”Iнформацiйно-аналiтична Головна | Вст. як домашню сторінку | Додати в закладки |
Пошук по сайту   Розширений пошук »
Розділи
Архів
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Поштова розсилка
Підписка на розсилку:

Наша кнопка

Наша кнопка

Яндекс.Метрика


email Відправити другу | print Версія для друку | comment Коментарі (0 додано)

Як Кремль почав і програв «Четверту світову війну»

image

Обидві ставки режиму – і на етнічне російське населення як на військову силу, і на те, що вдасться змусити НАТО кинути союзників, провалилися. Визначення «керована демократія» щодо Росії було актуальним 10-15 років тому. Зараз всі його ознаки зберігаються, але насправді це вже повноцінна диктатура. Основний інструмент забезпечення авторитаризму – це війна. На мою думку, ця війна програна. Я не впадаю в крайнощі, але на це вказують стратегічні поразки, яких зазнав режим.

Мені дуже подобається мем «Четверта світова війна», який використовує російська пропаганда. Мовляв, ми воюємо не з якоюсь Україною, а з англосаксонським світом на території України. Крім того, цей термін означає, що вже була третя світова війна, яку програли, а тому потребують реваншу.

Для того, щоб зрозуміти, що відбувається з російським режимом, потрібно розповісти старий анекдот про радянського робітника, який постійно носив з заводу запчастини і намагався зібрати щось корисне для дому: холодильник там або телевізор. Але що б він не робив, завжди виходив автомат Калашникова.

Так і з Росією. Попередників у нинішньої держави, що розташована на цій території, було кілька: Золота орда (точніше, улус Джучі), Московське князівство, Російська імперія, Радянський Союз. Всі вони характеризувалися такими рисами, як абсолютне підпорядкування особистості державі, азійський спосіб виробництва, ставлення до населення країни як до жителів окупованої території, незалежно від етнічної належності влади і, нарешті, війна як скріпа.

Монгольська імперія була ідеальним інструментом для війни і без неї не могла існувати. Режим Сталіна був таким само інструментом. Здавалося, нова Росія далека від цієї необхідності постійної війни, але згодом виявилося, що нічого не змінилося.

Сталін розумів, що СРСР не може існувати без війни. Не тому, що західні держави його завоюють, а тому що сам факт наявності альтернативи вже становив загрозу для режиму. Так само і путінська клептократія розуміла, що наявність поряд країн, які обрали європейський шлях розвитку, створить такий привабливий приклад для росіян, що режим втратить владу. Саме тому війна почалася в Грузії, а потім в Україні. Саме тому Путін так відреагував на боязку спробу українського президента Віктора Януковича підписати Угоду про асоціацію з Європейським союзом. Навіть цей незначний крок був сприйнятий режимом як загроза.

«Четверта світова війна» була проголошена 2014 року в трьох документах: промова Путіна на Федеральних зборах 18 березня, яка настільки явно була калькою з гітлерівської судетської промови, що путінський пропагандист Нігоян навіть назвав Путіна «хорошим Гітлером». У ній були концепції розділеного народу, «русского мира» і вперше прозвучав термін «націонал-зрадники». Це не російський термін: у нас завжди говорили «вороги народу». Мені навіть було цікаво, чи це не справа рук недбайливого перекладача.

Наступний важливий виступ у квітні перед народом – план «Новоросія», ідея захоплення 12 українських областей і маревна заява про расову вищість. І, нарешті, третя промова, на яку традиційно звертають менше уваги – промова на Валдаї – була переписана з двох гітлерівських листів Чемберлену, на які Гітлер уже не отримав відповіді.

Отже, якими були цілі цієї війни? Подолання головної геополітичної катастрофи ХХ століття, збирання «споконвічних російських земель» і переділ територій – розв'язання РФ рук у колишньому СРСР, а то і у всій Східній Європі. Інструменти, які хотіла використати ця економічно відстала бензоколонка, були озвучені: етнічні росіяни, які повинні були піднятися на створення «русского мира». На допомогу їм мали прийти спочатку зелені чоловічки, а потім і регулярна армія.

Щодо Заходу план був простий: ядерний шантаж. І він тривав безперервно протягом кількох років. Планувалося, що зелені чоловічки входять, а коли Захід збирається захистити своїх членів, Москва заявляє: «ми використовуємо ядерну зброю», і Захід із жахом відступає.

Такий був план Четвертої світової війни. Минуло три з половиною роки, і можна підбити її підсумки. На мою думку, Росія зазнала глобальної поразки – передусім не військової, а геополітичної, хоча і у військовому плані українська армія показала, що готова відповісти так, що втрати від повномасштабного наступу будуть неприйнятні. Втрати, яких зазнала російська армія зараз, – найсекретніша інформація в РФ, за спроби їх розголосити садять.

Але головний програш – метафізичний. Повністю програна була ставка на етнічне російське населення. Більшість громадян Росії та етнічних росіян в Україні залишилися вірні їй і обраному нею європейському шляхові розвитку.

Ставка на ядерний шантаж теж провалилася. Дискусія в НАТО була непростою, але липневий 2016 року саміт альянсу у Варшаві дав відповідь на питання Путіна: «ви готові померти за Нарву?». І відповідь була дана не тільки на словах, а й на ділі: вперше сили НАТО були розміщені в країнах Балтії на постійній основі. «Чи готові ви, пане Путін, вмирати за Нарву?».

Путін вмирати за Нарву, зрозуміло, не хоче. Не для того він акумулював $200 млрд, щоб перетворитися на ядерний попіл. Отже, обидві ставки – і на етнічне російське населення як на військову силу, і на те, що вдасться змусити Захід відступити від своїх зобов'язань перед союзниками, провалилися, і в Москві це розуміють.

В останні місяці виборчої кампанії у Вашингтон відправлялися хвилі фактичних посланців Кремля, але нібито незалежних експертів. Якщо говорити в термінах «гібридної війни», то вони їздили обговорювати те, що можна назвати гібридною капітуляцією.

Незважаючи на те, що росіяни виступали за Трампа, вони вважали, що переможе Гілларі Клінтон, і домовлялися з її людьми. Екс-посол США в Росії Майкл Макфол, впевнений у перемозі Гілларі, найближчим соратником якої він є, в інтерв'ю 8 листопада 2016 року не тільки описав пропозицію російської сторони, а й дав позитивну відповідь на той варіант гібридної капітуляції, який Москва пропонувала: «Ми підемо з Донбасу, але Крим наш, у крайньому разі – готові багато років говорити з Україною про його повернення».

Якщо говорити про тенденції розвитку, то зовнішньополітична поразка – завжди дуже важкий період для диктатур. До демонтажу ординської матриці ще далеко, а от до зміни бренду – зовсім ні. Основне питання: чи вдасться зібрати замість автомата Калашникова щось нове і більш позитивне після цієї зміни бренду.

Те, чи є у РФ шанс на демонтаж ординської матриці, залежить від України. Саме вона зараз грає вирішальну роль. Передусім Україна, а не Захід, завдала поразки Росії в Четвертій світовій. І тепер багато чого залежить від того, чи вдасться Україні досягнути успіху за західним зразком і подати приклад альтернативного шляху розвитку.


66 раз прочитано

Оцініть зміст статті?

1 2 3 4 5 Rating: 5.00Rating: 5.00Rating: 5.00Rating: 5.00Rating: 5.00 (всього 9 голосів)
comment Коментарі (0 додано)
Найпопулярніші
Найкоментованіші

Львiв on-line | Львiвський портал

Каталог сайтов www.femina.com.ua