”Iнформацiйно-аналiтична Головна | Вст. як домашню сторінку | Додати в закладки |
Пошук по сайту   Розширений пошук »
Розділи
Архів
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Поштова розсилка
Підписка на розсилку:

Наша кнопка

Наша кнопка

Яндекс.Метрика


email Відправити другу | print Версія для друку | comment Коментарі (0 додано)

Соціологія з секретом

Борис БАХТЄЄВ, Київ on Квітень 12,2008

image

Як повідомили ЗМІ, компанія “R&B Group” провела соціологічне дослідження, метою якого було виявити, що найбільше хвилює українців. Його результати засвідчили: суспільство переважно переймається збереженням стабільних цін, боротьбою з бідністю та турботою держави про її громадян.

Проблеми створення умов для малого й середнього бізнесу, а також захисту індивідуальних прав та свобод посіли значно нижчі місця. Лише 5% респондентів висловили стурбованість проблемою вступу України до НАТО. “Наявним є бажання обміняти свої права та свободи... на допомогу і доплати”, ошелешує читачів “Московский комсомолец в Украине”.

Посилання на маловідому фірму “Ар-енд-Бі Груп” тут зроблене лише з міркувань коректності: подібні дослідження з подібними висновками є вельми типовими. Типовими є й хиби, що містяться в їхній концепції. Завданням соціології є не так збирання й публікування відповідей респондентів, що самі по собі є звичайною констатацією факту, як науково коректне їх тлумачення.

З наведених даних зовсім не випливає “бажання обміняти права та свободи”. Стабільність цін та боротьба з бідністю – це те, що дається взнаки щодня й повсякчас. Те, що наболіло. Й те, з чим сьогодні дуже й дуже негаразд. Тож саме ці питання посіли чільне місце у відповідях респондентів. Зі свободами та загальними правами більш чи менш задовільно тож і проблеми ці хвилюють українців у суто теоретичному плані. До того ж, на відміну від рівня цін чи бідності, пересічний громадянин стикається з порушенням прав та свобод не кожного дня. Звідси й нижчі місця цих позицій. Що ж до вступу до НАТО, то ця проблема громадян узагалі безпосередньо не зачіпає. Отже, судити про справжнє ставлення українців до прав та свобод з результатів даного дослідження неможливо.

Згадуване дослідження висвітлило загальну ваду української соціології, притаманну навіть соціологічним грандам. Полягає вона от у чому: нерідко пропоновані респондентам варіанти відповідей лише здаються однорідними, хоча насправді такими не є.

Якщо в людини, в якої болить зуб, спитати: “Яка проблема вас найбільше турбує — 1) щоб зуб перестав боліти; 2) підвищення зарплатні; 3) вступ України до НАТО?”, то зовсім неважко передбачити, якою буде відповідь. От тільки навряд чи буде науково коректним робити з цієї відповіді висновок, буцімто проблема стосунків України з НАТО українців майже не цікавить, та й проблема зарплатні цікавить їх остільки-оскільки. Варіанти, що містяться в такому запитанні, мають різну актуальність і стосуються різнопланових, різнопорядкових проблем, різних сфер життя. Коли багато росіян відповідають, що могутність їхньої держави цікавить їх більше, ніж проблеми корупції чи співвідношення зарплат та цін, то або вони нещирі у відповідях, або це – суспільна шизофренія. За нормального стану речей, коли не йдеться про надзвичайну ситуацію загрози загальнонаціонального масштабу, такого бути не може, бо от не може, й усе.

До цієї ж серії “досліджень із секретом” (чи, радше, “досліджень з привітом”) належать регулярні опитування щодо довіри українців до різних суспільних інститутів. Намальована ними картина ніколи не змінюється: найбільшою довірою щоразу користуються церква та армія, найменшою міліція та суди, десь близько до них завжди розташовуються органи влади, серед яких найменшу довіру завжди викликає Верховна Рада. Але чи справді подібні опитування дають яку-небудь нову інформацію? Чи можна очікувати, що розстановка сил буде іншою? Багатозначним тут є ключове слово дослідження “довіра”. Справді, в чому вона полягає? Чи означають результати таких опитувань, що українці довірили б керувати державою армії та церкві охочіше, ніж Верховній Раді? Навряд чи так. Армії довіряють як армії, церкві — як церкві; респонденти, обираючи з запропонованих варіантів, не приміряють на всіх одну й ту саму роль.

Із церквою громадяни спілкуються лише з власної волі, до того ж це спілкування ніяк не впливає на матеріальний бік життя та його умови: професійний та чемний священнослужитель не зробить життя кращим, а непрофесійний і нечемний гіршим. Що ж до армії, то для переважної більшості українців вона є цілковитою абстракцією: всі знають, що вона є й, у разі чого, краще чи гірше захистить, і на цьому уявлення про неї вичерпуються. Громадяни не стикаються з армією в повсякденному житті, повсякденне життя то взагалі не сфера діяльності армії, як і церкви.

Що ж до міліції та судів, то громадяни стикаються з ними або проти власної волі, або в тяжкі моменти та з украй неприємних приводів. Тому й будь-які неподобства в цих організаціях (в армії та церкві вони взагалі залишаються невідомими широкому загалові) викликають украй болісну реакцію. Саме звідси й місця аутсайдерів суспільної довіри. Влада теж приходить до нашого життя, не стукаючи у двері, до того ж, якщо про діяльність Президента та Кабміну ми судимо за результатами, то стосовно Верховної Ради можемо спостерігати ще й процес. Тож і тут місця в рейтингу довіри можна передбачити без зайвого напруження.

Власне, всі ці дослідження суспільної довіри дають і, головне, тільки й можуть дати лише два висновки. Перший це констатація радісного факту: в нас не військова диктатура й не теократична держава. І другий – це підтвердження загальновідомої істини: враження є різницею між очікуваним та побаченим. Від міліції та судів громадяни чекають допомоги у вкрай скрутних, екстремальних ситуаціях, і після стикання з реальністю розчарування буває вкрай сильним. Від влади громадяни чекають регулювання повсякденного життя в його буденних проявах, а тому розчарування, яке вона викликає, є помірним. Від армії та церкви громадяни в цьому плані не чекають нічого, а тому й не розчаровуються.

А виглядає так, ніби всі подібні опитування мають на меті постійно підштовхувати українців до переконання: нема чого лізти в політику, нема чого перейматися громадськими проблемами. Ваш світ то кухня, діти, церква, от йому й довіряйте.

P.S. Останніми днями набули поширення результати соціологічних опитувань про рейтинги кандидатів на посаду київського міського голови. Ото цікаво дізнатися: чи мали на увазі соціологи той факт, що далеко не всі з тих, хто живе й працює у столиці, тут і зареєстровані, а отже, мають право голосу? Як вони відрізняли киян від некиян, якщо ті, хто мешкає в Києві тимчасово, без крайньої потреби не афішують цього?


17419 раз прочитано

Оцініть зміст статті?

1 2 3 4 5 Rating: 5.00Rating: 5.00Rating: 5.00Rating: 5.00Rating: 5.00 (всього 17 голосів)
comment Коментарі (0 додано)
Найпопулярніші
Найкоментованіші

Львiв on-line | Львiвський портал

Каталог сайтов www.femina.com.ua