”Iнформацiйно-аналiтична Головна | Вст. як домашню сторінку | Додати в закладки |
Пошук по сайту   Розширений пошук »
Розділи
Архів
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Поштова розсилка
Підписка на розсилку:

Наша кнопка

Наша кнопка

Яндекс.Метрика


email Відправити другу | print Версія для друку | comment Коментарі (0 додано)

Цілком в історичній традиції…

Анжеліка КОМАРОВА, Київ on Вересень 22,2007

image

Ми вже звикли до того, що українські політики промосковської орієнтації на віражах політичних перегонів пересмикують мовне питання. Цей дешевенький трюк ми вже розкусили й виплюнули. Однак чому питання української мови в Україні залишається ахіллесовою п’ятою, на яку регулярно наступають політичні штукарі? Чому питання української мови в незалежній, начебто, державі залишається одним з  найуразливіших? І чому, власне, так багато українців розмовляє не рідною, а російською мовою? Ключем до цих запитань послуговує історія. Надаємо перелік деяких історичних подій та назв документів, які безпосередньо формували нинішню ситуацію з мовою та були спрямовані на знищення разом з нею й української культури, й української нації.

1686 р. – ліквідація автономної української церкви, незаконне й насильницьке приєднання Київської митрополії до Московського патріархату і встановлення Московським патріархом контролю в Україні над церквою, освітою і культурою.

1689 р. – заборона Києво-Печерській лаврі друкувати будь-які книжки без дозволу Московського патріарха.

1690 р – «Анафема» Московського собору на «киевские новые книги» (книжки П.Могили, К. Ставровецького, І. Галятовського та інших, писані тодішньою українською літературною мовою.

1708 р., листопад – зруйнування за наказом Петра І гетьманської столиці Батурина (з винятковою жорстокістю було замордовано всіх його мешканців – 6 тис. чоловіків, жінок і дітей, а місто дощенту зруйновано і спалено.

1720 р. – указ Петра І про заборону друкування нових книжок українською мовою в Києво-Печерській та Чернігівській друкарнях, а старі книжки перед друкуванням було наказано привести у відповідність з російськими.

1721 р. – указ Петра І про цензурування українських книжок. Знищення Чернігівської друкарні.

1729 р. – указ Петра ІІ, який зобов’язував переписати з української мови на російську всі державні постанови й розпорядження.

1755, 1766, 1769, 1775, 1786 рр. – заборони Петербурзького синоду друкувати українські книжки.

1764 р. – інструкція Катерини II князю О. В’яземському про посилення русифікації України, Смоленщини, Прибалтики та Фінляндії.

1769 р. – указ синоду про вилучення в населення українських букварів та українських текстів з церковних книг.

1784 р. – русифікація початкової освіти в Україні.

1786 р. – заборона церковних відправ українською мовою, запровадження російської вимови церковнослов'янських текстів. Наказ про обов'язковість російської мови в Київській академії.

1800 р. – наказ Павла 1 про запровадження в Україні будівництва церков у синодальному стилі й заборона церковного будівництва в стилі козацького бароко.

1817 р. – закриття Києво-Могилянської академії.

1831 р. – скасування царським урядом Магдебурзького права (це поклало край неросійському судочинству, виборам урядовців та місцевій автономії в Україні).

1834 р. – відкриття Київського імператорського університету з метою русифікації Південно-Західного краю.

1847 р, 5 квітня – арешт і безстрокове заслання Тараса Шевченка рядовим солдатом в окремий Оренбурзький корпус за резолюцією Миколи І під найсуворіший нагляд, із забороною писати й малювати, що було рівнозначне ув’язненню (пробув там до 2 серпня 1857 р.).

1862 р. – закриття українських недільних і безплатних шкіл для дорослих.

1863 р. 18 липня – циркуляр міністра внутрішніх справ Росії П.Валуєва («Валуєвський циркуляр») про заборону друку книг українською мовою в усій Російській імперії і, зокрема й особливо, заборону видання українською мовою Біблії.

