Крим здано росіянам без жодного пострілу. Втрачене все озброєння, а його в Криму було чимало і не найгіршого, втрачений весь український флот, що дислокувався в Криму, втрачена більшість особового складу української армії, який просто перейшов на бік ворога. Перейшов не з ідейних міркувань і не через страх, а за обіцянку більших грошей, тобто продався ворогу. За всю писемну історію України, починаючи з часів Київської Русі – це наша найганебніша поразка. Ніхто не взяв на себе відповідальність за неї. Ніхто з вищих військових і цивільних керівників країни не застрелився відповідно до кодексу офіцерської честі. Нікого не покарано за цю національну ганьбу. Чи те, що відбулось, є результатом некомпетентності і непрофесійності наших військових і цивільних керманичів, чи результат зради? Ситуація, яка склалась навіть не обговорюєтьсь як ганебна. Вона взагалі не обговорювалася серйозно на засіданнях Верховної Ради, на відміну від питання про акцизи на тютюн або щось подібне. Верховна Рада обговорює безліч дійсно серйозних питань, але вони всі втрачають сенс, якщо ми втратимо нашу державу.
Наші військові – «герої». Вони не піддались на провокації. А якби піддались і просто виконували, а не порушували, вимоги військових статутів, що тоді? Це дало б привід Росії розпочати повномаштабну війну проти України. А хіба Росії потрібний (був і є) хоча б якийсь привід для агресії? А що її тепер спонукає до нападу на Україну? Підготовка до такого нападу, судячи з його організованості, мала розпочатися ще задовго до подій на Майдані. А чому, власне російські танки ще не захопили Одесу або Київ. Одеса – місто російської слави. От вам і привід. Київ – мати міст руських. От вам і ще один привід.
Дарма, що Московія – історичні області росіян між річками Окою і верхів'ями Волги з містами Ярославль, Ростов, Суздаль, Володимир тощо жодного дня не входили до складу Київської Русі і Руссю ніколи не називались. Як не входили?! – А от в історії написано. В якій історії? – Історії Російської імперії, перший варіант якої був створений ще Карамзіним, і відтоді аж до нашого часу не зазнав принципових змін? Але ж добре відомо, що «Історія держави російської» – це не науковий, а художній твір, а Карамзін ніколи професійним істориком не був. Дарма. Сила російського народу в його невігластві. Замість детального аналізу – проста і зрозуміла формула. «Грабуй награбоване» – більшого ідеологічного обґрунтування для трагедії, що почалась у 1917 році, виявилось і не потрібно. «Знищимо українських буржуазних контрреволюціонерів» – і розпочалась Перша кривава багаторічна російсько-українська війна. «Не дозволимо українським кулакам задушити революцію кістлявою рукою голоду» – і переможений у війні український народ був пограбований до такої міри, що в Україні розпочався голод 1921 року, що забрав мільйони життів. «Знищимо кулаків як клас» – і декілька мільйонів українців були виселені до Сибіру, а понад 7 мільйонів знищені голодом. Далі Друга світова війна, далі Друга російсько-українська війна вже на теренах Західної України, третій Великий голод 1946-1947 років. І завжди все відбувалось під простими і зрозумілими гаслам.
До речі й окупація Криму відбувалася під подібним гаслом. «Врятуємо російськомовне населення Криму від бандерівців» – таким було це гасло. Годі намагатися зрозуміти його сенс. Саме ці слова можна було почути від російських солдат, коли вони наважувались хоч щось казати.
Проста російська людина нагадує людину в стані гіпнозу, якій гіпнотизер каже: «На рахунок три Ви розплющите очі». Число три тут особливої ролі не грає. Конкретна дія людини під гіпнозом також. Росіяни перебували у стані гіпнозу всю свою історію. Це ідеальний імперський народ. Ним легко маніпулювати.
Українці відрізняються від росіян не тільки ментально, а й генетично – і то дуже сильно. Стан гіпнозу для них не є характерним. Проте штучний відбір радянських часів зробив свою справу. Українців десятки років знищували фізично. Знищували, в першу чергу, людей здатних на самостійне мислення, на самостійні дії. Знищували людей, яких у побуті часто називають агресивними. Насправді – це переважно люди з активною життєвою позицією. Таких людей у нормальному суспільстві не більше за 10%, але без них суспільство ніколи не буває самодостатнім. Живими залишали покірних. Саме такі люди потрібні імперії.
