”Iнформацiйно-аналiтична Головна | Вст. як домашню сторінку | Додати в закладки |
Пошук по сайту   Розширений пошук »
Розділи
Архів
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031

Поштова розсилка
Підписка на розсилку:

Наша кнопка

Наша кнопка

Яндекс.Метрика


email Відправити другу | print Версія для друку | comment Коментарі (1 додано)

Окупація пам’яті

image

Відкриття у Києві на основі матеріалів Товариства “Меморіал” імені Василя Стуса “Музею совєтської окупації” не можна вважати якоюсь “визначною” подією. Аналогічні заклади вже давно функціонують у багатьох містах України, зокрема там, де є історичні чи краєзнавчі музеї. На жаль, чи на щастя, але довгі роки панування комуністичного режиму на українських землях дали можливість зберегти для наступних поколінь безліч експонатів, свідчень людей, інших документів, які розповідають про злочини окупаційної радянської влади. При цьому треба наголосити, що такі “музеї” мають можливість відвідувати не лише мешканці Західної України, а й східних її теренів, де з допомогою комуністичного катка було знищено тисячі й тисячі ні в чому не винних людей.

Сьогоднішній ажіотаж довкола “Музею совєтської окупації” також не варто пояснювати особливою увагою до нього радикальних маргінальних проросійських організацій, які всіляко намагаються перешкодити його роботі. Товариство “Меморіал” ім. Василя Стуса діє в Україні більше десятка років, але чомусь тільки сьогодні комуністичні й соціалістичні елементи виявили до нього пильну увагу.

“Музей совєтської окупації” в Києві опинився в центрі уваги засобів масової інформації виключно через висловлювання Президента України Віктора Ющенка на підтримку створення в Україні Музею радянської окупації після відвідин подібного музею в Грузії. Саме намір Президента Ющенка закарбувати у свідомості нації жахливі факти злочинів комуністів у минулих роках став лакмусовим папірцем для вітчизняного політикуму, який відтепер змушений реагувати на заяву Глави держави.

Та залишимо на боці реакцію радикальних вітчизняних “лівих”. Вона не оригінальна та має на меті зайвий раз задекларувати неприйняття ними існуючої влади, як влади незалежної держави, що не хоче реанімувати небіжчика – Радянський Союз.

Не потребує коментарів позиція віце-прем’єр-міністра Дмитра Табачника, який ініціативу Ющенка назвав “невдалою”.

Набагато важливіше проаналізувати становище до цієї проблеми впливових політичних сил, які мають реальні шанси незабаром опанувати законодавчу й виконавчу владу в Україні. Насамперед, йдеться про Блок Юлії Тимошенко, один з лідерів якого, а саме колишній гуманітарний віце-прем’єр та заступник голови Верховної Ради Микола Томенко вирішив прокоментувати це питання під час прес-конференції.

На переконання Томенка, Президент України Віктор Ющенко не повинен виступати з ініціативами на кшталт створення Музею радянської окупації, оскільки це не сприймається більшістю населення України. Президент, на його думку, має ініціювати проекти, які підтримуються більш як двома третинами населення. Він також вважає, що Президенту краще було б виступити з пропозицією до низки ЗМІ створити цикл передач про історію УПА, партизанів та інші неоднозначні історичні події, щоб “народ міг розібратись, а не Указом визначати скільки і де встановлювати пам’ятників”. Провівши відповідні соціологічні дослідження, він також дійшов висновку, що не слід відзначити, наприклад, 100-річчя від дня народження ліквідованого енкаведистами командира УПА Романа Шухевича в Донецьку або Дніпропетровську, оскільки це може призвести до виникнення конфліктної ситуації.

Якщо не брати до уваги “науковий” та “респектабельний” стиль викладу Томенком своїх думок, то не важко дійти очевидного висновку: за своїм змістом його слова мало чим відрізняються від того, про що на кожному кроці репетують представники прогресивних соціалістів чи союзу радянських офіцерів. Іншими словами: Томенко і його начебто опоненти єдині в тому, що Музей радянської окупації не потрібен, як, зрештою, і відновлення історичної справедливості щодо УПА та її героїв.

Нехай на совісті цього бютівція залишаються висловлені ним сентенції. Тим більше, що, як стверджує голова київського “Меморіалу” Роман Круцик експозиції “Меморіалу” кожного року відвідують понад 10 тисяч організованих груп старшокласників і студентів, а його фонди поповнюються безцінними експонатами, документальними свідченнями, які надають здебільшого самі ж відвідувачі. І це лише в Києві. Тим часом, “Музей совєтської окупації” планує розширюватися, щоб стати потужною установою, яка матиме згодом філії в усіх регіонах України, розвинутий інформаційний сектор, а також туристичну аґенцію з відповідними екскурсійними маршрутами.

У цьому ж контексті, варто нагадати, що Президент ініціював, а Верховна Рада нещодавно схвалила закон України, який визначає Голодомор 1932 – 1933 років геноцидом українського народу та зобов’язує органи державної влади проводити широку роз’яснювальну роботу з викриття його причин, в тому числі розповідати широкому загалові правду про один з найбільших злочинів комунізму. Врешті, в Україні, крім “Меморіалу” ім. Василя Стуса існують десятки інших громадських організацій, які займаються викриттям злочинів радянської влади й діяльність яких, фактично, неможливо припинити. Іншими словами, народ, який позбувся зовнішньої окупації, неминуче позбудеться окупації пам’яті.

У даному ж випадку йдеться про інше: Україна має неповноцінну політичну еліту, а точніше – псевдоеліту, що не спроможна чи свідомо не хоче виконувати покладені на неї функції. У будь-якій іншій сучасній європейській країні відновлення історичної пам’яті, повага до героїв нації та її жертв є невід’ємною ознакою влади і опозиції, незалежно від того, які ідеологічні цінності вони сповідують. Так, за останні кілька років у сусідній Польщі суттєво змінилося обличчя влади й опозиції, але не змінилося їхнє ставлення до історії свої батьківщини, історичної пам’яті свого народу.

У нас, на жаль, все інакше: страх втрати владу, а бо ж знову опинитися за її бортом спонукає багатьох вітчизняних політиків керуватися у своїй діяльності інстинктами плебсу, а не справжніми інтересами української нації. Те, що відбувається навколо жертв Голодомору, державного визнання боротьби ОУН і УПА, увіковічення пам’яті українців, що похоронені у Бабиному Яру, “Музею совєтської окупації”, ілюструє гнилість вітчизняної еліти й підкреслює потребу її негайної заміни.

Вселяє оптимізм одне: український народ довів свою спроможність не лише еволюційним, а й революційним шляхом змінювати своє життя на краще.

http://banderivets.org.ua

22182 раз прочитано

Оцініть зміст статті?

1 2 3 4 5 Rating: 4.20Rating: 4.20Rating: 4.20Rating: 4.20Rating: 4.20 (всього 20 голосів)
comment Коментарі (1 додано)
  • image 1. Signend правду пишет. Приходилось заходить на тот сайт. Цензуры там в принципе быть не может, т.к. админ (Signend) сразу банит всех, чьи слова его не устраивают. 2. По поводу самого главного автора комментариев. Первый раз слышу, чтобы авторы комментариев делились на главных и остальных. Поздравляю Вас с присвоенным самому себе почетным званием, Signend! :)))
    (Створено ArtVlad, Грудень 7, 2007, 3:05 AM)
Найпопулярніші
Найкоментованіші

Львiв on-line | Львiвський портал

Каталог сайтов www.femina.com.ua