Нещодавно «Контраст» звертався до випадку застосування примусової психіатрії для розв’язання побутових проблем спритною мешканкою міста Вишгорода:
http://www.kontrast.org.ua/news/1618.html
http://www.kontrast.org.ua/news/1624.html
Історія мала продовження. Надзвичайно цікаве, показове і, сказати б, не без присмаку комедії абсурду.
Нагадаємо суть справи. 4 січня 2013 р. мешканець Вишгороду Сергій Хижий був викрадений невідомими особами з кав’ярні, де він обідав та, в порушення усіх вимог Закону України «Про психіатричну допомогу», примусово запроторений до психоневрологічного диспансеру № 2 у м. Ворзель, де й утримується досі. Як згодом стало відомо, одним з викрадачів був дільничний Вишгородського РВ ГУ МВС України Андрій Ярощук.
8 січня представниками громадських організацій було подано офіційні заяви до прокуратури Київської області та Головного у правління МВС України в Київській області про факт викрадення людини та незаконного примусового утримання в психіатричному закладі. Під час реєстрації заяви в ГУ МВС України в Київській області особа, яка її здійснювала, в присутності представника ГО «Інститут сучасних проблем України» зателефонувала до Вишгородського районного відділу міліції і мала розмову з дільничним Андрієм Ярощуком, який підтвердив, що справді 4 січня примусово доправив Хижого С.Ю. до психіатричної лікарні – на особисте прохання його дружини.
Нагадаємо, що ст. 146 Кримінального кодексу України за викрадення людини передбачає покарання у вигляді обмеження волі на строк до трьох років або позбавлення волі на той самий строк, а поміщення до психіатричного закладу завідомо психічно здорової особи, згідно ст. 151 ККУ, карається арештом на строк від трьох до шести місяців або обмеженням волі на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. І не важливо, чи перебував у родинних стосунках з постраждалим ініціатор і організатор викрадення та незаконної примусової госпіталізації, в даному разі – дружина потерпілого. Родинні стосунки організатора злочинної дії з його жертвою жодним чином не є пом’якшувальною обставиною.
Залучення ж працівників правоохоронних органів до примусової госпіталізації можливо лише за рішенням суду та письмовим зверненням лікаря. Яких не було не лише на момент викрадення, а й немає досі.
Очевидне правопорушення, допущене з боку дільничного та його невідомого «подільника», привернуло увагу прокуратури, яка почала розслідування. Однак реакція органів внутрішніх справ була приголомшливою: з’ясовувати обставини правопорушення і перевіряти наведені в заяві факти щодо участі дільничного А. Ярощука у викраденні людини було доручено… дільничному А. Ярощуку.
Уявіть лишень, з яким неймовірно тяжким завданням зіштовхнувся дільничний! Він мав особисто з’ясувати, чи вчинив він злочин чи ні. І обґрунтувати свій висновок фактами. Чи то тепер міліція цілеспрямовано вдається до таких заходів, коли підозрюваний у правопорушенні особисто повинен зробити офіційні висновки щодо своєї поведінки? Так би мовити, з виховною метою, аби сам виявив власне правопорушення!
Те, що А. Ярощук з’ясував, він виклав у Висновку від 10.01.2013 р., який за його та ще Начальника СДІМ Вишгородського РВГУ майора міліції Лискова Р.О. підписами 19.01.2013 р. надійшов на адресу заявника. Опус вартий того, щоб змістовну його частину навести в повному обсязі. Отже, А. Ярощук встановив, що:
«04.01.2013 р. дійсно було доставлено гр.. Хижого Сергія Юрійовича до психоневрологічної лікарні в м. Ворзель. Доставленням вище вказаного громадянина опікувалася його дружина гр. Хижа Марина Георгіївна, яка для власної безпеки звернулась до працівників Вишгородського РВ, щоб ті в свою чергу забезпечили їй охорону, так як вона і мати Хижого С.Ю., Хижа Галина Іванівна переймаються за власне життя та здоров’я. В ході доставки гр.. Хижий С.Ю. непокори не проявляв. Під час доставлення гр. Хижого С.Ю. до лікарні оформленням його лікування займалась його дружина і мати».
