«Джавеліни» для України: Коли помре «Мінськ»
Dec 25,2017 00:00 by Андрій КОВАЛЕНКО, depo.ua

США готові надати Україні посилені оборонні можливості, і це стало черговим доказом російсько-американського дипломатичного провалля.

Заяву Держдепу про зброю опублікував Reuters. Як уточнила речник Державного департаменту США Гізер Нойєр, рішення є частиною зусиль Штатів для допомоги Україні захистити свою територіальну цілісність та стримати агресію Росії. І хоча уточнення, про яку саме зброю йдеться, не було, українські та російські ЗМІ категорично заявили – це будуть ПТРК «Джавеліни». Писали про це і американські джерела.

ABC News зазначив, що вартість оборонного пакета для України може скласти $47 млн, і у нього входитимуть понад двісті протитанкових ракет та понад 30 пускових установок. Звичайно ж, це можуть бути ті самі омріяні нами «Джавеліни», про які йдеться вже більше року. Навіть сенатор Маккейн заявив, що «Джавеліни» приборкають Путіна на Донбасі.

Цікаво, що буквально кілька днів тому Washington Post повідомило, що адміністрація Трампа схвалила продаж Україні великокаліберних снайперських гвинтівок M107A1Barrett на $41,5 млн. Очевидно, що контракт покриватиметься з грошей, які США виділятиме нам на оборону – $350 млн. За «Джавеліни», безумовно, теж треба буде платити. Або за самі комплекси, та навіть, якщо ні, то за навчальні стрільби українських бійців, які будуть проводити американські інструктори. Експортна вартість комплексу «Джавелін» – $250 тис., а пострілу – $100 тис. Любителям розмов про безоплатну допомогу від американців потрібно нагадати історію із кораблями «Айленд», які США безкоштовно надають Україні. Але за навчання команди і доставку «Айлендів» потрібно заплатити $7 млн. Тому ніхто нікого досі із США і не забирає.

Та мова не про це, чи не стільки про це. Зброя, яка надійде із США, – вона швидше дипломатичний удар, ніж справді військовий. Ось, наприклад, волонтер Serg Marco, який займається допомогою армії, в тому числі, прицілами і самим снайперськими гвинтівками. Він розписав, чому M107A1Barrett – це не зовсім те, що потрібно нашому снайперу на Донбасі.

Якщо сказати коротше: задача Barrett M107A1 – вразити ціль, яка знаходиться за стіною і в неброньованій техніці. Тобто, звичайних машинах. Прицільна дальність стрільби, звісно, хороша 1 800 метрів. Утім, гвинтівка важка, близько13 кг. Патрон50 мм, калібр12,7 – вона не зовсім підходить до окопної донбаської війни, де набагато кращими є більш малі калібри7,62 ммчи8,6 мм. Оскільки, вони більш легкі, а характеристика окопної війни – це дуже укріплені позиції, а також наявність на передовій танків і БМП, проти яких Barrett M107A1 не є ефективною. Вразити живу силу – ок. Але щоб це зробити, потрібно зайняти позицію, повзти, а з нею це не дуже зручно.

«Снайпери в АТО використовують калібри 308 і 338. Але таких гвинтівок бракує. Навіть у тих, що були закуплені, на четвертий рік війни вже зношуються стволи», – наводить слова Serg Marco BBC.

Щось схоже можна сказати і про «Джавеліни». Безперечно, не дивлячись на «Мінські домовленості», важка техніка – танки бойовиків – виходять на передову. Втім, за тими ж домовленостями, «Джавеліни» не можуть бути просто в окопах. Так чи інакше, вони мають зберігатися на складах неподалік передової (наприклад, на відстані35 км). Ці склади мають бути добре захищені. Але однією з тенденцій війни є те, що бойовики постійно б'ють по наших тилових позиціях, шукаючи і намагаючись знищити склади і техніку. Це лише перший момент. Другим є вже озвучене навчання наших вояків роботі із цими ПТРК. І воно буде досить дорогим. Момент третій – у нас є «Корсар» та «Стугна». Безперечно, наші ПТРК програють «Джавеліну», бо є комплексами другого покоління, а переваги в тому, що ракета після наведення і захоплення цілі не вимагає участі оператора-стрілка. Вона має інфрачервону голівку самонаведення і може атакувати ціль двома способами: безпосередньо і згори. Така можливість дозволяє вражати майже всі сучасні танки. Втім, ми говорили вище про вартість комплексів та одного пострілу. «Корсари» набагато дешевші – $130 тис. комплекс, а ракети до нього – $20 тис.

