”Iнформацiйно-аналiтична Головна | Вст. як домашню сторінку | Додати в закладки |
Пошук по сайту   Розширений пошук »
Розділи
Архів
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930

Поштова розсилка
Підписка на розсилку:

Наша кнопка

Наша кнопка

Яндекс.Метрика


email Відправити другу | print Версія для друку | comment Коментарі (0 додано)

Афера з майном корінного киянина: роки поневірянь

image

Володимир Іванченко з сім’ї інтелігентів: мати – головний інженер об’єднання дослідно-експериментальних молокозаводів Київської області, батько – завідувач сектором автоматичних систем управління в будівництві. Хлопець і собі обрав гуманітарну стежку: 1992 року закінчив Київський Держуніверситет ім. Тараса Шевченка з кваліфікацією перекладача та викладача англійської і французької мови та літератури. Восени того ж року після стажування в Австрії та Німеччині отримав додатковий фах «маркетинг у зовнішньоекономічних відносинах». Це, а також неабиякі здібності до мов, надали йому можливість отримати добре оплачувану роботу провідного фахівця в системі Міністерства будівництва та архітектури з організації будівництва за кордоном (Укрмонтажспецбуд, Укрзакордонбуд тощо), а з 1996 по 2005 рік – працювати перекладачем-синхроністом, консультантом і референтом керівника проектів міжнародної технічної допомоги (TACIS) Євросоюзу та Світового Банку. Водночас він бере щонайактивнішу участь у громадсько-політичній діяльності: підтримує виконавців української народної та авторської пісні (гурти «Луганські козаки», «Made in Ukraine», «Забава» у складі студії «Престиж», що належала братам Мироненкам, з якими майже одразу склалися надзвичайно дружні стосунки – як із Віталієм, так і з його молодшим братом Олександром), стає членом громадських організацій, діяльність яких спрямована на сприяння європейській інтеграції України та формуванню громадянського суспільства, відіграє помітну роль у житті першої в незалежній Україні політичної партії – Української республіканської. Остання обставина згодом дуже прикро відбилася на його долі, як і в цілому його відданість політичним справам.

Після смерті батька 1994 року починає хворіти й мати (померла 1997 року). На виконання її волі 1995 року Володя одружується з її молодшою подругою, з якою спромігся прожити (на щастя, без дітей) майже 9 років. Не виключено, що той дивовижний шлюб також мав свій прихований вплив на перебіг подальших подій. Ще не розірвавши його, Володя зустрічає свою майбутню другу дружину Інну Бессалову і з травня 2003 року фактично живе з нею подружнім життям. Восени того ж року за домовленістю з офіційною дружиною Наталією продає успадковану від батьків квартиру, причому істотну частину коштів з її продажу як «відступне» забирає перша дружина.

Високооплачувана робота дозолила без особливих проблем пережити поділ його ж власного майна й інвестувати кошти в будівництво нової квартири, де Володя планує жити з Інною, з якою в березні 2004 року (після офіційного розлучення з Наталією) й укладає шлюб. Більше того, коли наприкінці 2003 року студія «Престиж» зазнає фінансових труднощів, Володя надає її власникам братам Мироненкам позички на загальну суму 18 тисяч доларів. Прикметно, що старший брат розрахувався за позички вчасно й повністю, молодший же й досі не повернув Володимиру близько 3 тисяч доларів.

Осінь 2004 року, а точніше – Помаранчева революція стала причиною краху другого сімейного життя. Від самого її початку Володя був на Майдані. Дружина не сприйняла його ентузіазму та категорично оголосила про розірвання стосунків. Там же на Майдані він зустрічає третю майбутню дружину – Ірину Холіну з Луганська, з якою формально був знайомий і раніше – через братів Мироненків. Іринина присутність на Майдані зачаровує Володимира, і в січні 2005 року вони разом знімають квартиру для спільного проживання. Однак за місяць потому тогочасна фактична дружина Інна повідомляє про свою вагітність та наполягає на якнайшвидшому продажу спільної квартири, в якій ще не повністю завершені опоряджувальні й оздоблювальні роботи.

