”Iнформацiйно-аналiтична Головна | Вст. як домашню сторінку | Додати в закладки |
Пошук по сайту   Розширений пошук »
Розділи
Архів
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930

Поштова розсилка
Підписка на розсилку:

Наша кнопка

Наша кнопка

Яндекс.Метрика


email Відправити другу | print Версія для друку | comment Коментарі (0 додано)

Локальна апробація Кримського сценарію, або хто, як і навіщо змагається за установи НАН України

Артур ВЛАДАН, Київ on Листопад 18,2014

image

Наприкінці липня ц.р. за депутатським зверненням народного депутата від БЮТ Бригинця О.М. та матеріалів щодо зловживань у діяльності НАН України, наданих Конфедерацією вільних профспілок України, Вільною профспілкою працівників освіти і науки України та Всеукраїнською профспілкою «Захист справедливості», віце-прем’єр міністр Олександр Сич дав доручення низці інших міністрів та правоохоронним органам розглянути надані матеріали із залученням СБУ та вжити необхідних заходів реагування. У матеріалах йшлося про привласнення та заволодіння коштами державного бюджету, розкрадання державного майна в особливо великих розмірах шляхом зловживання службовим становищем посадовими особами Національної академії наук України. За наслідком розгляду слідчим управлінням ГУ МВС в м. Києві заяву внесено до ЄРДР за № 12014100000000824 та розпочато досудове кримінальне розслідування за ознаками злочинів передбачених ст. 364 КК України – «зловживання владою або службовим становищем».

Зі свого боку пропонуємо читачеві та слідчим органам результати журналістського розслідування окремого епізоду, який, серед іншого, фігурує в матеріалах і за який автори звернення покладають відповідальність на керівництво НАН України. Зазначу, що метою публікації не є ані спростовування, ані підтвердження будь-яких звинувачень, лише висвітлення тієї вкрай складної і неоднозначної ситуації, що мала (і продовжує мати) місце навколо академічної науки, ситуації, окремі моменти якої не лише нагадують те, що відбувалось у країні в останні роки, а й є цілком аналогічні тим процесам за своїми причинами й наслідками.

Ласий шмат науки

Йдеться про ситуацію навколо Інституту світової економіки і міжнародних відносин, ліквідацію якого розпочато Постановою Президії НАН України «Про впорядкування мережі наукових установ НАН України» № 142 від 30.10.2013 р. Такому рішенню передувала довга історія боротьби за Інститут, окремі заплутані фрагменти якої вже висвітлювалися в пресі (див. статті «Ненауковий детектив», «Дзеркалі тижня» за 09.08.2013 р., «НАН України ліквідував Інститут світової економіки і міжнародних відносин»,  «День» за 12.11.2013 р., сюжет «Наука пішла під ніж: зникнуть цілі наукові напрямки» на ТВ-24 за 13.11.13 р. тощо). Боротьба ведеться, однак, не за наукові здобутки ІСЕіМВ і його кваліфіковані кадри, а за приміщення, що знаходиться в центрі столиці, поруч із Володимирським собором, ринкова вартість якого становить десятки мільйонів доларів. Будівля, в якій розташовано Інститут, є державною власністю, головним розпорядником якої є НАН України. Довгий час, з 1993 по 2013 р., Інститут очолював академік Ю.М. Пахомов, надзвичайно заслужений і всіляко відзначений і нагороджений.  І, хоча були там, як і в будь-якій організації, свої негаразди, а працівників дещо дивувало довге керування установою без належної процедури переобрання керівника впродовж 20 років, однак Інститут працював, займався міжнародними економічними й політичними дослідженнями та розробляв напрямки економічного і зовнішньополітичного розвитку України, видавав наукову й корисну для суспільства продукцію. Аж до 2011 р., коли заступником директора було призначено О.М. Кулінича. З того часу і почався процес, який працівники Інституту згодом влучно визначили як «опрацювання нової моделі рейдерського захоплення Академії наук». На жаль, цей процес, перейшовши до іншої фази, триває по сьогодні. І, за нашими висновками, саме протистояння йому змусило Президію НАНУ ухвалити рішення про ліквідацію Інституту. Та повернімося до хронології подій.

