер їх готуються передати українській владі. Але найкраще на імідж «молодих республік» працюють новини про злочини колишніх борців за світле майбутнє Донбасу. Певне зростання злочинності помітила вся Росія, але особливо це відчувається в регіонах, що межують з Україною. Ростовська область – серед лідерів. Незаконний обіг зброї та боєприпасів, бандитизм, озброєні напади, зокрема й на представників правоохоронних органів, убивства — ось лише неповний список. Що цікаво: дехто із затриманих за злочини бойовиків офіційно в суді намагався видати участь у НЗФ на території України в позитивному світлі для пом’якшення вироку. Проблема набула достатнього масштабу, щоб про неї почали писати навіть російські ЗМІ. Як кажуть, хто посіє вітер, пожне бурю.

«Их там нет»

Однією з головних проблем для окупаційних сил на Донбасі є брак кваліфікованих військових кадрів. Донецька та Луганська області були лідерами країни за кількістю шахт і промислових підприємств, але точно не у воєнному сенсі. Згідно з усіма попередніми воєнними доктринами України РФ не розглядалася як загроза, відповідно військових частин у регіоні було обмаль. Тому на всі відповідальні керівні й вузькоспеціалізовані посади призначені російські кадрові куратори, росіяни також здійснюють функцію інструкторів і радників. Відомі польові командири Гіві та Моторола виконували здебільшого медійну функцію замість реального командування підрозділами, на що часто скаржилися їхні підлеглі, особливо після запеклих боїв.

Як повідомили в ООШ ЗСУ, російських офіцерів відряджають до «ДНР/ЛНР» на короткі терміни, від дев’яти до дванадцяти місяців, переважно з Південного військового округу ЗС РФ. Здебільшого вони обіймають посади в органах управління республіканського («Міністерство оборони»), оперативного (командування армійських корпусів), а також тактичного рівнів. Є росіяни й у підрозділах РЕБ і зв’язку.

Завдяки цьому кремлівське керівництво вирішує низку важливих завдань. Так підтримуються постійний контроль і якісне управління військами, підрозділи завжди в боєготовому стані. Контролюються витрати палива та боєприпасів, ведеться облік зброї та військової техніки. Крім того, за даними українських військових, російські куратори просто не довіряють місцевим, на що не раз вказували самі бойовики в соцмережах і відео. Не останню роль відіграє й уніфікація підрозділів «ДНР/ЛНР» із регулярною армією РФ. Навіть на відео з навчальних зборів помітно, що всі одягнуті в однострої російського виробництва, до того ж мобілізовані ходять у формі старого зразка (так звана Флора), а командири-наставники – в новому «пікселі» з комплекту «Ратник». Уніфікуються організаційно-штатна структура, принципи застосування техніки, системи зв’язку. Це робиться для того, щоб за потреби російські й терористичні сили змогли ефективно взаємодіяти в бойових умовах.

Крім перебування на окупованих територіях, російські війська зосереджують сили й поблизу державного кордону з Україною. За даними Міністерства оборони, йдеться про 18 тис. армійців. Створено нові підрозділи — 8-ма та 20-та загальновійськові армії. 150-та дивізія зі складу 8-ї армії перебуває в Ростовській області. Крім неї там на бойовому чергуванні за ротаційним принципом від шести до восьми батальйонно-тактичних груп (БТГр) із Південного військового округу. Поблизу північних областей України 3-тя та 144-та дивізії 20-ї армії, а також кілька БТГр зі складу Західного військового округу. Також не можна забувати про контингенти в окупованому Криму, Придністров’ї та Білорусі.

За даними розвідки з відкритих джерел, для російських офіцерів відрядження на Донбас стає певною умовою для просування по службі, збільшуються шанси призначення на вищі посади чи то вступу до військової академії. Саме учасників боїв в Україні призначають командирами в новостворені військові підрозділи, зосереджені біля кордону з нашою державою. Донбас став полігоном для вдосконалення навичок курсантів російських військових навчальних закладів. У реальних бойових умовах перевіряють новинки російського воєнпрому, передусім засобів РЕБ.

