«Раритет» замість газет?
Feb 14,2008 00:00 by П. ЖОЛНИРЕНКО, колишній читач

 Зазираючи іноді на сайт Бібліотеки української літератури, шукаю там інформацію про нові видання, про які в інші часи бібліотека регулярно повідомляла своїх читачів. Судячи з сайту, видається, що ось вже рік БУЛ взагалі не отримує книжкових новинок з України. Перестали з'являтися і огляди газетно-журнальних публікацій, що виходили до того.

Проте, які перли виходять з-під пера бібліотечних грамотіїв! Справжнім раритетом став жовтневий випуск роздрукованого на шикарному папері кольорового буклету БУЛ, який дістався мені, в тексті якого помилка на помилці сидить та помилкою поганяє! Зберігаю для молодшого сина-дошкільника як посібник з ліквідації неписьменності.

Але цей примірник, ясна річ, меркне, перед іншим раритетом, про яку дізнався, читаючи на сайті повідомлення про те, як «директор бібліотеки Н. Шаріна показувала іменитій українській гості (і кому – секретареві Ради національної безпеки та оборони України Р. Богатирьовій!) «раритетний «Кобзар» Т.Г. Шевченка, виданий 1839 року...». О це раритетище! Справжня сенсація, дивина і навіть революція в Історії літератури. Оскільки – і це відомо навіть моєму середньому сину-семикласнику – перше видання «Кобзаря» побачило світ 1840 року.

Якщо Н. Шаріна не бреше і зробила відкриття – можна буде присудити їй Шевченківську премію.

Але якщо бреше?

Отже, свідомо вводить в оману – і кого! – РНБО дружньої держави!

Річ хоч і непідсудна, проте вже дуже недобросусідська, непорядна, навіть шкідництвом відгонить. Якщо це, звісно, не брехня во спасіння.

Тоді навіщо, запитаєте, брехала? Для того, як можна здогадатися з цього повідомлення на сайті, щоб затьмарити раритетом плач по газетах, які, як всім відомо, були безбожно відправлені нею на макулатуру. Згадую, як багато дало мені гортання тих газетних скарбів в БУЛ на Автозаводській, коли за старими підшивками вивчав бурхливі процеси в українському культурному житті на зламі 80-х-90-х років...

Немає таких газет – залишився «раритет».

І той, як з'ясувалося, - неіснуючий.

Ну, не везе батьку Тарасу: в Києві про нього плете нісенітниці Бузина, а в Москві – де шевченкознавців хоч вітри гудуть, - ...якась Шаріна Н.! Ось тільки навіщо Бібліотеку української літератури такими відкриттями ганьбити? - і ні де-небудь, а на виставленій на огляд всьому світові інтернет-сторінці БУЛ.

Невже у вищому культурному керівництві великої Москви немає кому провести «роботу над помилками» в підвідомчій установі?

Чи там теж, як і секретар Ради національної безпеки та оборони України, купилися на якійсь «раритет»?