Дієвці з московським вишкілом

Для початку нагадаймо, що п. Кулінич до своєї появи на посаді в.о. директора Інституту з наукової роботи набув неабиякого досвіду у сфері переведення державної власності в інші форми, через що фігурував у багатьох публікаціях і депутатських запитах. Знавець економічних механізмів боротьби з відмиванням грошей (саме цій проблемі була присвячена його кандидатська дисертація), Олег Миколайович небезрезультатно застосовував свої знання на практиці – на посадах заступника держсекретаря Мінпаливенерго України, керівника радників віце-прем’єр-міністра України (2005 – 2006 рр.), віце-президента НАЕК «Енергоатом», заступника генерального директора держконцерну «Укратомпром» (з серпня 2007-го по травень 2008-го). А в подальшому, з грудня 2008 – на посаді голови Державного комітету з земельних ресурсів України, куди потрапив, як зазначалось у пресі, за квотою БЮТ і звідки після лавини звинувачень у застосуванні корупційних схем, небаченому доти рівні дерибану землі і інших земельних афер та завдяки ініційованої Земельною спілкою України всеукраїнської акції під гаслом «Держкомзем без Кулініча О.М.!» був звільнений розпорядженням Кабміну в грудні 2010 р.

Цікаво, що профільною діяльністю п. Кулініча на всіх посадах вважалося, за характеристикою Інтернет-видання genshtab.info, реалізація далекоглядних планів приватизації державних підприємств. Хоч би чим керував Олег Миколайович, його перебування на посаді щораз закінчувалося гучним скандалом, з якого він виходив без якихось утрат – не в останню чергу завдяки високому покровительству. Дозволю собі цитату зі згаданого вище джерела: «в Укратомпромі Олег Миколайович нічим, крім справного проїдання державних коштів у вигляді своєї заробітної плати, не відрізнився. Українська преса не раз висвітлювала процес створення Державного концерну «Укратомпром». У публікаціях на цю тему йшлося про єдину мету цього нежиттєздатного об'єднання – його подальшої приватизації. Це був «блискучий» план, розроблений великими фахівцями в області права – Деркачем-молодшим і Кулінічем…».

Згаданий тут соратник, а точніше «патрон» п. Кулініча – відмий син колишнього генерала КДБ і СБУ Андрій Деркач, що пішов шляхом батька і після закінчення Харківського вищого військового командно-інженерного училища ракетних військ з 1990 по 1993 рр. вдосконалював свою майстерність у Вищій школі КДБ ім. Дзержинського (зараз – Академія ФСБ Росії) в Москві. Імовірно саме «столица нашей Родины» і прищепила йому непереборну любов до Росії та зневагу до всього українського, що відображувалося й у послідовно українофобській позиції газети «Телеграфъ», яка, як і решта подібних регіональних «Телеграфів» (Одеський, Харківський, Придніпровський, «ТелеграфUa-com» тощо) перебуває в його підпорядкуванні. Любов до «русскаго мира» виявляється і в особливій дієвій прихильності до Московського патріархату, з рук якого отримав він не одну нагороду.

Утім, мова не про Андрія Деркача. У даному контексті важливо відзначити, що патронував Андрій Леонідович Олега Миколайовича не лише на ґрунті особливого ставлення до російсько-української дружби навіки, а й через професійні зв’язки: з 1989 по 1994 р. п. Кулініч навчався в тому ж закладі, що й п. Деркач – у Вищий школі КДБ, а далі – в Академії Федеральної служби контррозвідки Російської Федерації, де дослужився до начальника якогось відділу. Звідти він плавно перекочовує в СБУ, де й працює до 2010 р., обіймаючи невеликі, однак керівні посади, які поєднує з посадами державними, «не відходячи від каси» за основним місцем роботи. Цікаво, й те, що під час навчання ще й в Академії державного управління при Президентові України (з 2005 по 2008 р.), де він отримав ступінь магістра, у 2006 р. він спромігся захистити кандидатську дисертацію в …Інституті світової економіки і міжнародних відносин НАН України під керівництвом Ю.М. Пахомова[1]. У тому ж Інституті 2010 р. захистила дисертацію і його дружина.

