Вони прийшли, коли їй стало зле
Jul 14,2007 00:00 by Анжеліка КОМАРОВА, Київ

Вони мешкають поруч з нами, ці малі хвостаті істоти. Такими створив їх Господь: гарними й ласкавими, як наче нам на втіху. І якщо у вашому багатоповерховому будинку роками живе котисько, що поважно чекає, коли натиснуть кнопку ліфта, щоб піднятись на потрібний йому поверх – будьте певні, вам пощастило з сусідами. Адже їхнє ставлення до беззахисної тварі Божої є мірилом їхньої людяності.

У моєму дев’ятиповерховому будинку вже кілька років проживає за своєю котячою пропискою Рудий Васько. Коли він заходить зі мною в ліфт, уся ліфтова комірчина наповнюється його цвірінчанням, яке сягає найвищих регістрів. Вокал набуває крещендо, коли ми «десантуємось» на моєму п’ятому поверсі. Тут Васько чекає, що за хвилю я повернуся з поживними гостинцями.

І хоч би якою втомленою я була, спілкування з цим ласкавим розумним створінням повертає мені часточку втраченої енергії і дарує ще щось незбагненне, чого не передати словами.

Васько любить не лише мене – він великий філантроп, і це дає йому можливість виживати. Мої сусіди часто вихваляються один перед одним, чим вони його сьогодні годували, і це дуже тішить моє серце. Адже бути самотнім у своїй доброті – це дуже сумно.

І такі розмови з сусідами пов’язують нас чарівною ниточкою, якої торкаються, мов срібної струни, ангели, ельфи, чи феї… На моєму поверсі завжди стоять мисочки з водою та сухими «гренчиками», які наповнюють мої добрі сусіди.

Можливо, я змалювала занадто ідилічну картинку мого співіснування з сусідами. Дійсно, не всі вони такі добрі. Але цей світ тримається на острівках любові посеред океану пітьми. І його, світу, різнобарвність робить нас заручниками страждань та щокроку спонукає до вибору.

          * * * * * * * *

Ще нещодавно в нашому будинку мешкала дівчина, яку не назвеш взірцем благочинності. З її вікна часом вивітрювався аромат зілля, яким ця нещасна пробавлялася на самоті.

Вона була сиротою. ЇЇ мати викинулася з вікна 9-го поверху, коли вона була ще зовсім юною. Про таких кажуть: погана доля. Однак поганою людиною її не назвав би ніхто. Вона чинила зле тільки собі, однак ніхто не волів допомогти їй, хоча більшість моїх сусідів знали її з дитинства, як чуйну, добру й сміливу дівчину, яка завжди заступалася за слабших.

Я спілкувалася з нею всього лише кілька разів. Познайомитись довелося, коли шукала свого улюбленого кота, який випадково потрапив на вулицю. Тоді Оля була єдиною, хто прийшов мені на допомогу. Вона розповіла мені, що вона опікується Рудим Васьком, а крім того, утримує ще двох кицьок, яких підібрала з вулиці.

Якось пізнього вечора я зустріла Олю у дворі. Завжди весела й розбитна, вона стояла, глибоко замислившись. Я привіталася, а вона раптом, прямо дивлячись мені у вічі, запитала: «Скажіть, коли мені буде дуже зле, можна я до Вас прийду?» «Звичайно!» – не вагаючись відповіла я.

* * * * *

У нашому будинку проживає ще одна Оля, вірніше Ольга Іванівна. Це вже похилого віку жінка, яка справляє враження дуже правильної й порядної людини, якби не її оскаженіла лють до хвостатих малих створінь. Неодноразово на моїх очах, з видом абсолютної правоти вона замахувалась ціпком на загального улюбленця Рудого Васька. «Бабусю, це ж гріх! Вам уже час про душу свою подбати!» – заступилася я за кота.

Однак у старої свої поняття про гріх. Наприклад, коли Рудий Васько зробить купку десь біля сміттєпроводу – оце гріх. Однак, «правильна» бабуся не махає ціпком на волоцюг, які нерідко кладуть купи прямо у під’їзді, або на так званих пристойних мешканців, що кидають недопалки прямо на квітник, який нелегко було виплекати посеред бідного нежиттєздатного ґрунту нашого масиву…

Для неї гріх і те, що її найближча сусідка Катерина Миколаївна, шляхетна й сумирна жінка, тримає кілька собак, підібраних на вулиці. Ольга Іванівна кричить, що у власній квартирі чує запах тих собак. Однак, її тонкий нюх зраджує старій, коли в ліфті надовго залишається шлейф від перегару та брудного духу давно не митого гомо сапієнса.

Така природа ненависті цієї жінки. І тому я вже зробила свій вибір: юна наркоманка з понівеченою долею для мене дорожча, ніж стара брюзга, яка примножує зло навколо себе. Щиро вірю, що й для Господа ця понівечена душа буде прощена швидше, ніж душі тих, які ненавидять та калічать беззахисних чотириногих.

*  *  *  *  *  *

«Чи можна до вас прийти, коли мені буде зле?» Пройшло чимало часу з тих Олиних слів. Здається, з тих пір ми й не бачились. У розквіті весни я помітила, що окрім Рудого Васька на моєму поверсі з’являються ще дві кицьки. Одного разу в сутінках одна з них, смугаста, як тигр, прошмигнула водночас зі мною до нашого спільного з сусідами коридору. Тоді були холодні ночі. «Чому б їй не погрітися тут?» – подумала я і залишила їй мисочку з їжею і коробку з піском.

 Вранці я побачила, що миску наповнили вже мої найближчі сусіди. Я була щаслива такій солідарності. А наступного дня в нашому «тамбурі» оселилася ще одна кішка: коричнева з золотими «пір’їнами». Тигрина і Бджілка – назвала я наших підопічних.

Наступного дня я вигулювала своїх «позаштатних» кішок у дворі, оскільки мій тісний «тамбур» освітлюється лише тьмяним електричним освітленням. «Бідолашні киці, ніде тепер їм дітися!» – почула я голос однієї з сусідок, яка завжди щедро наділяла Рудого Васька. «Ви чули, яке нещастя трапилося з нашою Олею? Он подивіться: вже й нові вікна поспішили встановити в її квартирі, наче у своїй власній…»

Як виявилося, Оля гірко поплатилася за свою пристрасть до зілля. Дехто цим скористався, та ввійшов у її довіру. Пошепки переповідають, що одна сусідка, яка взяла на себе роль Олиного опікуна, замість полікувати й духовно підтримати дівчину, постаралася здати дівчину до тюряги. Ще й двох тижнів не пройшло, ще й суд не відбувся, як Олину квартиру опікунка здала квартирантам, а двох Олиних котів без тіні сумління вигнала геть. Кілька днів вони тинялися біля своєї власної законної квартири, відмовляючись від їжі. А потім прийшли до моїх дверей.

«Можна я прийду до вас, коли мені буде зле?» Прийти дівчина не змогла, однак в мене відшукали притулок її підопічні.

P.S.

Бджілка народила п’ятеро кошенят від Рудого Васька. Під кінець літа вони вже будуть достатньо дорослі, щоб переселитися до інших господарів. Буду вдячна небайдужим людям, які допомогли б мені у влаштуванні кошенят. 8 067 583 70 89