”Iнформацiйно-аналiтична Головна | Вст. як домашню сторінку | Додати в закладки |
Пошук по сайту   Розширений пошук »
Розділи
Архів
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Поштова розсилка
Підписка на розсилку:

Наша кнопка

Наша кнопка

Яндекс.Метрика


email Відправити другу | print Версія для друку | comment Коментарі (0 додано)

Популізм – то інфекція?

Борис БАХТЄЄВ, Київ on Вересень 27,2007

image

Багато вже було написано про популізм партій – членів нинішньої урядової коаліції. Дивним тут є не так те, що вони звертаються до громадян так, ніби вважають їх розумово відсталими, як те, що знаходиться надміру багато людей, які сприймають це як єдино можливий порядок речей. Утім, можливо, й не надто дивним: і політики, й пересічні громадяни, звиклі до радянської моделі стосунків суспільства з державою, іншого й не уявляють. Тут, можливо, можна вести мову про існування в межах однієї держави двох різних суспільств, не надто сумісних одне з іншим.

Іноді, щоправда, спадає на думку: а може, справа не в трансляції суспільству свідомо неправдивої інформації, а в тому, що політики живуть у зовсім іншому світі й не дуже уявляють реальний стан речей того, чим вони намагаються керувати? Дуже характерною стала відповідь Миколи Азарова на запитання журналістів, чи буде скасовано медичні пільги для депутатів. Він зі щирим подивом спитав: які, мовляв, пільги, в Україні ж медицина безплатна не лише для депутатів, а скрізь і для всіх?! Тієї миті хотілося його по-людськи пожаліти.

Але Бог із ними, біло-синіми: їхній роликовий заклик голосувати за ПР, бо Україна мусить рухатися вперед, а не назад, виглядає поганим жартом – бо ж дуже й дуже значна частка їхніх виборців налаштована саме «назад», у світле радянське минуле; саме на тому ПР і заробляє свої голоси. Поговоримо про їхніх опонентів: чи не такої самої думки про українське суспільство й вони?

Дуже довго агітаційна тематика й БЮТу, й «НУНСу» була надто вузькою. У «Нашої України – Народної самооборони» вона оберталася навколо скасування депутатської недоторканності, у Блоку Юлії Тимошенко – навколо референдуму зі змін до Конституції та «Українського прориву». Київ і сьогодні прикрашають численні бігборди з закликом: «Український прорив. Внеси свою пропозицію!». Дрібним (дуже дрібним) шрифтом зазначено телефон та сайт, куди саме й треба вносити пропозиції.

От тільки... З Блоком Юлії Тимошенко я на брудершафт не пив. А тому хотів би, щоб мені не «тикали», а зверталися б бодай трохи ввічливіше. Комерційні фірми, до речі, майже ніколи не звертаються в рекламі до своїх потенційних клієнтів на «ти» - принаймні, якщо рекламу не адресовано переважно тінейджерській аудиторії. Але не прискіпуватимемося: холопом отак от прямим текстом не назвали, то подякуймо бодай за це. Більше бентежить от що: хто й як оцінюватиме пропозиції? Хто відділятиме зерна від полови, якої буде більш ніж багато? Де, власне, гарантія, що не прийматимуться лише ті пропозиції, які й без того давно вже визріли у світлих бютівських головах? Ну й зовсім уже дрібничками здається згадка про те, яка частка виборців мають змогу регулярно користуватися інтернетом, та скільки пенсіонерів, учителів чи інших бюджетників відважаться повідомляти про свої пропозиції за телефонним номером, що дуже вже нагадує аж ніяк не дешевий мобільний?

БЮТ раніше, ніж «НУНС», почав урізноманітнювати рекламні ролики й відповідати в них на звинувачення з боку ПР. Утім, кидається у вічі одна обставина. Ролики Партії регіонів, у яких «прості люди» розповідають, як погано було за помаранчевих, виконані в розважливій, спокійній манері. Ролики БЮТу, де «прості люди» розповідають, як погано живеться за ПР, виконані у стилі «ой лишенько! ой людоньки!». Надто вже переграють оті от «прості люди». А інтонації їхні нагадують інтонації, з якими актори зазвичай начитують ролі малюків у телевізійних та радіопередачах для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. (До речі, як на моє субєктивне враження, саме через цю обставину ролики БЮТу, поставлені поруч із абсолютно аналогічними роликами ПР – «які вони погані» - програють останнім у переконливості.)

Один з найперших критичних на адресу ПР БЮТівських роликів був присвячений зростанню цін і починався зі слів «простої українки»: «Хотіла купити мняско...» Чому вже тоді продовженням ролику не стало: «А воно костує дузе долого – аз солок гливень»?

Оці от численні агітаційні сюсі-пусі змушують припустити, що лідери БЮТу уявляють ідеальну Україну такою: є мудра та дбайлива мати – Юлія Володимирівна Тимошенко, й є нерозумні (щоб не сказати: дурнуваті) малі діти – українці.

