”Iнформацiйно-аналiтична Головна | Вст. як домашню сторінку | Додати в закладки |
Пошук по сайту   Розширений пошук »
Розділи
Архів
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031

Поштова розсилка
Підписка на розсилку:

Наша кнопка

Наша кнопка

Яндекс.Метрика


email Відправити другу | print Версія для друку | comment Коментарі (0 додано)

Мішок на голову і допит 20 годин. Хто і як в окупованому Донецьку захищає та судить полонених

image

7 вересня вся країна стежила за новинами, щоб на власні очі побачити одну з найемоційніших подій останніх років: повернення додому 35 бранців Кремля.

Хоч би якою позитивною була ця подія, обмін – лише перший етап. За різними оцінками, від 89 до 110 людей досі утримуються в Росії і Криму. Щонайменше 227 українців захопили бойовики на Донбасі.

Сьогодні ми хочемо привернути увагу саме до тих, хто роками сидить у донецьких тюрмах. Адже фейкові суди на підконтрольних терористам територіях Донбасу виносять справжні вироки – засуджують до десятків років ув'язнення та навіть смертної кари.

Лише у серпні кілька полонених українських військових отримали від 18 до 30 років позбавлення волі.

До процесів над ними та місцевими жителями, яких терористи нарекли шпигунами, залучені не лише судді «ДНР», а й слідчі, прокурори та адвокати. Більшість – працювали в судовій системі до початку захоплення Сходу бойовиками та російським військом.

Прізвища осіб, які роками безпідставно утримують людей за ґратами, ламають ноги та ребра, катують електричним струмом до втрати свідомості, називають колишні затримані та родичі нинішніх заручників.

Раніше вони оприлюднювали прізвища лише у заявах до СБУ. Нині публічно. Бо за кілька років побачили, що правоохоронці не поспішають шукати їх кривдників та не намагаються їх покарати.

Як з електромонтувальниці зробили шпигунку

«За час свого незаконного ув'язнення я написала десятки скарг на дії так званих слідчих, прокурорів, адвокатів, суддів. Ретельно занотовувала ім'я кожного з них. У список вносила прізвища усіх колаборантів, які розглядали мої запити та надсилали відповіді», – розповідає колишня засуджена «органами ДНР» Валентина Бучок.

З нею ми вперше зустрілися на початку січня 2018 року в лікарні «Феофанія», куди направили екс-заручників після великого обміну 27 грудня 2017 року. Звільнена під час цього обміну Валентина Бучок стояла перед кабінетом, у якому співробітники СБУ приймали свідчення. Тільки після бесіди колишня полонена погодилась говорити з журналістами. За півтора роки після звільнення донеччанка пам'ятає усі найдрібніші деталі шляху від її арешту до засудження.

«Представники незаконних збройних формувань затримали мене на початку 2017 року. Тоді я, електромонтер енергопостачального підприємства, обходила свою ділянку та звіряла лічильники. Наділи мішок на голову, відвезли у невідоме приміщення, допитували двадцять годин без перерви. Звинуватили у шпигунстві», – згадує у розмові з УП Валентина Бучок.

Жінка розповідає, що перший місяць її утримували у бараках на колишньому заводі «Ізоляція», згодом перевели до донецького СІЗО. «Там мені влаштували справжнє гетто. Сказали: укропу не потрібен ані матрац, ані ковдра. У камері були прусаки. А я страждаю на алергію від укусів комах. Ноги набрякли» – згадує Валентина.

Пізніше її привели до «слідчого» – Іскандера Кількєєва, разом з ним був призначений «адвокат» – Олена Шишкіна. «Я показала Шишкіній рани. Вона розвела руками, мовляв, таке життя зеків. Я написала понад 20 скарг, щоб від мене прибрали цього «адвоката». Але марно», – говорить жінка.

Бучок розповідає, що судові засідання відбувались у закритому режимі, в будівлі колишнього апеляційного суду Донецької області. На той час там уже був так званий військовий трибунал та його апеляційна палата, які розглядали особливо важливі справи «терористів», «шпигунів» і «диверсантів».