Наукові відходи українсько-російської дружби

Давні зв’язки між директором ІСВіМВ Пахомовим та російським контррозвідником Кулінічем, не обмежувалися виключно наукою. Згідно статутних документівТОВ «Торговий дім «Україна-Росія»  (яке, до речі, безоплатно орендувало приміщення Інституту), зареєстрованого в Держреєстрі 07.02.2011 р., засновником якого був директор ІСЕіМВ Пахомов Ю.М. (його частка в статутному фонді товариства складала 60%), співзасновниками фігурують, звісно, цілком випадково!, В.В. Долгий – мешканець рідного для О.М. Кулініча міста Сміла Черкаської обл. та президент регбійно-футбольного клубу того ж міста Цибко Олексій Олександрович, колишній президент федерації регбі України і керівник ГО «Центр виховання молоді «Регбійний клуб «Арго» в м. Києві. Щоправда серед засновників був і директор ПП «Академія наукового розвитку Криму» (м. Севастополь), основною формою статутної діяльності якого є, як зазначено на сайті фірми, «збирання відходів». Однак це, мабуть, так, задля сміху.Торгового дому виявилося, як виглядає, замало, і у той же час Пахомов Ю.М. створює ще одну організацію – Міжнародну громадську під назвою «Міжрегіональна асоціація підтримки малого та середнього бізнесу України та Росії» (Свідоцтво про реєстрацію № 3546 від 10.03.2011 р.). З появою ж бравого підполковника в керівництві академічної установи події починають стрімко розвиватися.  

За словами співробітників, опікуватися російсько-українськими стосунками приїжджали до Інституту високі гості не лише з України, а серед них відомі регіонали Михайло Чечетов, Олександр Єфремов, лідер прогресивних соціалістів Наталія Вітренко, прогресивність якої завжди виражалася в затятій підтримці найбільш імперські налаштованих проросійських сил, а й, подейкують, наближена до самого президента РФ В. Путіна особа на прізвище Челюнін. А, проте, згадки про діяльність Торгового Дому та МГО в інтернеті годі шукати – їх немає. Хоча згадок про видатну ідею академіка Пахомова про недорозвиненість українського народу та його потребу в зовнішньому керуванні – багато.

До речі, на тлі такого підвищеного інтересу двох держав до зміцнення українсько-російських зв’язків саме керівництвом ІСЕіМВ та його дочірніми організаціями виглядає не таким уже й дивним арешт агента ФСБ з 2005 р., здійснений 24.06.2014 р., який мав організовувати терористичні акти в Києві, професора Пахомова Сергій Юрійовича, сина засновника організацій зміцнення українсько-російських стосунків.

«Милые бранятся – только тешатся»

Відомо, що наприкінці 2010 р. між О.Кулінічем та Ю.Пахомовим раптом пробігає чорна кішка – не виключено, на ґрунті суперництва за право керівництва згаданими організаціями, про що свідчать знайдені протоколи їх засідань. Однак в проміжку між офіційною реєстрацією першої та другої  українсько-російських структур, 19 лютого 2011 р., у власній квартирі катують, а за тим убивають заступника директора Інституту, члена-кореспондента НАН України Валерія Новицького. А 29 березня 2011 р. Пахомов Ю.М. призначає Кулініча О.М. виконувачем обов’язки заступника директора Інституту з наукової роботи.

Навесні наступного року і на директора Інституту Пахомова Ю.М. здійснено напад, внаслідок якого той частково втрачає пам’ять і кілька місяців перебуває на лікарняному, після чого йде у відпустку аж до 16 вересня. На час відпустки всі документи Інституту, як і право першого підпису, передаються О.М. Кулінічу.

З поверненням директора установу захлиснула злива перевірок: з вересня по листопад – дев’ять! І з різноманітних інстанцій, першою з яких було СБУ, а далі – Державна фінансова інспекції, прокуратура, Управління боротьби з економічною злочинністю, інспекція з питань праці, податкова. Приєдналася й тяжка артилерія: на звернення депутата ВР від фракції БЮТ  Ю.О. Литвина – голови постійної комісії з питань АПК та земельних відносин відреагував сам Прем’єр Азаров, 10.10.2012 р. надавши доручення Генпрокурору Пшонці і Президії НАНУ (№ 40415/1/1-12)  створити ще одну комісію й перевірити викладені депутатом факти. Чи випадково, що на час цих перевірок пан Кулініч йде у відпустку з 18 вересня по 10 грудня? І чи випадково, що після такої масованої атаки директор Інституту 05.12.2012 р. подає до Бюро Відділення економіки НАН України клопотання про затвердженні Кулініча О.М. на посаді заступника директора Інституту з наукової роботи? Адже,  як виявилося, той виконував функції заступника директора майже 2 роки без належного затвердження. Клопотання Президія відхилила.

