Обираємо душогубів?

У період помаранчевих сподівань президент Ющенко висловлювався проти мисливства, але далі слів не пішов. За його правління з нечуваним розмахом нищиться природа України, а розквіт моди на полювання призвів до різкого скорочення популяції дикої фауни. Сьогодні на межі вимирання перебувають червонокнижні зубри. Хто має зупинити цю безглузду й жорстоку бойню, якщо полюванням, а нерідко й браконьєрством, розважається переважна частина народних обранців?

 Газета «Контраст» розпочинає серію публікацій, спрямованих проти такого специфічного виду душогубства – вбивства з насолодою, яким є мисливство.

Серед духовних звершень світлої пам’яті Папи Римського Іоанна Павла Другого на шляху до гуманізації суспільства було визнання наявності Душі у тварин. І хоча подія відбулася вже під кінець 20-го століття, коли це було далеко не відкриттям, і коли значна частина людства впевненою ходою йшла шляхом законодавчого утвердження не лише своїх людських прав, а й прав своїх хвостатих сусідів по планеті, – слово Папи було чи не важливішим за наукові докази.

Можливо, це був акт каяття від імені усього людства перед тваринним світом за ті багатовікові тортури, яким піддавали тварин церковні мракобіси та псевдовчені (пригадати лише, як живцем спалювали котів за їх «спорідненість» з темними силами – з благословення «святої» інквізиції!).

Так, безперечно, у будь-якої тварини є Душа, оскільки без цієї тонкої невидимої субстанції неможливе саме життя. У нормальної сучасної людини цей факт не викликає сумніву, як не викликає сумніву і наявність Вищого Розуму, який цю Душу вдихає в кожну живу істоту.

Людство потроху виростає з пелюшок. І наче ми вже не дикуни епохи палеоліту… Рабство, расизм, геноцид, війна – це не ті слова, які пестять слух сучасної людини. У наші дні вислови «середньовічна жорстокість» або «кам’яний вік» стали усього лише метафорами, однак знову й знову мимохіть доводиться замислюватися, чому певна частина представників роду людського й досі носить у своїх душах темну, страшну, нелюдську пристрасть до вбивства, до фізичного й морального знущання над іншими, слабшими істотами.

І наче цим людям не потрібно, ризикуючи життям, заради харчів  цілитися кам’яними стрілами у мамонта, і кат (принаймні публічно) не відтинає голови неслухняним (в усякому разі поменшало бажаючих споглядати таке дійство)... Однак жорстока й підсвідома жага до кровопролиття жевріє десь на дні темного підсвідомого певної кількості наших одноплемінників.

Йдеться не про кілерів, чиє ремесло дає їм хліб, і навіть не про серійних убивць-маніяків, що чатують на свої жертви в темних закутках урбанізованих-деморалізованих міст… Ні, цих героїв не відрізняє диявольський блиск очей, і вони не облизують гарячим язиком спалені темними пристрастями вуста… Ці, про кого йдеться, мають цілком пристойний, респектабельний вигляд: носять європейські костюми, їздять у сучасних комфортних авто, щиро посміхаючись, потискують один одному руки… Подеколи з їхніх вуст ми чуємо про цивілізованість, демократію, гуманізм і культурні цінності. Такими вони є, коли позують перед виборцями.

Однак є й інший бік їхнього життя, який примусив би здригатися від огиди нормальну цивілізовану людину. Інколи спадає на думку, що вони ніколи не чули колискової від своєї мами, не читали добрих казок, а то й взагалі, –  усі книги, які навчали нас з дитинства розрізняти правду від кривди, були написані не для них і ними не прочитані.