«Спочатку на засідання приходила Шишкіна. Вона кілька разів говорила, що таких, як я, треба вішати або стріляти. Згодом з'являлася прокурор Ірина Кротова», – описує хід розгляду «справи» жінка. «У цієї людини була, мабуть, особиста трагедія – вона люто ненавиділа все українське і цього не приховувала. Для мене просила 18 років ув'язнення», – далі розповідає Валентина.

Під час суду свідками обвинувачення були двоє – заручник терористів Михайло Батрак, якого примушували дати свідчення, та «небайдужий мешканець Донецька», який затримав Валентину, – Марат Юлаєв. А суддями, окрім Стратейчук, були Микола Токаренко та Світлана Смєлік. Вони й засудили Валентину Бучок до 17 років позбавлення волі.

Нині колишня полонянка показує папірці, видані їй у «суді»: «Виявляється, я отримала «покарання» за те, що «пропагувала перевагу української нації», і є «ідейною націоналісткою», та відтак становила «небезпеку для республіки». А ще працювала на такому підприємстві, що могла знати адреси «військових» «ДНР».

41-річна Олена Шишкіна – одна з кількох «адвокатів», яким так зване міністерство держбезпеки довірило захищати «шпигунів2. Вона з Донецька, закінчила міську школу № 149. За іронією долі у цій же школі свого часу навчалась і Бучок. «Вона молодша за мене, але знайомі ми були вже тоді. Шишкіна знала, що я принципова людина. Проте після затримання взялася вмовляти мене перейти на бік «ДНР». Я відмовилась, тож їй було цікаво з мене знущатися», – згадує Валентина.

Шишкіна вчилась у Донецькому національному університеті, 2002-го отримала свідоцтво про право займатися адвокатською діяльністю, працювала адвокатом. Від початку подій на Сході співпрацювала з представниками незаконних збройних формувань. Та навіть стала очільницею «народного трибуналу», який заочно «засудив» низку українських високопосадовців, зокрема, й президента Петра Порошенка. Також балотувалася на пост голови «республіки» після смерті Олександра Захарченка.

Бучок розповідає, що з родичів усіх заручників Шишкіна завжди намагалась отримати винагороду за послуги «зв'язкової», яка може занести записку до СІЗО або ж клопотати про внесення до списків на обмін. «Як правило, це було від 500 до 1000 доларів», – додає колишня ув'язнена.

Нині Шишкіна вже не займається адвокатською діяльністю, адже обрана «депутатом» «народного совєта рєспублікі». Усі справи вона передала своїм колегам по «міністерству держбезпеки». Зокрема, Аліні Стреленко та Олені Весняній. Обидві, як і Шишкіна, мають свідоцтва адвоката України з середини 2000-х років та працювали у Донецьку.

Прізвища трьох згаданих адвокатів – Шишкіной, Стреленко та Весніної українські правозахисники виявили також у реєстрі адвокатів «ДНР» серед 317 колег по Донецькій області. Є українське адвокатське посвідчення і у колишнього «міністра юстиції» «ДНР» Олени Радомської.

Без права на захист

Адвокат, учасник АТО Ілля Костін переконаний: у офіційних українських органів мають бути запитання до таких «захисників». Він разом з колегами звертався до органів адвокатського самоврядування України зі скаргами про порушення колишніми колегами законодавства та етичних норм.

Більшість заяв лишилися без розгляду, а решті – в задоволенні скарг відмовлено. Йому пояснили: адвокатські органи не знайшли підстав для притягнення до відповідальності тих, хто працює на окупованих територіях. Адже тимчасово окуповані території є невід'ємною частиною України, на яку поширюється дія законів, до того ж кожна людина має право на захист.

«Але ж приводом для позбавлення свідоцтва адвоката є порушення присяги, у тексті якої записано: адвокат повинен дотримуватися законів України. Якщо вони починають виконувати «закони» терористичної організації, то порушують українські. До того ж, ці адвокати свідомо працюють на злочинну систему та беруть участь у катуваннях», – говорить Ілля Костін.

