Унаслідок міжнародної фінансової кризи скоротився попит на міжнародному ринку праці. Натомість усередині країн потоки трудової міграції активізувались, яскравим прикладом чого слугує Україна з її мобільними пересуваннями сільського населення до міст і появою так званих «міст – трудових супутників великих центрів».

Моя товаришка – корінна мешканка Ніжина – щоранку в будній день долає електричкою маршрут «Ніжин – Київ». Інженер за освітою, вона не має роботи вдома, натомість знайшла непогану роботу в Києві, в одній з інспекційних будівельних установ. Інші знайомі – молоде подружжя з Дніпропетровська – працевлаштувалося в Києві, а квартиру знімає в Борисполі. Маршрутками щодня їздять туди й назад, до реву літаків з міжнародного аеропорту по сусідству звикли, як звикли і до переповнених маршруток і метро.

Подібні тенденції соціологи називають «перерозподілом населення між сільською і міською місцевостями». На користь міста, звісно. За даними Інституту соціології НАН України, починаючи з жовтня – листопада 2008 року збільшилася трудова міграція всередині країни і міграційний рух у межах одного регіону (області). А за даними представництва ООН в Україні, кожний п’ятий українець є потенційним мігрантом і хотів би виїхати з населеного пункту, у якому мешкає. Причина – невдоволення рівнем оплати праці або ж відсутність роботи вдома.

При цьому з тих, хто вирішив їхати, близько 15 відсотків зробили свій вибір на користь іншої місцевості в Україні, і тільки 5 відсотків мають намір виїхати за межі держави. Про це повідомила голова Управління трудової міграції Міністерства праці і соціальної політики Тетяна Петрова. Вона також зазначила, що розширення внутрішньої міграції «здатне посилити свободу пересування громадян» і дасть змогу залучити висококваліфікованих робітників до підйому української економіки. До речі, найменша частка міграційних потоків поєднує Україну з країнами СНД і Балтії, найбільша – з Європейським Союзом. Стабілізацію зовнішньої трудової міграції Т. Петрова пояснює низкою чинників, серед яких найважливіші – складна візова політика держав Євросоюзу; невизначеність у галузі соціального забезпечення трудових мігрантів в Україні після їхнього повернення додому тощо. «Ми розробляємо законодавчі проекти згідно з міжнародним правом, з положеннями міжнародних конвенцій щодо захисту соціальних прав трудових мігрантів. Співпрацюємо і з нашими профільними міністерствами, парламентськими комітетами, профспілковими фахівцями, і з урядами тих держав, де працюють наші мігранти. Маємо захистити наших співгромадян, які потрапили в складні обставини через брак роботи або гідної оплати праці вдома», – розповідає Т. Петрова.

«На формування моральної настанови на переїзд з малої батьківщини впливають значною мірою бідність, соціальне розшарування, низький рівень соціального самопочуття та якості життя. Не забуваймо, що й світова фінансова криза вплинула: за даними соціологічних опитувань, кожна п’ята українська сім’я сприймає нинішню ситуацію, у якій опинилась, як катастрофічну. А більше половини родин оцінюють свій матеріальний стан як досить уразливий, хоч і не катастрофічний», – каже І. Прибиткова. Тож і вибудовують українці стратегію виживання, шукаючи роботу і в Україні, і поза її межами.