”Iнформацiйно-аналiтична Головна | Вст. як домашню сторінку | Додати в закладки |
Пошук по сайту   Розширений пошук »
Розділи
Архів
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930

Поштова розсилка
Підписка на розсилку:

Наша кнопка

Наша кнопка

Яндекс.Метрика


email Відправити другу | print Версія для друку | comment Коментарі (0 додано)

Між перемогою і поразкою

image

“Рішучий Віктор Ющенко”, “мудрий Віктор Янукович”, – такі або подібні висловлювання звучать сьогодні на адресу двох найвпливовіших українських політиків, яким, начебто, вдалося, якщо не розв’язати, то, принаймні, наблизитися до розв’язання однієї з найбільших політичних криз, які переживала Україна за часів своєї незалежності. Час покаже, наскільки домовленість президента і прем’єр-міністра спроможна консолідувати суспільство та позбавити його паралічу влади.

Одне можна ствердити з упевненістю: домовленість Ющенка з Януковичем про проведення дострокових парламентських виборів – це своєрідний етап доволі жорсткого політичного протистояння гілок влади, який спонукає зробити декілька, на наш погляд, важливих висновків.

Насамперед слід відзначити, що не справдилися сподівання конфліктуючих сторін на підтримку їхніх дій з боку широких мас українського народу. У ці дні святе для багатьох українців слово “Майдан” фактично було дискредитоване локальними групами “політичних туристів”, які час від часу приїжджали до Києва на підтримку влади чи опозиції. Насмілюся ствердити, що справжній Майдан зразка 2004 року проігнорував нинішній конфлікт, що свідчить про справжню його суть: боротьба за владу, що відбувається сьогодні в Україні, не має нічого спільного зі справжніми інтересами нації і держави.

У ці тижні різні сили поводилися по-різному, але непередбачливо лише двоє: Президент України Віктор Ющенко та прем’єр-міністр Віктор Янукович. Перший, довгий час ідучи на поступки правлячій коаліції, що викликало обурення у таборі його прихильників, спромігся на крок, на який навряд чи спромоглися б ті, хто не так давно заявляв, що “розчарувався” в ньому. Укази Президента України про розпуск Верховної Ради, які ухвалювалися без належного юридичного обґрунтування, але з достатніми політичними аргументами – свідчення його принциповості та рішучості. Більше того, “конституційна реформа”, що секвеструвала повноваження глави держави і яку опозиція так лаяла, насправді виявилося неспроможною вплинути на президента, зокрема, у бажанні Ющенка навести в країні порядок.

Та ще більше здивував Віктор Янукович. Його особистий рейтинг, який за оцінками різних соціологічних служб фактично ніколи не опускався позначки “тридцять”, дозволяв йому та Партії регіонів вести розмову з Ющенком, його соратниками з “позиції сили” і переможно завершити “війну”. Однак Янукович погодився на “мир”, тобто компроміс. Якщо залишити на боці офіційну аргументацію прем’єра, яка пояснює його вчинок, то можна припустити, що він переконаний у перемозі на дострокових виборах, а відтак зберігає надію знову очолити уряд.

На відміну від останньої президентського кампанії, прем’єр-міністр цього разу не шукав підтримки у Москві, а вирішив знайти “правду” в ПАРЕ, ЄС та інших політичних інститутах Європи. Це, звичайно, не красить Януковича, як і будь-якого іншого політика, який пробує внутрішні проблеми розв’язувати із зовнішньою допомогою. Проте той факт, що в кризові дні Януковича частіше можна було побачити у європейських столицях, аніж у товаристві Путіна, є промовистим з огляду на дотеперішню виразно проросійську орієнтацію Партії регіонів.

Підсумовуючи діяльність двох Вікторів під час кризи, можна констатувати, що президент і прем’єр залишаються найвпливовішими політиками в Україні. За своїм впливом і авторитетом з ними може рівнятися лише жінка – Юлія Тимошенко.