Приміром, дружина одного нині утримуваного цивільного заручника Леоніда (його справжнє ім'я та прізвище ми не називаємо з міркувань безпеки) свого часу намагалася запитати в Донецьку, чому «адвокат», якого призначили її чоловіку – Аліна Стреленко, не надає родині ніякої інформації про нього.

У папірці, який вона отримала з «республіки», зазначено: «державний адвокат» фактично працює за свої гроші. Якщо родичі не уклали з ним додатковий договір, то він не зобов'язаний нічого говорити щодо обставин справи.

«При цьому будь-якого іншого захисника, якого ми хотіли знайти, і який міг би бодай бачити чоловіка, залучити неможливо – справа про «шпигунство» надто секретна», – говорить дружина Наталя. Рік тому Наталя написала заяву до СБУ в Києві про злочин адвоката Стреленко. У ній вказала, що «адвокат» свідомо не надає правову допомогу, не припиняє акти насилля та приховує, що Леоніда тримали на заводі «Ізоляція», де піддавали тортурам, зокрема, катуванню електричним струмом.

«Вони зареєстрували. Але з'ясувалося, що потім надіслали до Маріуполя – мовляв, чоловік зник у Донецькій області. Але провадження там не відкрили – сказали, не знайшли підстав. І лише суд зобов'язав СБУ розслідувати. Нині відомо, що справу направили до поліції у місто Селидове, яке дуже близько до лінії розмежування. Тож варто очікувати, що там працюватимуть правоохоронці, які самі близькі до «ДНР», – обурюється Наталя.

А судді хто

Наприкінці весни 2019 року так званий верховний суд у Донецьку засудив цивільного Сергія Дуброровіна до 10,5 років позбавлення волі. «Суддя» Людмила Стратейчук під час оголошення «вироку» назвала його громадянином «іноземної держави – України». Вона пояснила: чоловік «скоїв злочин – збір та передачу за завданням іноземної розвідки даних для використання їх проти республіки, тобто шпигунство». Мовляв, «підсудний» шукав інформацію про працівників ліцею № 68 у місті Комсомольське (нині Кальміуське), які причетні до «референдуму» 2014 року. Потім – відправляв електронною поштою українським спецслужбам.

Як вдалося дізнатися УП, насправді, Дубровін тривалий час викладав «автомобільну справу» в цьому навчальному закладі. І не міг не помітити, як у 2014 році до його гуртожитку прийшли жити російські військові, а у дворі поставили техніку.

Суддя Стратейчук до осені 2014 року працювала в Апеляційному суді Донецької області та ухвалювала рішення іменем України. Її колишні колеги у розмові з УП говорять, що у таких, як вона, «вата в голові та страх у душі». Зараз Стратейчук – голова «апеляційної палати при верховному суді» у «ДНР». На одному з відео в інтернеті вона визнає: «палата» займається «злочинами, за які передбачено довічний термін ув'язнення та навіть смертна кара».

Чому не судять «суддів»?

Що вплинуло на таких суддів як Стратейчук, Токаренко чи Смєлік? Вони боялися змін, прагнули працювати спокійно. А ще чекали на Росію та високі зарплати. Хоча ці плани відклалися, та відчуття безкарності залишилося. Вони всі відчувають себе царьками», – говорить на умовах анонімності колишній колега суддів з донецької апеляції. Він вважає, що у «ДНР» повірили 10-15% – суддів, 40% – прокурорів, 80% – поліцейських.

Нині жодного зі згаданої трійки не засуджено заочно, хоча була така можливість. Справу судді Стратейчук про участь у створенні терористичної організації «ДНР» мав спочатку розглядати Селидівський міський суд Донецької області. Але на початку січня 2018 року одна суддя заявила про самовідвід, оскільки знайома зі Стратейчук та працювала в одному суді до початку АТО, а тому може «викликати сумнів у її неупередженості». За кілька тижнів інший суддя зазначив, що його близькі перебувають на тимчасово окупованій території, «у зв'язку з чим існує реальна загроза їх життю та здоров'ю».

Зрештою, підсудність було змінено – справу перенаправили до Дружківського міського суду Донецької області. У прокуратурі Донецької області УП повідомили, що в грудні 2018 року розгляд провадження зупинено у зв'язку з оголошенням її у розшук, адже можливості осуджувати заочно в Україні вже нема – закон припинив діяти.