Але ж ідеться не про неосвічених дегенератів, навпаки: за їх плечима університетські дипломи, а в декого й дисертації та професорські звання. Вони пишаються собою, і їм заздрять. Їх упізнають з екранів телевізорів, і багатьом хотілося б бути на їхньому місці. Вони називають себе елітою, вважаючи, що їхні статки є тому підтвердженням. Однак великі гуманісти, яким частина людства  має дякувати за свою несхожість з двоногою біомасою з її хапально-ковтальними рефлексами, давали свої безсмертні уроки не для них. Адже ні Вольтер, ні Шопенгауер, ні Гете, ні Толстой не вчили вбивати. І вже не так важливо, чия аорта розривається від жаху під прицілом висококласної зброї сучасного убивці: двоногого чи чотириногого.

Скажете, емоції? Вальдшнеп, чий політ був для забави зрізаний кулею, розповів би про свої емоції багато більше, якби не був німим та зовсім мертвим...

Скажуть: так це ж якийсь дурний птах! Інша справа – вбивати людей. Та чи є різниця, яким словом назвати жертву? Вбити, спричинити смерть, позбавити життя живу істоту – не через життєву потребу, а задля власного задоволення… Чи є різниця, хто жертва – людина чи звір? Між цими двома мішенями невелика відстань. І людина, і тварина настільки біологічно близькі істоти, що відчувають абсолютно тотожний страх і біль. Доведено, що вбивцям тварин легше переступити бар’єр і при відповідних обставинах вистрелити у  представників свого виду.

Вони ж на своє виправдання знайдуть вам цілу купу аргументів,  і жертвою цієї нав’язливої пропаганди легко може стати людина без власних переконань і чітких уявлень про добро і зло. Моду на полювання нав’язує нерозбірливим споживачам так звана політична «еліта», яку пересічні українці ненавидять, проте наслідують. Так чого ж дивуватися, що пропаганда дозволеного вбивства переможно шириться в українських ЗМІ? Натомість не знайти жодної телепередачі чи періодичного видання, у яких послідовно й безкомпромісно велася б пропаганда гуманістичного мислення щодо тварин.

А може, спробувати поглянути на нардепів-мисливців з іншого боку: вони потребують нашого жалю, бо важко й заповзято працюють на благо батьківщини. Своєї рідної, приватизованої ними батьківщини. Бачте, тільки на полюванні пан Кравчук, бідолашний, може розслабитися й не думати про політику. Він відпочиває лише з рушницею в руках, переслідуючи та вбиваючи свої неозброєні жертви… Лише чужа кров може, пущена його руками, лише спричинена ним чиясь смерть може дати йому жаданий душевний спокій...

Культ мисливства поєднує їх, цих титулованих душогубів. Вони забувають про різницю у своїх політичних  смаках, – братаються, значить. Лише спільно вбиваючи, вони долають міжосібну гризню. Може, як наслідок цього єднання, потім творять універсали та перебігають з партії в партію? За їх щирими зізнаннями під час полювання, вони поповнюють свою енергію й навіть наближуються до розуміння, що таке справжнє щастя й свобода. Щось подібне відчувають і сатаністи: відчуття своєї винятковості, вседозволеності і патологічний кайф від безмежної влади над тремтячою малою істотою.

Виправдовуючи хижацькі інстинкти народних обранців та їхніх холуїв-єгерів, можна пригадати, що у вовка є гострі зуби, а в лисиці – пухнасте хутро. Хіба не достатні підстави, щоб їх убивати? Схоже, що політик зі свідомістю мисливця перебуває в ілюзії, що це для нього особисто Господь Бог і створив усю цю звірину. Але ж для чого тоді створена Людина – невже для того, щоб імпульсивно спускати курок при вигляді усього, що ворушиться?

На світанку цивілізації двобій одного хижака з іншим, більш чи менш сильним, був принаймні чесним. А хижак розумний, виходячи за дичиною, щоб добути харчів собі й своїй родині, творив певні ритуали, у які неодмінно входило вибачення перед жертвою. Дикун – стародавній чи той, хто зберігся до нашого часу, з африканського племені чи крайньої півночі – обов’язково проситиме прощення у вбитого ним ведмедя, кенгуру чи того ж таки зайця. Бо поважає його як живу істоту, бо розуміє його біль, бо змушений вбивати, щоби жити самому, і це він пояснюватиме звірю у своїй щирій молитві. Чи ж присутня хоча б тінь докорів сумління у сучасних дикунів? Буває. Для того й береться на охоту така кількість горілки, щоб потопити в ній прояви елементарного людського жалю.

