”Iнформацiйно-аналiтична Головна | Вст. як домашню сторінку | Додати в закладки |
Пошук по сайту   Розширений пошук »
Розділи
Архів
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031

Поштова розсилка
Підписка на розсилку:

Наша кнопка

Наша кнопка

Яндекс.Метрика


email Відправити другу | print Версія для друку | comment Коментарі (0 додано)

Образ журналіста:від шлункового інтересу до професіоналізму.

Артур ВЛАДАН on Березень 31,2007

image

У сучасному світі політична сила, хоч би якою вона була активною й послідовною в діях, хоч би якою електорально привабливою ідеологією надихалася, без систематичної присутності в інформаційному просторі приречена на незнаність і, відтак, на перебування в лавах аутсайдерів. Цей очевидний факт давно усвідомили майже всі орачі електорального поля України. І вже з добрий десяток років намагаються – всяк на свій кшталт і з різним успіхом – з будь-якого приводу збурювати навколо себе хвилі медіа-моря.

Донедавна найкраще й найпростіше ініціювати такі „збурення” вдавалося „партії влади”, незалежно від того, яку назву вона мала, яку політику проводила і що послугувало щораз приводом для згадки про неї в цілому чи когось з її представників зокрема. Перебування при владі автоматично забезпечувало повний контроль над державними ЗМІ й озброювало вагомими засобами впливу (податковими, „перевірковими” тощо) на решту. Далека від демократичних принципів звичка користуватися владними преференціями, забезпечуючи своє постійне перебування в полі зору виборців безпосереднім тиском на медіа, наприкінці 90-х років – початку нового тисячоліття вилилася у практику відверто тоталітарних темників та перетворення усіх медійних жанрів на кричущу до нудоти політрекламу. Нестерпна ситуація цензури, за якої журналісти фактично посіли місце працівників сфери обслуговування влади, зіграла не останню роль в уможливленні журналістського повстання, що передувало помаранчевим подіям і значною мірою їм сприяло.

З другого боку, зміцнення приватних ЗМІ, належних хоч і провладним або наближеним до влади постатям, однак таким, що уособлювали різні угруповання всередині влади і конкурували між собою, витворювало парадоксальне „конкуретне середовище” в межах панування цензури. Його прикметною особливістю було те, що однаково зневажливе ставлення до преси й однаково брутальне обмеження свободи слова, здійснюване на власну користь різними суб’єктами політикуму, призводили до абсолютної віртуалізації політичного світу й мали своїм наслідком суцільну зневіру населення. Інформаційний же простір у цих умовах дедалі більше нагадував театр маріонеток, деградуючи до примітивних схем і не менш примітивних змістів, непереконливих, нецікавих і взагалі непридатних до вжитку громадянами.

Конкуренція цензорів позбавляла сенсу самий феномен інформаційного простору, над яким було проведено операцію глобальної заміни інформації рекламою. А заразом позбавляла сенсу й саму цензуру, наслідки якої мали результат, зворотний бажаному її творцями. І то не дивно: масовані рекламно-пропагандистські заходи спрацьовують лише за тотальної політично уніфікованої цензури. В умовах конкуренції цензорів вони здатні породжувати лише ефект „позитивної відсутності”, коли мовчання є більш промовистим, аніж говоріння, й довіра населення спрямовується до того, хто перебуває за межами інформаційного простору, чия постать замовчується. З цього погляду можна сказати, що конкуренція цензорів була не менш важливим чинником зміни подальшого ставлення політгравців до преси, ніж журналістське повстання осені-2004.

В усякому разі, сьогодні політики поволі вчаться будувати спілкування зі ЗМІ на інших засадах. Не всі, ясна річ. Спокуса покермувати й притиснути, віддати наказ і очікувати його уклінного виконання в де-кого зберігається. Зберігаються і сподівання вибудувати привабливий для електорату імідж через використання власних медіа-можливостей у звичному ручному режимі. Однак ті, хто, розуміє марність таких сподівань, хто свідомо сповідує європейські цінності й прагне їх дотримуватись, шукають інших можливостей розв’язати завдання присутності в інформпросторі. Серйозне ставлення до ЗМІ, як до справді четвертої влади, вимагає не менш серйозної підготовки, спрямованої на формування такої поведінки щодо медіа, за якої не йдеться про жоден тиск на них чи його не менш потворну альтернативу – товарно-грошові розрахунки з окремими їх представниками. Ба більше: не йдеться і про створення інформаційних приводів, штучній епатажності яких можна протиставити хіба що цікаву надто вузькому колу тематику інших заходів.

Бути цікавим для преси, інтригувати її – таке завдання, власне, ставилося на семінарі регіональних керівників прес-центрів, що нещодавно проводила громадянська партія ПОРА. Під час проведення навчань учасники мали змогу потренуватися в „звабленні журналістської братії” – написанні анонсів, що містять інтригу й привертають увагу, грамотному виготовленні прес-релізів – лаконічних, змістовних, зрозумілих і зручних у їх використанні журналістами. Присутні почули також про важливість привабливого для медійників вибору місця й часу партійно-політичних заходів. Регіоналів, зокрема, орієнтували на те, що місце проведення заходу має відповідати професійним критеріям телевізійників, бути зручним для операторів телекамери, які могли б знімати подію на цікавому, видовищному й знаковому тлі (картинка має бути змістовно насиченою в усіх своїх елементах), а час, у який відбуватиметься подія, не повинний збігатися з часом редакційних нарад чи позаробочим. Власне, усі корисні поради можна звести до однієї засадничої настанови: ретельно враховувати специфіку роботи медійників при плануванні власної діяльності.

Намагання бути цікавим для преси, піклуватися про забезпечення зручностей для здійснення фахової діяльності працівників ЗМІ – це щось новеньке для вітчизняного політикуму. Видається, властива партіям-холдингам вигадливість в організації фуршетів для журналістів, яка, хоч і давала можливість цій не найбагатшій верстві населення „на дурняк” поїсти й випити, однак надто віддавала дешевим підкупом і неповагою до неї, поступається нарешті місцем вигадливості іншого ґатунку, зміст якої значно ближчий до професійних потреб журналістів. Що ж, приємно, що в журналісті поволі припиняють бачити повію, що має меншу чи більшу ціну, і вбачають передусім професіонала, чиї фахові потреби значно істотніші за шлункові. Приємно, що в суцільному океані політики під гаслом „гроші й адмінресурс вирішують усе” з’являються острівці здорового прагматичного глузду, для якого брак грошей не є політичним вироком, а функції громадян – чи то журналістів чи представників будь-яких інших професій не зведено до товару.


3701 раз прочитано

Оцініть зміст статті?

1 2 3 4 5 Rating: 5.00Rating: 5.00Rating: 5.00Rating: 5.00Rating: 5.00 (всього 5 голосів)
comment Коментарі (0 додано)
Найпопулярніші
Найкоментованіші

Львiв on-line | Львiвський портал

Каталог сайтов www.femina.com.ua