Перебуваючи в Донецьку, Юлія Тимошенко наголосила: вуглевидобування має стати пріоритетною галуззю в Україні. Саме це, мовляв, допоможе Україні здобути енергетичну незалежність. Здавалося б, слушно – хоча, здається, ми вже про це чули, до того ж, неодноразово, від різних політиків та протягом років так пятнадцяти. От тільки чи можна перевести на вугілля автомобілі та тепловози? Теплоелектростанції перевести на вугілля, звісно, можна – але для того потрібна заміна обладнання, а отже, гроші та час. Чи має їх Юлія Тимошенко напередодні зими? Нарешті, що робити з дотаційними – тобто збитковими за будь-яких умов – шахтами? Відтягувати розвязання проблеми до безкінця? На жодне з цих запитань Тимошенко не дала відповіді – натомість склалося дуже сильне враження, що кожній аудиторії вона намагається сказати саме те, що та хоче почути, хай навіть це суперечить сказаному напередодні.

Не переконує й обіцянка Тимошенко терміново відмовитися від призову до Збройних Сил. Звісно, здолавши тіньові економічні схеми, можна протягом короткого часу здобути гроші на винятково професійну армію. (Утім, бажано було б усе ж таки спочатку їх здобути, а потім уже реформувати армію.) Але от як бути з організаційним боком справи? Адже на дверях Міністерства оборони не повісиш табличку: «Збройні сили України закрито на реконструкцію». Хоча б таке: чи є впевненість, що на другий же день під дверима військкоматів стоятимуть черги тих, хто бажає стати професійним вояком?

Здається, Тимошенко протягом цієї кампанії відверто грає в ту гру, яку розпочали Регіони. От тільки чи цього чекає від неї її електорат? Чи пасує роздавання обіцянок направо й наліво до іміджу демократичного політика? Чи можна взагалі грати з ПР на рівних у суто їхню гру, переймаючи суто їхню стилістику?

Узагалі-то, давно й добре відомо, що виваженість не належить до сильних сторін Юлії Тимошенко. Але щоб аж до такої міри! Дивує інше. Здавалося б, БЮТ та Партія регіонів є абсолютними антиподами, антиподами в усьому, що тільки можна уявити. Але у своєму ставленні до виборця вони напрочуд одностайні – обидві політичні сили, здається, цілковито буквально наслідують пісеньку Тетяни та Сергія Нікітіних: «Ему с три короба наврёшь – и делай с ним, что хошь». Немов їхня аудиторія складається винятково з розумово відсталих осіб із двокласною освітою. Недаремно, мабуть, на завершення круглого столу з питань реформування Конституції, що відбувся нещодавно у Школі політичної аналітики Києво-Могилянської Академії, здається, Олег Соскін сказав щось на кшталт: «Прем’єр-міністром буде як не Янукович, то Тимошенко – що, власне, те саме». Усі присутні одностайно засміялися.

Ледь не до останнього часу здавалося, що «Наша Україна – Народна самооборона» вирішила провести експеримент: чи можна успішно виступити на виборах, не проводячи ніякої агітації? Тепер, за тиждень до виборів, агітація блоку урізноманітнилася. Але лише один телеролик, та й то побіжно, чітко називає основні позиції майбутньої політики блоку. Усі інші ролики є негативною рекламою опонентів. Ніби головне послання, що його «НУНС» хоче донести до виборців, є таким: «Голосуйте за нас, бо всі решта – ще гірші». Ролик із синьо-білими ротами, що «багато розмовляють», навіть приємно тішить своєю дотепністю. Але чи так уже неправі опоненти, коли звинувачують «НУНС» у відсутності у передвиборчій агітації згадок про те, як вони керуватимуть економікою й які завдання перед нею ставитимуть? Заради справедливості, треба зауважити: «НУНС» потрапив у складне становище. За домовленостями з БЮТом, у разі перемоги на виборах демократичних сил уряд очолить лідер тієї сили, яка набере більше голосів. Сумнівів у тому, що більше голосів набере БЮТ, майже немає, тож премєром найімовірніше стане Юлія Тимошенко. А отже, нібито й не по-джентльменському було б акцентувати увагу виборців на досягненнях уряду Юрія Єханурова: це протиставляло б його Юлії Тимошенко. От тільки чи завжди так само по-джентльменському поводиться БЮТ? І чи так уже неодмінно згадки про досягнення Єханурова мали б підкреслювати невдачі Тимошенко?

Чи не найпершим урізноманітнив агітацію «НУНСу» телеролик, у якому Партію регіонів порівнювали з флюгером, нагадуючи про її хитання у питанні скасування депутатських пільг та привілеїв (до речі: у його телеверсії авторство «НУНСу» писали на екрані, у радіо версії ж лунав той самий текст, але його авторство, те, яка політична сила зловила ПР на нещирості, було відсутнє). Але завершувався той ролик цілком стандартно: от прийдемо ми й скасуємо недоторканність. Що в даному контексті виглядало дещо вбік від теми. Ще один ролик: «Якби вони жили так, як ми!» Так і хотілося спитати: невже це й є єдина проблема, що стоїть перед Україною, невже всі решту вже розвязано? Чи не сприймає «НУНС» українців за таких собі малюків, для яких, окрім як «хочу ляльку!», ніяких проблем на даний момент не існує? Байдуже, що саме править за цю ляльку – головне, що дорослі люди зі здоровою психікою, як правило, не зводять всю навколишню дійсність до одного-єдиного навязливого бажання, до однієї idee fix, яка поглинає всю решту проблем. Це лише малі діти сприймають світ одномірним. Чи не такий одномірний світ надто довго пропонував українцям «НУНС»?

