Бібліотеку української літератури в Москві змушений залишити ще один кваліфікований співробітник
Jan 18,2008 00:00 by К. ШЕВЧЕНКО, Москва

Як стало відомо, Бібліотеку української літератури в Москві днями була змушена залишити одна з останніх співробітниць, що знали українську мову, літературу і фонди Бібліотеки, яка віддала багато часу й сил її становленню, уродженка Донбасу – бібліотекар Віра Сидорова.

Як і інші співробітники Бібліотеки, що виявили небайдужість до її долі та долі одного з її творців, свого колеги Юрія Кононенка, Віра Володимирівна протягом трьох місяців піддавалася переслідуванням директора, була позбавлена скромної надбавки до своєї і без того мізерної зарплатні.

Тоді як в обласканих директором, мабуть, супер-фахівців і передовиків праці, серед яких, приміром, її родинна однофамільниця, яка не була на роботі кілька весняно-літніх місяців, відомий своїми сумнівними зв'язками з громадськістю Безпалько, і навіть якась таємнича особа Большакова Н.А., такий собі «пролісок», яку ніхто ніколи в Бібліотеці не бачив, – така місячна надбавка становить ні багато ні мало – 9600, 10000, 7500 рублів... А премії у цих співробітників, до речі, не обтяжених знанням української мови та літератури, у грудні взагалі за мірками скромних трудівників бібліотечного фронту неміряні – відповідно 24000, 20000 та 14000 рублів.

Дріб'язок, як говориться, але комусь, очевидно, приємно.

Як не крути, а за бухгалтерським фактом, що перевіряється легко, така от образлива кадрова (і не тільки!) політика виходить: батіг – для тих, хто створював і зберігав бібліотеку задовго до появи тут пані Шаріної з її пригрітою обслугою, а пряник – всім іншим, тільки не неугодним директрисі бібліотекарям-українцям...

А як же право, закон, порядок? Адже не випадково, очевидно, Президент нашої країни В.В. Путін у своєму посланні Президентові України В.А. Ющенку висловив упевненість, що уряд Москви здатний самостійно вирішувати виникаючі в Бібліотеці української літератури проблеми і «проводити відповідну кадрову політику». Невже кураторам Бібліотеки в уряді Москви незрозуміло, що призначення в бібліотеку одіозного С. Сокурова, що ображає у своїх напівписьменних писаннях українську культуру і національну гідність українців, та звільнення з бібліотеки відданих справі, необхідних їй досвідчених трудівників – явища одного порядку?

Чи не час компетентним органам м. Москви перевірити, як у Бібліотеці української літератури зберігаються матеріальні цінності, витрачаються бюджетні гроші, включаючи не тільки фонд заробітної плати, але й ті, що виділяються на закупівлю літератури, аудіовідеоматеріалів, що за весь період керівництва Н. Шаріної фактично не здійснювалося? Принаймні, поки що жодної придбаної нею книги в бібліотеці ніхто з читачів не бачив.

Протягом майже року не надходять до фонду нові книги (але ж скільки цікавого видано за цей час в Україні), ідуть з бібліотеки співробітники, що знають і люблять свою справу…

І все це, схоже, як і раніше нітрохи не хвилює керівництво культурою м. Москви? Навіть після того, коли про проблему Бібліотеки висловилися перші особи наших держав.

Але ж потрібно лише вникнути по-справжньому в те, що відбувається в Бібліотеці під керівництвом директора-імітататора, що об'єктивно профанує зміст і суть Бібліотеки української літератури, як вони визначені в постанові Уряду Москви про її створення.

Пропозиція комплексної перевірки діяльності Бібліотеки української літератури за участю представників читацької громадськості пролунала ще в жовтні. І вона залишається в силі. Сподіватися на зміни нам дозволяє і невипадкове згадування в посланні Президента Росії активістів українських громадських організацій, думка яких не може не враховуватися при вирішенні питань розвитку Бібліотеки.

На тому і стоїмо.

К. Шевченко, член ради Товариства

шанувальників української книги Москви

http://banderivets.org.ua/index.php?page=pages/zmistd0/200801/article14