Останній треба віддати належне. Вона зробила все, щоб остаточно паралізувати роботу Верховної Ради п’ятого скликання, відтак надала впевненості В.Ющенку у його намірі провести дострокові парламентські вибори. Однак, будучи добрим стратегом, Тимошенко виявилася нікудишнім тактиком. Скажімо, не виправдала себе позиція “залишити зал парламенту” та віддати коаліції Майдан Незалежності. Таким чином, опозиція практично опинилася без агітаційних плацдармів, що дозволило представникам парламентської більшості опанувати політичний інформаційний простір. Інша справа, що “більшовики” виявилися настільки бездарними, що не змогли сповна скористатися таким подарунком. Якщо ж бути точнішим, у їх таборі не знайшлося другого Кушнарьова, спроможного на більш-менш пристойному рівні артикулювати аргументи коаліції. Не зважаючи на це, політична криза закріпила за Ю. Тимошенко та політичною силою, яку вона очолює, статус лідера опозиції. Парадокс лише в тому, що опозиційність Тимошенко важко розгледіти в площині ідеології та програми БЮТ. Але про це слід сказати окремо.

Якраз особливістю весняного політичного загострення є його виключно політичний характер. За рамками дискусії опинилися актуальні питання життя держави: шляхи та методи інтеграції України до європейської та євроатлантичної спільноти, забезпечення національної безпеки, реформування податкової системи та житлово-комунального комплексу країни, а також державного управління, місцевого самоврядування, охорони здоров’я та освіти, не кажучи вже про стан вітчизняної культури, книговидання, української мови тощо. Навіть про реформування судової влади політики говорили мляво і неохоче. Не вже ці та інші питання життя суспільства їх не хвилюють? Гадаю, що правильною буде така відповідь: хвилюють, але не стільки як боротьба за владні повноваження та розподіл політичного впливу між різними гілками влади.

Саме винятково “політичний” характер нинішньої кризи, надмірні амбіції та непоступливість влади і опозиції актуалізували появу в Україні так званої “третьої сили”, спроможної репрезентувати думку і прагнення людей, які відмовляються підтримувати конфліктуючі сторони.

Очевидно, сьогодні ще рано говорити, що в Україні з’явилася “третя сила”. Однак політична криза виступила потужним каталізатором для її появи. Був час, коли здавалося, що цю роль на себе візьме “Народна самооборона” на чолі із Юрієм Луценком, або ж націонал-демократичний табір, який зазнав поразки на останніх парламентських виборах, а тому мав час зробити належні висновки. УНП, Рух та “Собор” навіть утворили так звану “Українську правицю” як альтернативу “ліберальній” “Нашій Україні” та “лівому” БЮТ. Але на більше не вистачило духу. Страх програти вибори погнав усіх до “Нашої України”, яка під тиском президента погодилася на формування мегаблоку. Залишається лише сподіватися, що на цей раз у цьому блоці справжніх патріотів буде більше, ніж олігархів та відвертих пройдисвітів.

На тлі жорсткого протистояння, яке відбувається на владному Олімпі, цілком справедливо звучить наступне питання: чи є щось корисне у черговому збуренні України?

Так, це ще одна можливість українцям прийти до виборчих урн й проголосувати за людей, які не на словах, а на ділі спроможні захистити інтереси нації, держави та кожного громадянина зокрема. І це найбільша реальна проблема, перед якою згодом постане Українська держава.

Виступаючи на мітингу опозиції на Європейській площі у Києві, Президент Віктор Ющенко припустив, що дострокові вибори суттєво не змінять розподіл сил у новому парламенті, хіба що там не буде традиційних зрадників на зразок СПУ під керівництвом Мороза. Якщо таке станеться, то і це можна вважати за “перемогу”, оскільки покарання за зраду – це акт національної справедливості, без якого неможливо сформувати авторитетну владу. Очевидно, що новий парламент відтепер буде лояльніший до глави держави, оскільки останній, як показала криза, завжди може знайти підстави, щоб його розігнати. Та все ж, чи не за велику ціну заплатить суспільство за можливість ще раз прийти до виборчих дільниць?

Ця думка перестане мучити, коли, не зважаючи на існуючі рейтинги, агітацію засобів масової інформації, вмовляння політиків, українці врешті-решт відважаться віддати свій голос за тих, хто впродовж багатьох років чесно і сумлінно стояв на сторожі інтересів української нації та її права бути господарем своєї землі. Іншими словами, зміни обов’язково настануть тоді, коли хоча б мільйон українців, взявши до рук виборчий бюлетень, почнуть шукати у ньому список українських націоналістів.


3598 раз прочитано

Оцініть зміст статті?

1 2 3 4 5 Rating: 4.94Rating: 4.94Rating: 4.94Rating: 4.94Rating: 4.94 (всього 16 голосів)
comment Коментарі (0 додано)
Найпопулярніші
Найкоментованіші

Львiв on-line | Львiвський портал

Каталог сайтов www.femina.com.ua