Звертаємо увагу, що факт примусового доправлення громадянина до психіатричного закладу на прохання його дружини та участі працівників міліції у цьому не заперечується. Як не заперечується й те, що жодного рішення суду про примусове обстеження та лікування, як це передбачено законом, не було. Однак прізвища працівників міліції, які погодилися здійснювати правопорушення (чи безкорисливо?) сором’язливо замовчуються.
Цитуємо далі. «Під час оформлення гр. Хижий С.Ю. виявив бажання і написав заяву, щоб його прийняли на добровільних підставах, хоча на руках у родичів було направлення, видане лікарем на примусову госпіталізацію». Прізвище лікаря, найменування його посади, закладу, де він працює, дати видачі такого «направлення» у Висновку, щоправда, відсутні. Що й не дивно. Адже, на відміну від співробітників міліції, які, напевне, не читали Закону «Про психіатричну допомогу», лікарі його читати мусили й знають, що такого направлення в природі існувати не може, оскільки госпіталізація людини в психіатричну лікарню можлива лише на добровільних засадах або за рішенням суду ПІСЛЯ подання туди заяви лікаря. При чому судове засідання має проводитись у присутності особи, щодо якої ухвалюється рішення. Ба більше: частиною 3 статті 7 згаданого закону заборонено визначати стан психічного здоров’я та встановлювати діагноз психічних розладів без психіатричного огляду особи. А огляду не було. І мовчання автора Висновку з цього питання є вельми красномовним.
І ще одна обставина, про яку слід згадати: станом на 13.01.2013 р. (тобто через три дні після виготовлення «висновку!) заяву про «добровільне лікування» Хижий С.Ю. усе ще НЕ підписав – попри наполегливі вимоги того ж таки дільничного А. Ярощука та обіцянки лікарів в обмін на заяву, датовану заднім числом, негайно виписати «хворого». Про такий тиск з боку працівників міліції та лікарів неодноразово інформував заявника самий Хижий С.Ю.
Продовжуємо цитування. «Також під час дачі пояснення мати гр.. Хижого С.Ю. гр. Хижа Г.І. повідомила, що заяву до Вишгородського РВ про залучення працівників для охорони ГП написати забула, так як була дуже заклопотана і переживала за власного сина.
На основі вище викладеного вважав би перевірку по заяві вважати закінченою», - робить свій фаховий висновок дільничний.
Отже, мати забула. Однак і мусила би пам’ятати. Оскільки така заява, хоч би вона була написана, нічого не змінює в протиправному характері дій міліціянтів. Адже згідно ч. 3 ст. 8 закону участь міліції «органи внутрішніх справ зобов’язані подавати допомогу медичним працівникам, за їх зверненням, у разі надання психіатричної допомоги в примусовому порядку. Лише – за зверненням медичних працівників. Не родичів. Госпіталізація з допомогою міліції за зверненням родичів законом не передбачена.
Підстави для «побоювання» матері й дружини теж не зазначені. І це не дивує. Бо єдиною підставою для родичів «побоюватися за своє життя і здоров’я» було те, що за кілька днів до новорічних свят Хижий С.Ю. пішов від дружини, заявивши про свій намір розлучитися з нею.
Отже мотиви дільничного Ярощука, якими він керувався під час «з’ясовування» питання, чи було ним здійснено злочин, чи він білий та пухнастий, зрозумілі. Зрозумілі й мотиви дружини ув’язненого в лікарні. Не зрозумілим залишаються лише кілька питань.
- Чому Хижого С.Ю., який потрапив до лікарні «добровільно», а отже щодо нього чинна норма ч. 3 ст. 18 закону («виписка особи, добровільно госпіталізованої до психіатричного закладу, здійснюється за письмовою заявою цієї особи»), не виписують досі, хоча про бажання виписатися він неодноразово подавав заяви на ім’я головного лікаря та 18.01.2012 під час пікетування прокуратури по селекторному зв’язку підтвердив таке своє бажання, що було зафіксовано диктофонами присутньої там преси?
- Чи побачить прокуратура у «Висновку» міліції за авторством А.Ярощука цілком очевидні для читача факти на підтвердження того, що щодо Хижого С.Ю. тим самим А. Ярощуком та його так і невідомим подільником, як, утім, його родичами, було вчинено злочин?
- Чи узгоджується з законом практика, коли звинувачуваному у скоєнні злочину доручається перевірка заяви, яка це звинувачення й містить?