1869, 1886 рр. – укази царської адміністрації про доплати чиновникам російського походження в Україні за успіхи в русифікації.

1876, 18 травня – таємний Ємський указ Олександра II про заборону ввезення з-за кордону до імперії будь-яких українських книг і брошур, заборону українського театру й друкування українською мовою оригінальних творів художньої літератури, текстів українських пісень під нотами.

1881 р. – циркуляр міністерства внутрішніх справ на роз'яснення Ємського указу всім губернаторам Росії.

1881 р. – заборона виголошення церковних проповідей українською мовою.

1883 р. – заборона Київським генерал-губернатором Дрентельном театральних вистав українською мовою на підпорядкованих йому територіях (Київщина, Полтавщина, Чернігівщина, Волинь і Поділля). Ця заборона діяла протягом 10 років (до 1893 р.)

  1888 р. – указ Олександра III про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення дітей українськими іменами.

1895 р. – заборона українських книжок для дітей.

1899, 1903 рр. – заборона української мови на Археологічному з'їзді в Києві та на відкритті пам'ятника І. Котляревському в Полтаві.

1907 р. – закриття царським урядом української періодичної преси, конфіскація виданої в роки революції 1905-1907 рр. української літератури,

репресії проти діячів української культури.

 1908 р. – указ сенату Російської імперії про «шкідливість» культурної та освітньої діяльності в Україні.

1910 р. – циркуляр П.Столипіна про заборону створення неросійських

асоціацій, у тому числі українських та єврейських, незалежно від їхньої

мети.

1914 р., березень – захоронення царським режимом святкування 100-річчя від дня народження Т. Шевченка.

1914 р. – указ Миколи II про скасування української преси. Заборона в окупованих російською армією Галичині та на Буковині вживання української мови, друкування книг, газет і журналів українською мовою. Розгром товариства «Просвіта», зруйнування бібліотеки Наукового товариства імені Шевченка, депортація багатьох тисяч свідомих українців до Сибіру.

1921 р., 22 листопада – розстріл більшовиками 359 полонених бійців армії УНР під проводом А.Тютюнника під м. Базар на Житомирщині.

1921-1923 рр. – голод у степових районах України, спричинений політикою «воєнного комунізму» та продовольчою розверсткою на селі, унаслідок якого загинуло до 1,5 млн. селян.

1929 р., вересень – арешт визначних діячів української науки, культури, й УАГЩ – за «належність» до вигаданих ОДПУ Спілки визволення України (СВУ) та Спілки Української молоді (СУМ).

1929-1930 рр. – перша фаза колективізації й «розкуркулення» в Україні. Виселення сотень тисяч українських заможних селян до Сибіру та на Далекий схід.

1930 р., 28 - 29 січня – надзвичайний Церковний Собор у Києві ліквідував УАПЦ і Всеукраїнську Православну Церковну Раду (ВПЦР). Арешт митрополита М. Борецького та інших церковних діячів.

1930 р., 9 березня – 19 квітня – судовий процес у Харкові над 45-ма діячами української науки, літератури, культури, УАПЦ – за належність до так званої «Спілки Визволення України» (СВУ).

1932 р., 23 квітня – постанова ЦК ВКП(б) про ліквідацію літературних організацій і утворення єдиної Спілки письменників СРСР.

1932-1933 рр. – організація більшовицьким режимом штучного голодомору в Україні, унаслідок якого загинуло 8 млн. (за іншими джерелами – більше. – Ред.) українських селян. Масове переселення росіян у вимерлі українські села.

1933 р. – самогубство кількох культурних діячів, зокрема М. Хвильового, унаслідок погрому більшовицьким керівництвом української культури.

1933  р. –  погром українців на Кубані.

1934-1941 рр. – арешт і страта 80% української інтелігенції, знищення архітектурно-культурних пам'яток у різних містах України.

1934 р.,  13-15 грудня – у зв'язку з убивством С. Кірова засудження до розстрілу діячів української культури, серед яких - письменники Г. Косинка, К. Буревій, Д. Фальківський, О. Влизько, Д. Крушельницький та ін.

