Радість із приводу того, що голову Верховної Ради обрали без особливих ускладнень, і парламент от-от повноцінно запрацює, виявилася передчасною. Цілий тиждень парламентської роботи знову викинуто псові під хвіст. Главу уряду так і не обрано. І не має такого вже значення, чи то справді відбулося несанкціоноване злочинне втручання в роботу системи «Рада» з тим, щоб за будь-якого голосування вона видавала цифру 225, чи то деякі депутати від блоку «НУНС» ведуть подвійну гру. У будь-якому разі, не викликає сумніву, хто стоїть за цим. Партія регіонів відверто визнала: вона поставила собі завдання будь-що не допустити, щоб уряд очолила Юлія Тимошенко.

Той факт, що в п’ятницю парламентарі дійшли згоди: вони обиратимуть прем’єр-міністра у вівторок у спосіб підняття рук, чомусь не заспокоює. Після всього, що сталося, якось важко повірити, ніби Партія регіонів вирішила змиритися з поразкою. Звуження простору для маневру лише додає їй зухвалості. Якщо 2004 року «біло-сині» намагалися сфальсифікувати результати виборів, 2006 – переграти їх уже у процесі буденної парламентської роботи, то сьогодні вони намагаються відверто знехтувати волею українців. Неприховане намагання взяти владу всупереч результатам виборів – от що демонструє сьогодні ПР. А як цього не вийде, то хоча б якомога відтягнути час зміни варти в Кабміні. Якою є мета? «Доприхватизувати» те, що ще не встигли? Так. Продемонструвати свою силу? Безсумнівно. Але цілком імовірним видається ще одне припущення: нині в будинку на Грушевського вдень і вночі гарячково ведеться авральна бухгалтерія. Підчищення документації. З тим, щоб, прийшовши до кабінетів, нові міністри не змогли знайти кінців півторарічного «покращення нашого життя вже сьогодні».

Тим часом, регіоналам стає дедалі важче маскувати свої дії під демократичною риторикою, дедалі частіше доводиться скидати маски. «Нам не треба нічого давати, ми самі візьмемо все, що хочемо», – такою стала їхня відповідь на запевнення демократичної коаліції, що вона дасть опозиції вагомі парламентські посади. «Так непрофесійно», – заявляли регіонали у відповідь на пропозицію вибирати комітети, які вони забажають. А як же професійно, як справедливо – того ми від них так і не почули. «Вибори спікера були безальтернативними, це недемократично!» – репетували вони, не уточнюючи: хто ж їм заважав висунути власну кандидатуру, й хто їм винен, коли вони цього не зробили. Шулерство стає дедалі відвертішим.

Багато тисяч виборців, напевне, шкодують, що проголосували за Блок Литвина. Найсвятіший у світі, верховний політичний суддя, носій універсальної істини – таким подає себе Литвин, а тим часом на його обличчі дедалі виразніше проглядає усмішка Мороза, тим очевиднішим стає: його політична сила – то лише позбавлений права на самостійні вчинки сателіт Партії регіонів. А коли у відповідь на пропозицію демократичної коаліції, щоб найменші фракції (тобто, його блоку) першими обирали комітети, він, ні сіло ні впало, заявив, що «ми не дозволимо знущатися з волі народу» – пафосний «герой» миттю спустив повітря. Бо виявився надувним. Іграшковим.

Зрозуміло: влаштований Партією регіонів відвертий саботаж діяльності Верховної Ради навряд чи розкриє очі їхнім виборцям: мовляв, так от за кого ми проголосували! Прикрість політичної ситуації в Україні полягає в тому, що дуже багатьох українців уже не цікавить, хто правий, а хто винний, хто поводиться конструктивно, а хто заважає. «Наші завжди праві, мета виправдовує засоби» – такий підхід переважає сьогодні серед виборців. І навіть те, що поведінка ПР викриває їхнє зневажливе ставлення до парламенту як інституту державної влади, до парламентаризму як такого, мало кого переконує: серед прихильників регіоналів багато хто вважає парламент зайвим, непотрібним, обтяжливим інститутом, який лише заважає «вождеві» робити те, що той вважає за потрібне. От тому й знаходить серед них підтримку діяльність президента Росії.

Але й ці виборці не можуть не відзначити: так коректно, як Арсеній Яценюк, жоден спікер досі не поводився. Ще й тому нервують Регіони: вони звикли бачити на цій посаді голів колгоспів, а натрапили на досвідченого юриста.

Те, що відбувається зараз, є тестом на зрілість для всіх нас. Для демократів – тестом на демократичність: чи вистачить їм терпіння йти до кінця, чи справді вони вважають, що демократія є найвищою цінністю навіть за умов, коли ані дієздатного парламенту, ані легітимного уряду протягом тривалого часу не буде? Для президента – на політичну зрілість: чи зможе він знайти вихід з чергового глухого кута, чи знайде можливість легалізувати дієздатну частину ВР у разі, якщо регіонали й надалі саботуватимуть її роботу? Для всіх нас: чи зможемо відстояти свій вибір, а чи знову піддамося на казочки про те, що поганий, нестерпно поганий уряд краще, ніж ніякий?