Та даремно такі перевірки не минулися: на підставі актів перевіряючих органів, зокрема, ревізії фінансово-господарської діяльності Інституту, проведеної в м. Києві (Акт № 032-30/2389 від 14.12.2012 р.) та повідомлення Управління боротьби з оргзлочинністю директора ІСЕМВ Пахомова Ю.М. відсторонено від виконання обов’язків з 31 січня 2013 р. і згідно Розпорядження Президії № 97 від 14.02.2013 Постановою Президії НАН України № 1 від 15.03.2013 звільнено з займаної посади. Однак Інститут продовжує лихоманити: за черговим депутатським зверненням, цього разу – від сумнозвісного Володимира Олійника до того ж таки Азарова Міністр Кабінету Міністрів Олена Лукаш дає доручення Міндоходів і зборів на чергову перевірку, мотивуючи її поверховістю проведення попередніх.

Та ще до свого офіційного звільнення, 25.01.2013 р. Пахомов Ю.М. встигає підписати наказ про звільнення Кулініча О.М. з роботи. Як випливає з матеріалів судової справи, відображених у рішенні суду Печерського суду м. Києва від 15.08.2013 р., за час перебування директора на лікарняному в Інституті відбувалися неймовірні речі, З тексту судового рішення: «зловживаючи службовим становищем, у квітні-вересні 2012 р. Кулінич О.М. викрав із службового кабінету директора Інституту та привласнив Свідоцтво на право власності Інституту, Державний акт на землю, план БТІ, незаконно вилучив у бухгалтерії печатку наукового закладу, тривалий час використовував та зберігав її у себе. Крім того, протиправно вніс завідомо неправдиві відомості до Протоколу № 5 Наглядової ради Міжнародної громадської організації «Міжрегіональна асоціація підтримки малого та середнього бізнесу України та Росії» від 07.12.2011 р. та сфальсифікував інші документи цієї МГО. Самоуправно заборонив працівникам Інституту доступ до службових приміщень другого поверху наукового закладу, безпідставно у серпні 2012 р. відмовився підписати платіжні документи щодо виплати працівникам Інституту заробітної плати тощо». Оскільки справа розглядалася у цивільному провадження за позовом звільненого Кулініча О.М. до Інституту про скасування наказу про його звільнення, наведеним вище фактам юридичної оцінки не давалося, і суд першої інстанції, як і Апеляційний, позивач виграв – на роботі його було поновлено. Натомість за цими фактами у вересні 2013 р. Шевченківським РУ ГУ МВС України в м. Києві було розпочато досудове розслідування (номер в ЄРДР 12013110100013802). Чим воно закінчилося – невідомо.  

Премєрний показ ввічливих чоловічків

На загал події в Інституті та навколо нього розвивались 2013 р. у дусі крутого детективу. Після звільнення Пахомова впродовж року на посаді директора Інституту в ранзі в.о. перебували ще три особи: інженер за освітою і без жодного наукового ступеня Гресь В.М. (який суміщав керівництво академічною установою з керівною посадою в ресторані «О-Панас»), доктор економічних наук Грущинська Н.М., за якої невиплати заробітної плати стали взагалі кричущими і яка після чергової ревізії була звільнена з посади розпорядженням Президії НАН України № 543 від 06.08.2013 р., та професор Гаврилюк О.В., якому в таких напівкримінальних умовах роботи виправити положення не вдалося.