Наступною кар’єрною сходинкою після Донбасу може стати Сирія. Прикладом цього є генерал-лейтенант Валєрій Асапов, який з осені 2015-го приблизно рік командував армійськими корпусами «ДНР/ЛНР», ховаючись під позивним Туман. Його причетність до НЗФ підтвердили різні джерела, зокрема його рідний брат у розмові з журналістами агентства Reuters. Пізніше, після Донбасу, він поїхав у відрядження до Сирійської Республіки, де, як і ще кілька десятків російських офіцерів та генералів, зустрів свою смерть. За офіційним повідомленням, він загинув у вересні 2017-го поблизу міста Дайр-ез-Заур унаслідок мінометного обстрілу. Так він повторив доволі характерний ланцюжок подій «Ростов — Донбас — Сирія — смерть» для російських найманців і членів приватних військових компаній.

Іноземні легіонери

Крім місцевих і росіян в «арміях» самопроголошених «республік» знайшлося місце й для іноземців. Донбас став магнітом для різних «борців за правду», прихильників «русского мира», монархістів та звичайних злочинців. І поки Басурін шукає в степах Донбасу то спецпідрозділи НАТО, то найманців із Blackwater, а на сепаратистських пабліках гуляють страшилки про жінок-снайперів з Прибалтики (казка, відома ще з часів Першої чеченської війни), ці люди абсолютно відкрито воюють проти українських сил. Складно сказати, що саме роблять вони на Донбасі. Для когось це екзотичне сафарі, хтось так бореться зі світовим капіталізмом чи відстоює ідеали слов’ян. Дехто користується безкарністю для мародерства та насильства, як нацист-садист Алєксєй Мільчаков із Санкт-Петербурга. Хтось, як бразилець Рафаель Маркес Лусваргі, забагато надивившись телебачення, поїхав захищати російськомовних, що нібито потерпають від карателів. Його затримання СБУ скидалося на шпигунський фільм, а сам він дістав 13 років позбавлення волі від Печерського суду на початку 2017-го, хоча пізніше справу надіслали на повторний розгляд.

Окремо стоять серби через свою давню прихильність до Росії. Вони брали участь у боях на боці терористів у складі цілого підрозділу, Слов’янського четнічеського загону під командуванням Братислава Живковича. Цей підрозділ устиг засвітитися ще до війни, під час захоплення Криму. Тоді серби допомагали російським окупантам блокувати військові об’єкти, удаючи місцеве «ополчення» та «казачків». До України бойовики потрапляли через територію РФ і за допомогою російських фондів на кшталт «Косовського фронту». За повідомленнями СБУ, списки терористів-іноземців не раз передавали офіційній сербській владі, президент України Порошенко ще у 2015 році закликав прем’єр-міністра Сербії Александара Вучича посилити боротьбу з найманцями. Офіційно підрозділ припинив бої в Україні ще наприкінці 2014-го. Утім, здається, не всі вирішили покинути Донбас. Відомим медійним персонажем став сербський найманець-снайпер Деян Берич. Досі діють «Сербські гусари» — інше відоме угруповання, хоча й нечисленне. Як повідомляли ЗМІ, від початку конфлікту за участь у НЗФ було умовно засуджено лише одного громадянина Сербії.

Небагато осуджених і в інших країнах. За даними InformNapalm, бойовик «ДНР» Алєксєй Єршов у Білорусі дістав два роки за участь у бойових діях в Україні, але втік через територію РФ і повернувся до лав терористів. У 2015-му затримано й засуджено вісім терористів в Іспанії. За участь у НЗФ «Спарта» дістав три роки громадянин Молдови Раду Кирилов, а його земляк, який воював у «Сомалі» у 2015 році, ув’язнений на 12 років. Свій термін дістав і найманець родом із Казахстану. Так чи інакше, навіть після закінчення війни Україна буде змушена довгий час шукати всіх винних. Найманці, кадрові військові чи просто «ідейні» бойовики — усі вони незалежно від свого офіційного статусу мають потрапити на аналог Нюрнберзького процесу.


287 раз прочитано

Оцініть зміст статті?

1 2 3 4 5 Rating: 5.00Rating: 5.00Rating: 5.00Rating: 5.00Rating: 5.00 (всього 33 голосів)
comment Коментарі (1 додано)
  • image А в это время в Каховке... Народ восстал против мафии. Делайте репосты! НЕ МОЛЧИТЕ! В Каховке продолжаются массовые протесты возле отделения полиции. Дело касается расследования убийства местного жителя, 26-летнего Владимира Чебукина, свидетелями по которому проходят работники полиции. У горожан есть подозрение, что некоторые факты скрываются от следствия. https://newsmir.info/1943076 Новая Врадиевка!
    (Створено newstime, Січень 5, 2020, 2:00 PM)
Найпопулярніші
Найкоментованіші

Львiв on-line | Львiвський портал

Каталог сайтов www.femina.com.ua