Так, у травні 2005 року Володимир ще раз ділить успадковане від батьків, віддавши частину коштів з продажу квартири Інні. Однак і того, що залишилося, вистачає на інвестування наступного житла. А проте, ще перебуваючи в офіційному шлюбі з Інною, Володимир, навчений гірким досвідом першого шлюбу, побоюється, що вона заявить свої права на нове житло. Аби запобігти тому, він інвестує всі свої кошти (понад 40 тисяч доларів) у будівництво чергового житла …від імені співмешканки Ірини Холіної! Сама ж Ірина внесла до спільної житлової скарбниці лише 3200 доларів.

Після народження сина Богдана (22.06.2005), який з’явився на світ у вже не існуючому фактично, але законному шлюбі, Володимир намагається хоч якось – доглядом за дитиною, хатньою працею – допомагати ще законній дружині та дитині. Хоч якось, оскільки на цей час припадає його черговий політико-патріотичний вчинок: керівництво партії, до чільних органів якого входив на той час Володя, просить його послужити патріотичній справі й зосередитися виключно на партійно-організаційній роботі, кинувши власну високооплачувану. Володимир, зрештою, пам’ятаючи заповіти батька, погоджується. Обидві обставини вочевидь не подобаються співмешканці Ірині. Ще до укладання шлюбу починаються сімейні непорозуміння. Весь цей час, поки йде будівництво житла, Володимир з Іриною знімають квартири, в тому числі й у Мироненків, де в червні 2006 року Володимир навіть прописується.

Одразу ж після офіційного розлучення з Інною (в лютому 2007 року), Володимир та Ірина укладають шлюб, а в червні того ж року від цього шлюбу народжується другий син Ярослав. Водночас сімейні стосунки дедалі погіршуються, і в липні Мироненко-молодший та Ірина примушують Володимира виписатися та виїхати з квартири Мироненків. Упродовж кількох місяців йому доводиться жити в партійному офісі. Тимчасом Ірина потайки подає позов про розлучення. У задоволенні позову відмовляють через наявність новонародженої дитини. У серпні 2007 року Ірина тихцем одноосібно знімає всі кошти зі спільного рахунку.

Поки Володимир живе в партійному офісі, на адресу Мироненків, де він був зареєстрований і де продовжує жити Ірина, надходить повідомлення від забудовника ТОВ «Стиль-Блюз» про внесення доплати до інвестиційного контракту та отримання свідоцтва про право власності. Ірина, приховуючи від Володі цей факт, оформляє право власності виключно на себе. Однак у лютому 2008 року все ж «благородно» дозволяє чоловікові прописатися у квартирі, придбаній за його ж кошти. Упродовж наступного півроку Ірина наполягає на тому, щоб Володимир якнайшвидше забезпечив проведення всіх необхідних опоряджувальних і оздоблювальних робіт та обладнання квартири санітарною і побутовою технікою, обіцяючи справедливо переоформити квартиру через нотаріальний акт або шлюбний контракт. Однак у розпал оздоблювальних робіт Ірина несподівано виїжджає із сином до Луганська, заявляючи при тому, що повернеться, коли чоловік зробить у квартирі «євроремонт».

Володимир, сподіваючись на налагодження сімейного життя, докладаючи непомірних зусиль (працюючи чи не цілодобово з перекладами й доводячи квартиру до ладу в тому числі власними руками), економлячи при тому кожну копійку і живучи впроголодь, забезпечує необхідні невід’ємні поліпшення в квартирі. Однак Ірина не повертається.

Водночас різко падають замовлення на англійські переклади. У вересні 2010 року Володимир здобуває другу освіту в Польщі за фахом «польська мова як іноземна» та переходить на викладацьку роботу. Він кличе дружину в уже готову квартиру. І отримує відмову. Восени 2011 року, вичерпавши всі можливості «мирних переговорів», Володимир подає судовий позов про розлучення і поділ майна. Він розраховує на те, що в нього на руках усі документальні докази походження коштів, інвестованих у будівництво житла. Однак не передбачає, що Ірина здатна піти на підробку документів. У судове засідання вона надає щойно виготовлені розписки про «позику грошей на придбання квартири» у власної матері й сестри. Що ж, спонука для вчинення злочину – підробки документів – вагома, адже ставки чималі – десятки тисяч доларів. При тому «свідком грошової позики для придбання житла» з її боку виступає той самий Мироненко-молодший, який і познайомив свого часу Володимира з Іриною, у якого Ірина жила, виганяючи власного чоловіка з дому, придбаного за чоловікові ж кошти, та який за десяток років так і не спромігся повернути Володимиру борг.