Прикметною є й ще одна подія, що сталася в період цієї посадової чехарди. Як зазначено в матеріалі під назвою «Протиправні дії щодо Національної академії наук України та Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України», розташованому на сайті НАН України, 19.08.2013 р. Кулініч О.М. з рішенням суду про поновлення його на посаді прибув до Інституту. Далі цитую: «Крім О.М. Кулініча до приміщення інституту прибули судовий виконавець, офіцери спецпідрозділу «Титан» та співробітники невідомої приватної охоронної фірми. Судовим виконавцем було оголошене вищезгадане рішення суду, після чого О.М. Кулініч представив копію наказу …за підписом вже звільненої на той час Н.М. Грущинської про його призначення на посаду в.о. директора від 19.08.2013 та заявив, що, незважаючи на розпорядження Президії НАН України, він є легітимним керівником інституту. На зауваження представників Президії НАН України про неправомірність таких дій, незаконність підписання Н.М. Грущинською жодних наказів та нелегітимність перебування на посаді в.о. директора О.М. Кулініч звинуватив їх у корупції та підробленні документів. Наряд міліції, що прибув за викликом, та оперативно-слідча група обмежилися тільки опитуванням присутніх, а також були присутні під час відкриття кабінету директора інституту та опису наявних речей».

Ті місяці науковці згадують як суцільний жах: у приміщенні перебували невідомі озброєні «ввічливі» чоловічки, співробітників до Інституту не допускали, другий поверх, раніше відремонтований за наказом О. Кулініча, зайняли невідомі фірми. Деморалізований і заляканий колектив уже не міг розібратися, хто, чому й як репрезентує те чи інше угруповання, що змагалися між собою за право «володіти» Інститутом. За таких умов і з огляду на відому політичну ситуацію в країні Президією НАН України 30.10.2013 р. було ухвалене єдине можливе рішення – про ліквідацію Інституту. Членами ліквідаційної комісії були призначені особи з числа науковців Академії, жодним чином не пов’язані з подіями в Інституті та навіть необізнані з ними.  А задля збереження наукового колективу ІСЕіМВ переважна його частина була працевлаштована в Інститут всесвітньої історії НАН України, наукові дослідження якого були найбільш близькі до напрямів роботи ліквідовуваної установи. Для розміщення колективу за ним залишилася будівля Інституту, яка, згідно постанови Президії НАН України № 154 від 13.11.2013 року «Про затвердження скоригованих основних напрямів Державної установи «Інститут всесвітньої історії Національної академії наук України»» передавалася на баланс Інституту всесвітньої історії. Однак на цьому боротьба не закінчилася, лише перейшла до іншої фази.

Ляльководи з-за куліс

Згідно Законів України «Про управління об'єктами державної власності», «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу» та статутних документів НАНУ передача державного майна з балансу однієї установи до іншої в межах самої НАНУ відбувається просто: за актом прийому-передачі після ухвалення відповідного рішення. І лише в разі, якщо майно передається «за межі» Академії, до сфери управління інших органів, процедура передачі потребує довгих узгоджень з Кабміном (згідно Постанови КМУ «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» № 1482  від 21 вересня 1998 р.).  На практиці ж Інституту всесвітньої історії НАНУ задля переведення переданої будівлі на його баланс було запропоновано здійснювати процедуру, характерну для відчуження майна зі сфери управління НАН України. Передбачена ж для Академії законна процедура була кимось заблокована. І дуже скоро стало зрозуміло, ким саме.  

У грудні 2013 р. з’являється адресоване Прем’єру Азарову М.Я. клопотання його ж колишнього радника, екс-лідера Партії регіонів, академіка Семіноженка В.К., відомого своїми науковими заслугами, однак не менш відомого й тісними зв’язками з проффесором Януковичем, якому він свого часу поступився кріслом керівника партії (і якого, як подейкують, саме з подачі Семиноженка було введено до складу Президії НАН України), про створення наукової установи при НАН України під назвою …Центр світової економіки та міжнародних відносин (лист № 121/2474-1 від 24.12.13). За тиждень, 31.12.201, як новорічний подарунок другу, М.Я. Азаров підписує доручення № 48797/3/1-13 на створення такого Центру з терміном виконання 27.01.2013. А 29.01.2014 р. виходить постанова Президії НАН України № 17 Про створення цього Центру, якому й передається будинок по Леонтовича, 5.

Директором новоствореної установи став О.Л. Устенко. Його ж призначено новим головою ліквідаційної комісії, склад якої також докорінно змінено. А Інститут всесвітньої історії, який, прийнявши до себе колишніх науковців ІСВіМВ, збільшився до майже 130 осіб, залишився без даху над головою. 