Меншою мірою це стосується Західної України, але й там, на визнання самих місцевих мешканців, ситуація радикально помінялась після масових репресій п'ятдесятих років. Тут репресій і знищення зазнали більше 10% населення. Найбільший відсоток покірних людей саме серед росіян, як головного носія імперської ідеї. Однак за радянські часи їх стало багато й серед українців. Відділивши для себе частину території Радянського Союзу, українці не зробили те саме з інформаційним простором. Інформаційним простір залишився спільним – тобто російським. Результат ми бачимо в Криму. Результат ми ще побачимо і на материковій Україні.
У мене таке враження, що у вишах Одеси половина професури старшого віку радісно очікує російські танки на вулицях міста. На щастя серед студентів таких осіб мало, але вони також є. Основне джерело зомбування людей – телебачення. Усі роки незалежності воно переважно працювало проти України. Я пригадую слова Ігоря Лосєва – видатного публіциста сучасної України: «Як довго може існувати держава, телебачення якої спрямоване проти неї»? Приклад Криму показав, що недовго. Державна влада валиться при першому ж невеликому струсі.
Події у Криму продемонстрували, що єдина команда, яку вміють виконувати наші військові, – це команда «не стріляти». Чи вміють вони виконувати протилежну команду – впевненості немає. Не можна захистити Батьківщину, без готовності і вміння виконувати команду стріляти.
Який мій прогноз? Метою Росії є не Крим. Крим – це задача мінімум і вона вже напрочуд легко розв'язана. Метою Росії є вся Україна. Агресія триватиме. Росія зупиниться лише тоді і там, коли й де зустріне справжній опір. Наскільки реальні наші подальші територіальні втрати? Цілком реальні. І вони будуть тим більшими, чим менший опір ми чинитимемо. Можливий і варіант окупації всієї України. Але час Російської імперії спливає. Рахунок пішов на роки. Велика війна ще тільки попереду, а бюджет Росії вже перенапружений. Уже зараз Росія має військовий бюджет воєнного часу. Він становить більше двадцяти відсотків загального бюджету країни і ще 25% становлять його закриті статті, також пов'язані з війною.
Добре відомо, що якщо тривалий час військовий бюджет країни перевищує 5%, то це прирікає країну на прогресуючу бідність. Росія почала докорінне переозброєння своєї армії, яке планує завершити у 2015 – 2016 роках. Чи дадуть їй це зробити? Думаю, що ні. У Росії є проблема з нестачею нормальних солдат: не алкоголіків, не наркоманів, без судимостей і просто фізично і психічно здорових. Тому в її планах щодо майбутнього українській молоді відводиться особливе місце. Вона із задоволенням бере до себе на службу колишніх українських вояків. Значна кількість наших вояків у Криму порушили присягу, перейшовши на бік ворога. На мою думку, їх чекатиме не матеріальна винагорода за зраду, на яку вони так сподіваються, а роль гарматного м'яса у тій великій війні, до якої Росія так старанно готується. Або в тій війні, яку вже зараз веде Росія на теренах України. Той, хто у двобої виявляє слабкість, провокує супротивника на ще більшу агресію. Такими слабаками є ми. І неминучою трагедією недалекого майбутнього є те, що по обидві боки лінії вогню гинутимуть українці. Одні з них захищатимуть свою Батьківщину, інші – відроблятимуть свої Іудині срібники.
Ми повернемося на втрачені землі. Ми повернемось і на наші інші етнічні землі, що входять до складу Росії. До речі, частина з них передана до складу Росії в обмін на приєднання Криму до України. Якою буде Україна на новітній карті Європи, залежатиме від того, наскільки ми здатні самі боротися за свою державу і за свій народ, а не лише чекати поки за нас це зроблять інші країни, хоч би як добре вони до нас ставились.
Яким є головний міф, що деморалізує наших вояків і збиває з пантелику наших громадян? Це міф про те, що ми й росіяни – брати слов'яни. Тільки зруйнувавши цей міф, ми здатні підвищити боєздатність нашої армії і зцементувати наше суспільство навколо ідеї справді вільної, незалежної і процвітаючої України. На нашому боці практично весь цивілізований світ, за виключенням деяких країн-ізгоїв. Пам'ятаймо, хто був у цій третій російсько-українській війні нашим ворогом, і хто був нашим другом.