Ну і четвертий момент – цілком можливо, що історія з «Джавелінами» та гвинтівками буде такою ж «вдалою», як і з безпілотниками Raven RQ-11B, які надали американці, але допомогти вони не дуже змогли, бо швидко і легко перехоплювалися ворогом. Про контрбатарейні радари AN/TPQ-36 відгуки кращі, але не ідеальні.

Тому зброя – це виключно дипломатичне протистояння. На яке Росія вже відреагувала жорсткою критикою заступника Лаврова – Сергія Рябкова, який не тільки сказав, що США «перетнули межу», а й додав, що «американська зброя здатна призвести до нових жертв у сусідній із нами країні, до чого ми не можемо залишатися байдужими». Згадував Рябков і про Майдан, який підтримували американці, і назвав їх «посібниками в розпалювані війни». Речник МЗС Росії Марія Захарова також критикувала США ще за надання снайперських гвинтівок, натякаючи на нові жертви. Але, що цікаво, позиції людей, які справді щось вирішують а Росії, досі не лунали. Лише ось така істерика від пішаків.

Дипломатичне провалля

Відсутність результатів зустрічей спецпредставника США Курта Волкера з радником Путіна Владиславом Сурковим, неможливість знайти компроміси, про що як Волкер в інтерв'ю Politico, так і Сурков у власному тексті російським ЗМІ дали зрозуміти, дуже характеризує нинішній стан дипломатії між державами. Росія та США сьогодні мають обмаль контактів. Прямі зустрічі Трампа з Путіним токсичні для першого через розслідування російського втручання у вибори і так далі. Обмін позиціями між Лавровим та Тіллерсоном не дають особливих результатів і навіть важко йдуть у питаннях Сирії, Афганістану і КНДР, не кажучи вже про нас. Волкер та Сурков могли в теорії стати Кіссінджером і Громиком 21-го сторіччя. А замість цього, їм не вдалося зберегти бодай краплю якогось діалогу між державами по Україні. Без діалогу, як відомо, не може бути нічого. У 2009-му році Генрі Кіссінджер, 8-й радник з нацбезпеки та держсекретар у 70-х, говорив про свого колегу, екс-міністра закордонних справ СРСР Андрія Громику, що попри холодну війну діалог між США та СРСР вдавалося зберегти. «Ми намагалися не допустити ситуації, коли радянським лідерам довелося б приймати несподівані рішення. Ми намагалися заздалегідь ставити їх до відома щодо того, про що думали і чому. Я говорив Громико: «Не знаю поки, що ми запропонуємо, але скажу вам, про що думаємо», – підкреслював Кіссінджер. Він ставився до Громико з повагою, відзначав його почуття гумору. «Період того, що ми назвали розрядкою, в якій ми зустріли Громика, з обох сторін характеризувався переконаністю в тому, що потрібно щось зробити для подолання історичної напруженості. Ми хотіли дійти деякого поліпшення ситуації», – додавав Кіссінджер. І це неможливо порівняти із сучасними опусами Суркова про «західне лицемірство» і натяки на те, що з ними немає про що говорити, а також розповідями про переговори Волкера, в яких «росіяни не говорять про Крим», і відмовляються від «миротворців на українсько-російському» кордоні, наполягаючи на своєму. Жодного прагнення поліпшити ситуацію немає.

Так чи інакше, російська жорстка відповідь за зброю, про яку кричать сьогодні російські ЗМІ, навряд чи може означати, що росіяни передадуть «Л-ДНР» щось з того, що ще не дали, чи повторять Абхазький варіант. Озброєння, які можна було випробувати, вони вже і так випробовують та надають. Візьміть хоча б використання коректованого артилерійського боєприпасу калібру 152 або155 мм«Краснополь», який влітку прилітав по Ольгінці і Графському. Такі снаряди також прилітали по тилових позиціях ЗСУ, котрі знаходилися за17 кмвід Волновахи. Хоча, поки що Росія всіляко відхрещувалася від поставок зброї. Зараз, можливо, дещо буде визнавати, хоча в цьому немає жодної необхідності. Швидше, навпаки, виведення представників СЦКК є сигналом до того, що будь-яке майбутнє кровопролиття стане відповідальністю України і Заходу. У СЦКК увійшли представники «Л-ДНР». Зрозуміло, що з ними ніхто не працюватиме. А бої лише посилюються. Та Росія надалі намагається відійти від конфлікту в офіційній площині, і тепер, можливо, ховатиме «Мінськ» – про це свідчить навіть відсутність компромісу по обміну полоненими – і спробує силою і кров'ю тиснути, поки не з'явиться новий формат, в якому вони будуть на перших ролях. Діалогу немає – буде війна.