1936 р., жовтень – 1938 р., листопад – чергова чистка КП(б)У і масовий терор в Україні (так звана «єжовщина»).

1937 р., листопад – масовий розстріл ув'язнених на Соловках українських письменників та інших діячів української культури (до 20-річчя жовтневого перевороту).

1938 р. – сталінська постанова «Про обов'язкове вивчення російської мови в національних республіках СРСР».

1938 р., 24 квітня – впровадження російської мови як обов'язкової в усіх школах України.

1939-1941 рр. – широкомасштабні репресії органів НКВС проти українців західних областей. Масові депортації українського населення у віддалені райони СРСР.

1941 р., січень – «Процес 59» над членами ОУН у Львові.

1946 р. 8–10 березня – ліквідація греко-католицької церкви і підпорядкування її Російській православній церкві.

1946 р., березень – закритий судовий процес у Києві над греко-католицькою церковною ієрархією на чолі з митрополитом Й. Сліпим (Й. Сліпого було засуджено до тяжких каторжних робіт в Сибіру, де він провів 18 років).

1946 р., 24 серпня – постанова пленуму ЦК КП(б)У «Про перекручення і помилки у висвітленні історії української літератури у «Нарисі історії української літератури», різка критика часописів «Вітчизна» і «Перець» (ця постанова була згодом підтверджена 16-м з’їздом КП(б)У 25-26 січня 1949 р.)

1947 р., 3 березня – призначення Л. Кагановича першим секретарем ЦК КП(б)У і нова «чистка» українських культурних кадрів, звинувачених в «українському буржуазному націоналізмі».

1949 р. – чергова «чистка» в КП(б)У у зв'язку з рішеннями її 16-го з’їзду 25-28 січня (за звинуваченням в українському націоналізмі від січня 1949 р. до вересня 1952 р. було виключено з партії 22 175 її членів).

1949 р., 28 серпня – скасування уніатської греко-католицької церкви на Закарпатті на релігійному з'їзді в Мукачеві.

1951 р., 2 липня – погромні статті в московській газеті «Правда» проти «націоналістичних ухилів в українській літературі» (різка критика вірша В. Сосюри «Любіть Україну» та лібрето опери «Богдан Хмельницький» О. Корнійчука і В.Василевської).

1954 р. 23-24 березня – 18 з'їзд КПУ схвалив набір юнаків і дівчат з України на Сибір і до Казахстану для освоєння цілинних і перелогових земель (протягом 1952-1956 рр. туди виїхало приблизно 100 тис. осіб).

1954 р.,7 липня – таємна постанова ЦК КПРС про посилення антирелігійної пропаганди.

1957-1961 рр. – посилені антирелігійні акції в УРСР, ліквідація приблизно половини церковно-релігійних установ (парафій, монастирів, семінарій).

1958 р., 12 листопада – постанова Пленуму ЦК КПРС «Про зміцнення зв'язку школи з життям і про дальший розвиток народної освіти», на основі якої Верховна Рада УРСР ухвалила закон від 17 квітня 1959 р., спрямований на посилену русифікацію України (зокрема, про необов’язкове, а «за бажанням батьків» вивчення української мови в російських школах України).

1959 р., 15 жовтня – убивство С. Бандери агентом КДБ Б. Сташинським.

1961 р., січень – закритий суд у Львові над членами Української Робітничо-Селянської Спілки (Л. Лук’яненко, І. Кандиба, С. Вірун та ін.), які відстоювали право виходу УРСР зі складу СРСР. Засудження Л. Лук'яненка до смертної кари.

1961 р., жовтень – прийняття нової програми КПРС її 22-м з'їздом, яка проголошувала політику «злиття націй» і подальшу русифікацію союзних республік,

1962 р. – судовий процес над 20 членами Львівського Українського Національного Комітету, чотирьох з яких було засуджено до розстрілу.

1963 р. – підпорядкування національних Академій наук союзних республік московській Академії наук СРСР.