Численні виступи лідерів як «НУНСу», так і БЮТу (Луценка, Тимошенко, тощо) з викриванням неправдивості регіонівської агітації, про які побіжно повідомляли новинні випуски, їхні поїздки регіонами та зустрічі з виборцями програвали в ефективності масованій агітації ПР. Так, поїздки регіонами – то необхідна складова виборчої кампанії, але ж лише одна з багатьох! Скільки людей можуть побувати на таких зустрічах? Те саме стосується й випусків новин та політичних телепрограм: люди вже оскаженіли від однакових, мов близнюки, та здебільшого безнадійно нудних політичних програм, де запрошені політики навіть відповідати на гострі запитання примудряються так, ніби читають із папірця чергову домашню заготовку. І дедалі менше ці програми переглядають. А політична реклама ПР – скрізь, від неї не втечеш, вона перериває всі можливі телепрограми на всі можливі смаки.

Багато з цих виступів просто-таки напрошувалося стати основою рекламних роликів. Скажімо, серпневий виступ В’ячеслава Кириленка про те, що обіцяючи грандіозні соціальні програми, Партія регіонів як урядова партія не виплачує пільговикам навіть те, що вже передбачено законами й бюджетом. На жаль, більшість українців про це не дізнавалися.

Можливо, тактика тривалого мовчання й була виправданою – навіщо було витрачати сили й кошти на пустопорожнє з’ясування стосунків із Партією регіонів, навіщо гратися у «хто кого перебазікає»? Але чи не запізно? Чи встигнуть українці, призвичаєні до гучної реклами ПР, почути «НУНС»? Чи встигнуть, як то кажуть, «проникнутися»? Принаймні, розмови з багатьма людьми неприємно дивують: ці люди нічого з тих роликів не бачили. Не встигли. Чи ще встигнуть? Інша річ, якби, довго мовчавши, «НУНС» систематизував агітацію Регіонів і потім ефектно показав виборцям: ПР лукавить по всіх статтях. Але ж нема цього!

«НУНС» та БЮТ домовилися про взаємний «ненапад». Але як тлумачити виступ Анатолія Гриценка в телеефірі, де він не залишив каменя на камені від пропозиції Тимошенко терміново перейти на професійну армію? Так, обіцянка лідери БЮТу є нездійсненною, але ж представник партнерської політичної сили мусив би не лише критикувати Тимошенко, а й робити це так, щоб демократичні сили не втратили голоси – адже голоси тих, хто клюнув був на тимошенківський популізм, навряд чи в підсумку дістануться «НУНСові». У цьому й полягає, до речі, майстерність політика.

Також у телеефірі відзначився Геннадій Москаль, якого традиційно сприймають як людину президента. «Я опитував працівників органів МЧС – вони кажуть, що Шуфрич не на своєму місці; я опитував військовиків – вони кажуть, що Гриценко не на своєму місці», - довірливо поділився він своїми спостереженнями. Це напевне дуже вразило глядачів – хоча насправді ні про що не свідчить. По-перше, Москаль навряд чи робив соціологічно бездоганну вибірку працівників згаданих галузей. По-друге ж, рік – два тому я сам неодноразово чув від міліціонерів: «Луценко не на своєму місці, бо він заборонив міліціонерам нецензурно висловлюватися. А що ж то за міліціонер, який не матюкається?!» (Напевне, 15 діб за нецензурну лайку у громадських місцях вигадали спеціально для того, щоб прості громадяни не користувалися лексиконом, який мусить безпомилково вказувати на охоронця правопорядку.) Про те, що в органах внутрішніх справ мусить існувати солідарність (простіше кажучи, колеги мусять покривати міліціонерів – порушників закону, як це роблять лікарі), а Луценко хоче перетворити всіх міліціонерів на стукачів, доводилося чути багаторазово. Тож і залишається відкритим запитання: наскільки компетентними є зібрані Москалем відгуки?

А головне запитання, на яке немає відповіді, є таким: чи брали до уваги автори рекламних кампаній демократичних сил той факт, що, скажімо, в «біло-синіх» регіонах «помаранчевий» електорат – то інтелігенція й мешканці великих міст? Тобто, люди більш високого освітнього та культурного рівня? Що їхні виборці вміють самостійно мислити та оцінювати політиків? Чому з концептуального погляду агітація демократів так мало відрізняється від агітації тієї ж ПР?


3210 раз прочитано

Оцініть зміст статті?

1 2 3 4 5 Rating: 5.00Rating: 5.00Rating: 5.00Rating: 5.00Rating: 5.00 (всього 2 голосів)
comment Коментарі (0 додано)
Найпопулярніші
Найкоментованіші

Львiв on-line | Львiвський портал

Каталог сайтов www.femina.com.ua