Володимир програє суд першої інстанції. Можна тільки здогадуватися про мотивацію його адвоката Кірюхової А.В, з якої вона «злила справу»: завдяки дивній позиції адвоката судовий процес перетворився у гру в одні ворота. Адвокат радила Володимиру не з'являтися в судові засідання і запевняла, що з усім цілком впорається сама, а надані їй на дні його відсутності лікарняні листки не передавала в суд, через що його відсутність розцінювалася суддею як неявка без поважних причин; адвокат взяла 2000 грн на оплату експертизи щодо вартості невід’ємних поліпшень житла, однак ані експертизи, ані грошей довіритель більше не побачив тощо.

Унаслідок підробки документів з боку дружини Володимира та дивовижної поведінки його адвоката сталося те, що сталося: суддя святошинського суду м. Києва Миколаєць І.Ю. ухвалює рішення: 98% квартири належить дружині. При тому не береться до уваги і навіть не розглядається хоча б питання про те, що створювані коштами й тяжкою працею Володимира Іванченка невід’ємні поліпшення житла (а фактично – доведення квартири зі стану «чотирьох бетонних стін» до цілком зручного для проживання, належно й сучасного обладнаного) становлять істотну частину її нинішньої вартості і явно перевищують присуджені йому 2%. Апеляційний суд, надавши адвокату Володимира для ознайомлення зі справою 15 хвилин, самий витратив на її розгляд і того менше – кілька хвилин і підтвердив рішення суду першої інстанції. Касаційний суд також підтвердив рішення суду першої інстанції.

Так Володя, високоосвічена, високопрофесійна й наївно чесна людина втрачає весь батьківський спадок, вкрадений підступною жінкою, та перетворюється на бомжа.

Іти йому було нікуди. І почав він жити на своїх кількох квадратних метрах – на кухні колись своєї, а тепер чужої, вкраденої у нього квартири. У кімнаті ж мешкала колишня дружина Ірина з матір’ю і дитиною. Таке проживання зрештою призвело до того, що 30 березня 2016 р. Володимира було жорстоко побито колишніми родичами-шахраями. За півтора роки по тому, 11 грудня 2017 р. матір колишньої дружини побила й нинішню дружину Володимира Марію. А нещодавно цілком випадково (з перегляду електронних ресурсів Мінюсту) з’ясувалося, що навіть мізерна частка житлоплощі, залишена судом Володимиру, від його імені «продана» тій же колишній дружині Ірині. Оскільки сам Володимир нічого не продавав і не мав наміру, зрозуміло, що знову має місце факт шахрайства за підробленими документами.

На його заяви й скарги до поліції, та не лише не реагує, а й демонструє прихильне ставлення до протилежної сторони. Адже навіть кілька рішень суду, якими поліцію зобов’язано внести заяви Володимира до Єдиного реєстру досудових розслідувань (тобто – порушити за ними кримінальні справи) поліція вперто ігнорує. Рішення суду не виконуються самою поліцією!!!

Якась фантасмагорична ситуація, в якій беззаконня править бал. Поліцію реформовано??? А де ж наслідки? Чи наслідком реформування є лише зростання рівня незахищеності громадян?


900 раз прочитано

Оцініть зміст статті?

1 2 3 4 5 Rating: 5.00Rating: 5.00Rating: 5.00Rating: 5.00Rating: 5.00 (всього 20 голосів)
comment Коментарі (0 додано)
Найпопулярніші
Найкоментованіші

Львiв on-line | Львiвський портал

Каталог сайтов www.femina.com.ua