”Iнформацiйно-аналiтична Головна | Вст. як домашню сторінку | Додати в закладки |
Пошук по сайту   Розширений пошук »
Розділи
Архів
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Поштова розсилка
Підписка на розсилку:

Наша кнопка

Наша кнопка

Яндекс.Метрика


email Відправити другу | print Версія для друку | comment Коментарі (0 додано)

«Екологічна газета»: цирк розбігся, комедіанти залишились?

image

Основною новиною для ініціативної групи «Наш Київ» два місяці тому стало те, що «Екологічна газета», видання, котре спонсорувалося Народною екологічною партією та стала на певний період рупором екологістських організацій Києва, змінила – начебто – власника та формат і перейшла на служіння тим самим нищителям рідної природи, проти яких виступав протягом 2006 року весь авторський колектив газети.

Нагадаємо передісторію цієї події.

Понад півроку, з червня по грудень 2006 р., тривала співпраця авторського колективу сайту «Наш Київ», котрий займався в основному проблемами охорони природи в Києві та Україні, зокрема актуальною нині темою необмеженої забудови столиці, з головним редактором «ЕГ» Василем Нібаком. Пан Нібак дозволяв публікувати в газеті будь-які матеріали, що стосувалися екологічних злочинів можновладців та бізнесу, створюючи, таким чином, газеті імідж видання, що захищає, передусім, права пересічних громадян і не боїться пануючої в деяких суспільних сферах організованої злочинності. Між тим, даний формат газети різко контрастував, як виявилося, з переконаннями спонсора та власника «ЕГ» – Валентина Сердюка. Внаслідок постійного впливу на Сердюка тих самих можновладців та тиску на Нібака з боку самого Сердюка сталося так, що на початку січня 2007 р. газета «ЕГ» фактично припинила своє існування. Причина – звільнення з посади головного редактора «ЕГ» і – автоматично – усього позаштатного колективу газети. Колектив не побажав приєднуватися до будь-якого проекту, який мав постати на місці старої «ЕГ» завдяки фінансовим вливанням т.зв. Фонду екологічного сприяння, а саме пана Сердюка та його «меценатів». Привід – публікація нібито «антисемітських» висловів у «ЕГ» та статті на занадто «гострі» теми. В основному статті стосувалися забудови ключових зелених зон міста Києва, правда про яку була невигідна впливовим особам, з котрими мав дружні стосунки пан Сердюк.  

Певний час ходили чутки, що Сердюк, фактичний власник видання, збирається продавати його. Посилаючись в тому числі на це, Сердюк і пішов фактично на розпуск видання (див статтю «Нас не примусять замовкнути», http://maidan.org.ua/static/mai/1168868679.html). Після цього екс-колектив перебував у вичікуванні подальших подій.

Нині ми маємо нові факти, які говорять про те, що «Екологічна газета» «живее всех живых». Версія про продаж видання не підтвердилася, що викликає сумнів у щирості слів пана Сердюка загалом. Щоправда, це не дає відповіді на деякі питання, задані у першій статті, присвячені проблемі свободи слова й наміру закрити видання. Однак про дещо відкриті нами факти говорять дуже промовисто.

Пан Сердюк не закрив остаточно своє видання. Він найняв іншого головного редактора (таку собі пані Олесю Рудешко), верстальника (на що не спромігся за час існування газети у старому форматі) та змінив радикально дизайн газети. Зараз вона схожа чимось на видання з серії «Интересная газета», кольорова гама стала синьою, а не зеленою (промовиста зміна кольору :) ), ну а статті…

Ми нарахували у номері 1 (87) за січень 2007 року 27 статей. З них дві належать перу самої пані Рудешко, одна має авторство такого собі Кирила Перебийноса, одна – Олени Вєтрової, одна – самого В.Сердюка, а решта 22 статті не підписані ніким взагалі.

Мало того, що переважна більшість статей російськомовні – що різко суперечить концепції попереднього редактора, Василя Нібака, про патріотичну спрямованість газети. Нескладно здогадатися, в чому причина цього.

Як було виявлено екс-позаштатними авторами «Газети» при прискіпливішому дослідженні, 17 з 27 статей в номері елементарно скачані з Інтернету. Пані Рудешко нічтоже сумняшеся «здерла» з сайту http://www.zoohall.com.ua навіть статтю «Здесь можно размышлять о жизни и смерти...» Анжеліки Комарової, відомої в колах природоохоронців захисниці тварин та діячки екологістського руху (утім, навряд чи нинішня редактор «Екогазети» знайома з природозахисним рухом на такому рівні обізнаності). Пані Анжеліка на питання про те, чи згодна вона з тим, що її статті передруковують без посилання на її авторство, відповіла, що не згодна і схвалює лише той передрук, який зберігає принаймні посилання на автора. В умовах, коли екологісти поширюють свої статті безоплатно та без надії на гонорар, заради поширення самих ідей, для нас важливий хоча б факт визнання того, що кожна наша стаття має певне авторство.