Щодо колишнього судді з Горлівки Токаренка, то нині триває досудове розслідування. 10 січня 2019 року судді повідомлено про підозру в участі у терористичній організації. Але це розслідування також зупинено у зв'язку з оголошенням Токаренка у розшук.

На паузі розслідування і щодо Смєлік.

Яким міг бути вирок першої інстанції, можна передбачити, якщо подивитися на перебіг справи громадянина РФ Едуарда Якубовського, який створював та очолював перші роки цей самий «верховний суд» «ДНР».

У 2017-му Селидівський міський суд побачив недоведеність обвинувачення проти нього, і лише апеляція заочно визнала його винним у створенні терористичної організації і призначила покарання у вигляді позбавлення волі на 12 років. Нині справа у Верховному суді.

Також цікаво, що тривалий час правоохоронці не звертали увагу на діяльність судді Миколи Токаренка. Можливо це відбувалось тому, що за інформацією нардепа Сергія Лещенка, тестем горлівського судді є заступник головного військового прокурора України Сергій Долгополов.

Подвійні стандарти

Під час підготовки цього матеріалу ми звернулися до СБУ з запитанням, чи зареєстровані кримінальні провадження щодо причетності вже згаданих адвокатів, зокрема, Шишкіної та Стреленко, до терористичної організації «ДНР». Та отримали відповідь про відсутність таких.

«Коли згадуємо про можливе покарання колаборантів, то говоримо про один з елементів перехідного правосуддя. Визначитись, як держава ставиться до тих, хто залишився на непідконтрольній території і хто там працює», – говорить Олександр Павліченко, виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини. Він називає кілька варіантів реагування. «Перший – відкривається та розслідується провадження. Думаю, це не стосується адвокатів. Для них – професійна люстрація, але й для неї мають бути вироблені відповідні правові рамки. Кожен випадок має індивідуально розглядати відповідна дисциплінарна комісія. Можливо хтось із таких «адвокатів» врятував від покарання невинуватих», – пояснює Павліченко.

Нам вдалося розшукати людину, яка працює адвокатом в Україні, має клієнтів у Волновасі та Маріуполі, але в той же час їздить у непідконтрольний Донецьк. У «ДНР» він не отримував свідоцтва адвоката, але час від часу входить у процес як «спеціаліст у галузі права». Він говорить, що таких як він – одиниці.

«Якщо я отримаю свідоцтво в Донецьку, то на підконтрольних Україні територіях мене заарештують», – переконаний захисник Олександр (прізвище приховуємо з метою безпеки). Утім, адвокат розповідає: якщо і Донецьку в нього такого статусу нема, то нема й шансу отримати доступ до людей, яких обвинувачують, приміром, у «шпигунстві». «Тобто, з одного боку, отримати таке свідоцтво – це зрада, а з іншого – заручники фактично кинуті напризволяще. Вони не отримують взагалі ніякої допомоги», – пояснює захисник.

Колишня заручниця Бучок переконана: настане час, і не тільки судді, а й усі, хто знущався фізично та морально, будуть покарані. І якщо держава Україна не знайде аргументів та ресурсів зробити це, то міжнародні інстанції, до яких звертається чи не кожен колишній заручник та його родичі, обов'язково розглянуть справи.

І тоді доведеться відповідати не лише Росії та підконтрольним їй бойовикам, а й Україні – за бездіяльність.»

«З одного боку, люди по обидві сторони лінії розмежування створюють ілюзію правосуддя. А з іншого – всі, хто допускають це, стають співучасниками злочину», – резюмує Валентина Бучок.

На фото: звільнена заручниця Валентина Бучок


372 раз прочитано

Оцініть зміст статті?

1 2 3 4 5 Rating: 5.00Rating: 5.00Rating: 5.00Rating: 5.00Rating: 5.00 (всього 6 голосів)
comment Коментарі (0 додано)
Найпопулярніші
Найкоментованіші

Львiв on-line | Львiвський портал

Каталог сайтов www.femina.com.ua