Новопризначений ліквідатор О. Устенко, що раніше плідно освоїв поприще співробітництва з різноманітними міжнародними проектами й фондами, а з 2004 фігурував як виконавчий директор фонду Блейзера (теж, між іншим, доволі цікавої структури – співвласника компаній з російським капіталом, а також компанії Воля-кабель, відомої трансляцією російських каналів усупереч рішенням української влади і водночас відключенням українських на сході країни) не лише нарік себе в пресі директором вже не існуючої установи – Інституту світової економіки і міжнародних відносин, а й повів рішучий наступ на Інститут всесвітньої історії, намагаючись порушити проти нього кримінальну справу за буцімто незаконне перебування в приміщенні по Леонтовича, 5.

Виникнення новоспеченої установи відзначилося й заявою її керівництва про те, що кімнати на другому поверсі, орендарями яких досі рахується МГО «Міжрегіональна асоціація підтримки малого та середнього бізнесу України та Росії», належать їм на праві суборенди в цієї МГО. Слід зазначити, що невловима МГО, хоч і має офіційну юридичну адресу по Леонтовича, 5, однак з 2013 р. орендну плату не вносить, надіслані поштою попередження про розірвання договору оренди і вимоги погасити заборгованість з орендної плати не отримує і фактично перебуває в розшуку: документи щодо її фіктивної діяльності вже передані до прокуратури. Дивний зв’язок між новою науковою установою та таємничою МГО наводить на роздуми – такий собі місток між минулим і майбутнім… Надзвичайно цікавим є також і те, що впродовж майже двох років у кімнатах, орендованих МГО, перебуває майже безвихідно одна особа, яка представляється  як «капітан міліції Вова», і те, що членами МГО, згідно протоколів цієї організації, є частина нинішніх співробітників Центру.

Стара цукерка в новій обгортці

Невідомо, якою була б доля академічної власності, що привабила до себе фахівців з приватизації, якби на допомогу НАН України не прийшов Кабмін: листом Мінфіну № 31-07120-040/0/10676 від 19.03.2014 р. до НАН України повідомлялося про незаконність створення Центру, який виник без проходження через Кабінет міністрів усіх належних узгоджень. Наслідком того була постанова президії НАН України № 165 від 02.07.2014 р. про ліквідацію цього разу вже Центру, якою всі попередні рішення, що його стосувалися, також були скасовані. Зрештою, войовничість О. Устенка також була належним чином оцінена – в липні ж його звільняють з посади керівника центру і ліквідаційної комісії.

Однак робота з ліквідації Центру наразилася на шалений спротив тих, хто в ньому працевлаштувався на керівних (і не дуже) посадах. А компанія, що зібралася під дахом цієї установи, варта уваги: її склад недвозначно засвідчує, що спроби поцупити в Академії наук дорогу будівлю не лише не припинилися, а й не змінили дієвців і навіть політичне спрямування. Серед керівного складу Центру: Бєльчик Сергій Васильович – перший заступник Голови Держкомзему за часів керівництва О. Кулініча, звільнений разом з ним і з тих же причин; Нараєвська Ірина Сергіївна – донедавна начальник Управління із забезпечення діяльності голови та організації роботи колегії Держкомзему; Ларін Євген Олександрович – екс-заступник начальника інспекції Головного управління Держкомзему в Київській області, Децик Олександр Сергійович, в минулому –  співробітник інформагенції «Контекст-Причерномор'я», з 2011 і донедавна – гендиректор «Укрнінформу», знаменитий тим, що своє перебування на цій посаді розпочав зі звернення до Азарова з проханням призначити позаштатними кореспондентами інформагенції Клюєва, Колеснікова та Тігіпка – задля оперативного висвітлення діяльності уряду; Землянський Валентин Валентинович – колишній директор Київського представництва ІА ТОВ «Контекст – Медіа», екс-начальник Управління по зв'язках з громадськістю НАК «Нафтогаз України» з вищою освітою в академії Служби Безпеки України; Висоцький Іван Іванович – ще один діючий співробітник СБУ, Алексієнко Олена Іванівна, прізвище якої фігурує в повідомленні про злочин, спрямованому до МВС і Генпрокуратури самою академією наук (№ 226/1682-12 від 19.08.2013 р.). Нарешті відповідальну посаду Вченого секретаря Центру обіймає Зименко Микола Іванович, який перебрався на це місце з кафедри економічної статистики Донецького університету, де надавав перевагу заняттям профспілковою діяльністю. Звичний профіль роботи залишився за ним і тут: він – голова профспілки Центру, яка …належить до Вільної профспілки освіти і науки України. Тієї самої, за матеріалами якої відкрито кримінальне провадження за фактом зловживань в Національній академії наук України.

