”Iнформацiйно-аналiтична Головна | Вст. як домашню сторінку | Додати в закладки |
Пошук по сайту   Розширений пошук »
Розділи
Архів
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Поштова розсилка
Підписка на розсилку:

Наша кнопка

Наша кнопка

Яндекс.Метрика


email Відправити другу | print Версія для друку | comment Коментарі (0 додано)

Україна таки не Росія…

Тетяна МЕТЕЛЬОВА, Київ on Червень 02,2007

image

Усе ж, як швидко звикаємо ми до «благ цивілізації», чи то – демократії, хоч би якою недорозвиненою в порівнянні з багатьма іншими європейськими країнами вона була в нас дома! Такої думки доходиш, ледь перетнувши північно-східні кордони України.

Бєлгородська область межує з Харківською, і відстань між обласними центрами двох країн можна подолати електричкою за час, трохи більшій години. Щоправда, через подвійний митний контроль реально дорога забирає втричі більше – майже по годині з кожного боку державного кордону. Самий факт його перетину, з огляду на одноманітні краєвиди за вікном і незмінні – аж до самого Бєлгороду – оголошення зупинок українською (приємна деталь!), не помічаєш. Однак відмінності між країнами починаєш відчувати одразу ж, під час митних перевірок: відрізняються навіть форми контролю.

Українські митники значно прискіпливіше перевіряють документи, вивчають чи не кожну літеру, подеколи запитують про мету поїздки. Натомість російські контролери звертають увагу здебільшого лише на зазначене в паспорті прізвище, звіряючи його з переліком осіб у величезному «гросбусі», яким озброєний кожен з перевіряючих. Не знайшовши в ньому прізвища того, чий паспорт тримають у руках, росіяни втрачають цікавість до особи, яка, ймовірно, не перебуває в міжнародному розшуку чи не є персоною «нон грата», і переходять до іншого іноземця.  Наші такого переліку, оформленого в товстелезну книжку, не мають.

Інша відмінність кидається у вічі, чи то пак, – «під ноги», ледь покидаєш транспортний засіб і ступаєш на чужинецьку землю. Тебе оточують не таксисти, від яких немає проходу, скажімо, на Київському вокзалі, а вже підзабуті нами з часів «перестройки» і шаленої інфляції, міняли, які, судячи з їхньої спокійної і неприхованої професійної поведінки, тут практично на легальному становищі. За якусь хвилину починаєш розуміти, чому вони такі «нелякані» - пунктів обміну валюти годі шукати, й ці добродії, хоч і не наповнюють державну скарбницю сплатою податків зі своїх чималих доходів, усе ж виконують суспільно-корисну функцію, особливо актуальну на прикордонних вокзалах. Адже за практичної відсутності пунктів обміну валюти не лише іноземцю, а й російському громадянинові для того, щоб не потрапити в пікантну ситуацію цілковитого безгрошів’я на чужій території, доведеться шукати банківську установу, де лише й можливий обмін, і то – тільки за пред’явленням паспорта. Іноземцеві ж краще потурбуватися про наявність російських рублів ще на своїй території, інакше обмін у банку за паспортом іноземного громадянина може перетворитися на проблему, більшу за митний контроль – настільки підозріло поставляться до вас банківські працівники.

Нарешті гроші поміняно. І тут на українця чекає новий шок, цього разу – ціновий. Усі речі першої необхідності істотно дорожчі – подеколи в кілька разів. Склянка жаданого в спеку холодного квасу, ціна на який цього року зросла й в Україні і нині часто-густо викликає обурення, тут 12 рублів (2 грн 40 коп!). «Піть ілі не піть – вот в чем вопрос» - задалися ми риторичним питанням. І не даремно, оскільки наступний логічний вектор руху – до туалету – це запитання лише загострив. Шість рублів за користування тісним і доволі брудний біотуалетом (а альтернатива просто була відсутня) нам видалося дещо завеликим внеском в бюджет країни-сусідки.

Стільки ж – 6 руб., або на наші гроші за курсом – 1 грн 20 коп, коштує проїзд містом у громадському транспорті. Різниця відчутна особливо після харківських 40 копійок за проїзд. Альтернатива тролейбусам, що знали кращі часи (чи не за Хрущова?), є. Як і в нас, це – маршрутка (у Бєлгороді їх називають довгим і офіційним іменем – «мікроавтобус»).  Однак проїзд нею вдвічі дорожчий. Аналогічна ситуація з пляшкою солодкої водички, кавою, пивом. Останнім ласувати не довелося: якось рука не піднялася сплатити 25 рублів (понад 4 гривні) за те, що вдома матимеш вдвічі дешевше. До речі, наведені ціни – це не підвищено-вокзальні, а звичайні, міські. Після першого цінового шоку вже не дивуєшся, випадково почувши звернені до приятелів слова юнака років 16 – 17: «Есть у кого-нибудь мелочь, рублей 50 – 100?». І це ж не Москва, не Петербург, а далека й доволі бідна провінція.

Здавалося б, заробляти геть усі росіяни мусять теж принаймні вдвічі більше українців. Однак яким же був мій подив, коли моя родичка, людина з двома – інженерно-хімічною і економічною – вищими освітами, що працює методистом у сільськогосподарській академії, сором’язливо визнала, що отримує зарплатню в три тисячі рублів (аж 600 гривень!) і, якби не свій город, не знати б, як викрутитися. Хоча про те, що сім років тому виїхала з України, поки що не шкодує. Тоді в її рідному Орджонікідзе Дніпропетровської області роботи для неї та сім’ї зовсім не було, а тут влаштувалася відразу – щойно змінила громадянство. Без громадянства ж, принаймні за її досвідом, і житла не придбала б. У це можна повірити, оскільки на виїзді з міста зір зачепився за «бігборд» з рекламою, що дослівно обіцяла «Зручне житло – громадянам Росії!».

Назагал, складається враження, що можливості громадян і не громадян у цій близькій нам країні відрізняються значно більше, ніж до цього звикли ми. Так, придбати стартовий пакет для мобільного телефону, до речі компанії Білайн, мені вдалося лише завдяки тому, що поруч зі мною була та ж таки родичка: без паспорта з місцевою пропискою продати мені дрібничку, яку ми звикли купляти в будь-якому першому-ліпшому кіоску й за кожної нової акції якогось з операторів, мені категорично відмовлялись. Як пояснила продавщиця, це тому, що «можна наговорити в борг, а де вас потім шукати». Про борг, як виявилося, вона жартувала – сплативши за найдешевший пакет 100 рублів, я покористувалася ним рівно один дзвінок на кілька хвилин, після чого пакетні гроші закінчилися однозначно і безповоротно.

Та хоч би як відрізнялися ціни й були схожими зарплати, усе ж найнезабутнішими враженнями залишилися паспортні: на кінець першого ж дня перебування відчуття того, що в тебе можуть вимагати пред’явити документи за будь-якої нагоди, мене вже не покидало. Росіяни ж ніяк не могли зрозуміти цей мій обурений подив і зі свого боку ображалися на роздратоване запитання: «А б’ють у вас теж по паспорту чи все ж по пиці»?

Справді, свобода, як і повітря, – велика зручність. Помічаєш не її, а лише її брак.


2627 раз прочитано

Оцініть зміст статті?

1 2 3 4 5 Rating: 5.00Rating: 5.00Rating: 5.00Rating: 5.00Rating: 5.00 (всього 4 голосів)
comment Коментарі (0 додано)
Найпопулярніші
Найкоментованіші

Львiв on-line | Львiвський портал

Каталог сайтов www.femina.com.ua