1964 р., 24 травня – умисний підпал Державної Публічної Бібліотеки АН УРСР у Києві; протест громадськості (самвидавний матеріал «З приводу процесу над Погружальським»).

1965 р., серпень-вересень – перша велика хвиля арештів українських діячів в Україні (Богдан і Михайло Горині, П. Заливаха, С.Караванський, В .Мороз, М. Осадчий, А. Шевчук та і н.).

1968 р., 26 листопада, 14 грудня – зумисні підпали у Видубицькому монастирі в Києві.

1969 р., червень – лист українських політичних в'язнів (М. Гориня, І.Кандиби, Л. Лук'яненка) до Комісії охорони прав людини в ООН про отруювання політв'язнів.

1970 р., 28 листопада – трагічна смерть (вбивство) української художниці А. Горської у Василькові на Київщині.

1972 р., січень-травень – друга велика хвиля арештів інтелігенції в Україні.

1972 р., травень – усунення з посади першого секретаря ЦК КПУ П. Шелеста за український націоналізм; чистка керівних кадрів КПУ.

1977 р., 5 лютого – арешт членів Української Гельсінської групи (УГГ) М. Руденка й О. Тихого; суд над ними 23 червня – 1 липня і вирок М.Руденкові 7 років ув'язнення та 5 років заслання й О.Тихому, відповідно, 10 та 5 років.

1977 р., 4 квітня – Арешт членів УГГ М. Матусевича і М. Мартиновича (засуджені 23-30 березня 1978 р. на 7 років ув'язнення в таборах суворого режиму і 5 років заслання).

1978 р., 11 листопада – Директива колегії Міністерства освіти УРСР «Удосконалювати вивчення російської мови в загальноосвітніх школах республіки» (посилення русифікації).

1979 р , березень-жовтень – нові арешти українських діячів в Україні: О. Бердника (6 березня), Ю. Бадзя (23 квітня), Ю. Литвина (6 серпня), М. Горбаля (23 жовтня) та ін. (Усі вони були засуджені до максимальних строків ув'язнення в таборах суворого режиму й заслання у віддалені райони Росії).

1979 р., 18 травня – загадкове вбивство композитора В. Івасюка біля Львова.

1979 р., 29 травня – ухвала Ташкентською конференцією нових русифікаторських заходів щодо неросійських народів СРСР.

1980-81 р – арешт українських політичних діячів С. Набоки, Л. Мілявського, Л. Лохвицької.

1983 р. – постанова ЦК КПРС про посилення вивчення російської мови в школах і виплату 16% надбавки до платні вчителям російської мови та літератури («Андроповський указ») та директива колегії Міністерства освіти УРСР «Про додаткові заходи по удосконаленню вивчення російської мови в загальноосвітніх школах, педагогічних навчальних закладах, дошкільних і позашкільних установах республіки», спрямована на посилення русифікації.

1984 р – померли в таборах О.Тихий, Ю. Литвин, В.Марченко.

1985 р , 4 вересня – у концтаборі помер поет В. Стус.

1989 р. – постанова Пленуму ЦК КПРС про єдину офіційну загальнодержавну мову (російську) в СРСР.

1990 р., квітень – постанова Верховної Ради СРСР про надання російській мові статусу офіційної мови в СРСР.

Сьогодні традицію гноблення української мови продовжують уже наші доморощені яничари, часто-густо виряджені в українські вишиванки, потураючи дощенту зросійщеним регіонам. Хворе мовне питання, як шашіль, точить і без того роз’єднаний український соціум. Чи не час говорити про кримінальну відповідальність політиків, які проводять антидержавну діяльність, маскуючись за мовним питанням? Ось де можна провести перший тест на депутатську недоторканність!

 

За матеріалами книги Григорія Півторака

«Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов».


4016 раз прочитано

Оцініть зміст статті?

1 2 3 4 5 Rating: 3.67Rating: 3.67Rating: 3.67Rating: 3.67 (всього 3 голосів)
comment Коментарі (0 додано)
Найпопулярніші
Найкоментованіші

Львiв on-line | Львiвський портал

Каталог сайтов www.femina.com.ua