Отже – не так все однозначно. І є дуже велика ймовірність, що міцні зв’язки «нагорі» спрацюють і цього разу, і заплановану за Януковича схему переведення державної власності в приватну, схему, яка дуже нагадує знайомий кримський сценарій, таки може бути здійснено. А винними оголосять тих, хто послідовно і використовуючи найменші можливості, намагався тому протистояти.

Фінал. Перемога?

Від самого початку ліквідації керівництво Центру обійняло деструктивну й конфронтаційну позицію, категорично відмовившись передавати будь-які документи й інформацію, що стосуються його роботи, ліквідаційній комісії та Президії НАНУ. Співробітників залякували всіма карами за контакти з ліквідаторами. Внаслідок відмови надати ліквідаторам документи, необхідні для нарахування й виплати працівникам Центру (а серед них є й науковці) заробітної плати почали накопичуватися борги з зарплати й відрахувань до бюджету – хід, апробований за часів керівництва Кулініча, сенс якого – у створенні штучної заборгованості установи і продажу її майна за борги.  Водночас згадана дружня компанія екс-держкомземівців і СБУшників не пропускає до приміщення на Леонтовича ані судових виконавців, ані фінінспекторів, ані законних орендарів (зокрема, ГО «Об’єднання сиріт України» та подає різноманітні безглузді судові позови та скарги, в яких вина перекладається з хворої голови на здорову, 

Задля досягнення мети при нагоді трапилися й вільні профспілки, і «донецькі біженці», і риторика «боротьби з корупцією». У вересні ц.р. вільні профспілки очолили «паломництво донецьких біженців» до Президії НАНУ з вимогою розселити біженців …в адмінбудівлі по Леонтовича, 5. 16 вересня «біженці» намагалися прорватися в приміщення, стверджуючи, що там є вільні площі, придатні для їх проживання. Ці ж профспілки фігурують як позивачі у програній ними справі щодо «незаконності ліквідації».  

Проти ночі на 23 вересня здійснено силовий сценарій: у будівлю з допомогою дублікату ключа і зламу дверей чорного ходу проникли біля двох десятків невідомих осіб у цивільному, які на прохання представитися й пояснити підстави свого перебування в приміщенні відповідали: «прийде замовник і все пояснить». Проте замовник упродовж трьох тижнів окупації залишався «невідомим» не лише для працівників Інститут всесвітньої історії, а й для правоохоронців, які, прибувши на виклик, лише розводили руками і сором’язливо пояснювали, що безсилі щось зробити, оскільки ситуацію «кришують» на рівні міського управління МВС. 

Нарешті міліція оговталася: 13 жовтня перша же спроба таки встановити особи невідомих, що днювали й ночували в адмінбудівлі і подеколи представлялися охоронцями з фірми «Гіперіон», призвела до дивовижного результату: окупанти посипалися з будівлі як блохи з-під дусту. Як бачимо, навіть найменша передбачена законом дія правоохоронців з переведення ситуації в правове річище мала позитивний результат. Якщо екстраполювати описану модель захоплення державної власності на ситуацію в країні, можемо виснувати: саме відсутність спротиву злочинним діям з боку тих, хто закликаний обороняти законність і порядок й боронити державні інтереси, призвела зрештою до того, що маємо.   

Можемо зробити й другий висновок: кримський сценарій до його реалізації неодноразово був апробований в Україні в локальних масштабах, однак зі зрозумілих причин залишався непоміченим. Сьогодні однією з його жертв могла стати (і ще може) академічна власність, будівля Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України. Однак потенційна жертва жива і пручається. Вона потребує кваліфікованої допомоги й захисту правоохоронців.    



[1] Інформацію почерпнуто з власноруч написаної автобіографії О.М. Кулініча


1498 раз прочитано

Оцініть зміст статті?

1 2 3 4 5 Rating: 4.45Rating: 4.45Rating: 4.45Rating: 4.45Rating: 4.45 (всього 22 голосів)
comment Коментарі (0 додано)
Найпопулярніші
Найкоментованіші

Львiв on-line | Львiвський портал

Каталог сайтов www.femina.com.ua