Я не кажу вже про Закон України «Про авторське право і суміжні права» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1994, N 13, ст.64, або www.rada.gov.ua), який в нашому секторі Інтернету не поважається зовсім (і цей приклад, на жаль, наслідувала пані Рудешко при «складанні» першого свого номеру «Екогазети»). Ми змушені вимагати прискіпливого дотримання букви закону у цій справі – тим більше що вона розпочалася з сумнівних з точки зору моралі дій пана Сердюка. Тут ми вже маємо пряме порушення законодавства України.

Наголошуємо, що при елементарному передруці новин у попередніх, «нецензурованих» номерах «Екогазети» ми принаймні зазначали джерела, з яких бралися новини. Цього разу пані Рудешко скачала з Інтернету все наповнення газети, не завдавши собі клопоту хоч би через раз вказувати авторство статей.

Ми звертаємо увагу на ці нюанси у світлі того, що й сам контент газети змінився радикально – від статей на гостросоціальні та «кричущі» теми, такі, як забудова зелених зон у місті Києві та регіонах, до статей переважно розважальних та «ненапрягаючих». Одним словом, статей, що всіляко обходять «гострі», заборонені можновладцями та бізнесменами теми. Так, безумовно, набагато простіше робити газети. Тепер пану Сердюку нема чого боятися позовів до нього через статті невгамовних мешканців Зазим’я, що нині друкуються в «Урядовому Кур’єрі» (мабуть, тамтешня редакція менше боїться позовів…), не маючи іншого виходу. Вітаю пана Сердюка з тим, що він зайшов для цієї мети – уникнути відповідальності за захист честі ображених владою – найкращого головного редактора, якого тільки він міг уявити. Щоправда, такого, що страждає аж занадто на схильність до нахабного плагіату.

На останній сторінці видання міститься досить промовисте оголошення: «З цього року редакція докорінно змінила формат «ЕГ». Ми пропонуємо всім зацікавленим і небайдужим співпрацювати з нами…»

Аякже – «зацікавлені та небайдужі» віднині писатимуть те, що «угодно барину», а не те, що посмів пускати в друк занадто правдолюбний екс-редактор «ЕГ».

Історія нашої – колись – газети матиме продовження. Пан Сердюк та пані Рудешко мають зрозуміти, що так просто екс-колектив не полишить справу критики спаплюження газети екологістського напрямку, що стала на певний час найдинамічнішим та найправдивішим виданням такого спрямування.

Ми матимемо за наш обов’язок відстоювати будь-яким чином порушені авторські права пані Комарової, аби продемонструвати, що дана справа є занадто серйозною та показовою для природоохоронної громадськості. Громадськість загалом має звернути увагу на факти цензури та плагіату, допущені спонсорами «Екологічної газети». І судовий позов щодо порушення авторських прав – в разі необхідності – стане найефективнішим засобом привернення уваги до цієї справи.

Тим більше, що пан Сердюк вже мав досвід відповідача в суді… І навряд чи хоче дістати від цього свіжіші враження.

У статті, що належить нібито перу пана Сердюка, сказано дослівно: «У майбутньому плануємо створити з Народної екологічної партії провідну політичну силу нашої держави (sic! В.А.). У наступних виборах до Верховної ради НЕП хоче брати участь, для того щоб законодавчим шляхом докорінно змінити існуючу ситуацію в екологічному стані нашої країни».

Чи згодні ви, шановні читачі, після усього, що відбулося з друкованим органом даної партії, з цими відверто популістськими гаслами? Чи згодні ви, що екологістський рух в Україні представляють ТАКІ партії?

На нашу думку, такі організації мають назву «екологічних» чи «екологістських» лише номінально. Щоб і собі посісти вигідне місце в номенклатурі, що складається.

Постає злободенне питання: невже ми не спроможні виробити щось краще – непідвладне цензурі та неспроможності написати щось своє?

Відповідь за нами, журналістами.


3235 раз прочитано

Оцініть зміст статті?

1 2 3 4 5 Rating: 4.25Rating: 4.25Rating: 4.25Rating: 4.25 (всього 8 голосів)
comment Коментарі (0 додано)
Найпопулярніші
Найкоментованіші

Львiв on-line | Львiвський портал

Каталог сайтов www.femina.com.ua