Свої поняття про ритуальність були, приміром, і за генсека Брежнєва, заядлого мисливця-браконьєра, що хазяйнував, як у себе дома, у Кримському заповіднику. Посвячуючи новачка у мисливці, його били пласкою частиною мисливського ножа по сідницях. А після вдалого полювання в кров убитого звіра занурювали гілочку дуба і прикріпляли її до головного убору. Як зворушливо! Дикуни палеоліту або австралійські аборигени можуть пишатися своєю духовністю і культурою на тлі шанованих у нашій країні посадових осіб.

Скажуть: це традиція така, так було споконвіку. Так може вже досить минуло часу аби вирости з цього первісного світосприйняття? І чого вартують усі мисливські просторікування, перед таким контраргументом, як передсмертний погляд зацькованого звіра? Перед страшним ликом смерті усі ситі балачки «сильних», самовпевнених, не перевантажених сумлінням двоногих перетворюються на прах. Нехай лише пригадають, як конав, подібно звіру, Кушнарьов!

А хто взагалі започаткував традицію кривавих розваг державних мужів? «Царськими полюваннями» захоплювався ще вождь світового пролетаріату В. Ленін. Уже смертельно хворий, з сатанинською впертістю він вирушив на своє останнє полювання за два дні до своєї смерті. А його політичний опонент Л. Троцький, тоді ще молодий і здоровий, без усяких інтелігентських комплексів підстрілював лебедів…

Подвійну мораль та душевну убогість керівників радянського зразка успадкували й примножили сучасні українські можновладці. Мисливство увійшло в моду як ознака особливого привілею й успішності. Прийшла доба нового стихійного українського капіталізму, і полювання набуло нечуваних масштабів. Як результат  –  українська Природа несе втрати, які може зупинити хіба диво Господнє, що змінило б спотворену свідомість номенклатурних гомо сапієнс. А на дієвість Законів у країні з заниженою до рівня плінтуса моральністю можна не сподіватися.

Схоже, душогуби таки не відають, що творять. Убивство невинних жертв не минається без сліду: вони руйнують свої власні душі. За скоєні злочини, що залишилися безкарними на землі, раніше чи пізніше доведеться відповідати на небі. Там еліту душогубів не врятує ані нахабство, ані валютні рахунки, ані недоторканність, ані кількість побудованих на бюджетний кошт церков...

Та чи спадає цим «господарям» на думку покаятися ще за життя  за ту непоправну шкоду, заподіяну Диким Тваринам та спаплюженій Природі? На жаль, це не їхня ідеологія.

Відпочилі на полюванні двоногі хижаки повертаються до Верховної Ради, Кабінету Міністрів, Секретаріату Президента, Генеральної прокуратури, Верховного та Конституційного Судів і управляють державою, пишуть зручні для себе закони, захищають себе судами – словом, творять свою Україну, за своїми «понятіями».

Зухвало й життєстверджуюче посміхається «еліта» з передвиборчих роликів та біг-бордів, а на їхніх руках – кров оленів, яких вони розстріляли прямо з-під фар своїх джипів, кров останніх в Україні зубрів, кров нашпигованих транквілізаторами ведмедів, які стали доступними мішенями цих «героїв».

Чи ж можуть «малі українці» розраховувати на їхнє співчуття та благородство? Це риторичне питання має відповідь у скороченні на десять мільйонів населення незалежної України, у епідемії туберкульозу та СНІД, у рості цін на усе, що тільки можна продати, у метастазах корупції на всіх рівнях влади, у деморалізації та підбурюваному рекламою алкогольних виробів п’янстві населення, у цинізмі, який стає філософією «малого українця», що втратив довіру до політичних різнокольорових ватажків.

Цинізм –  саме ця риса є точним і вивіреним рецептом для успішної політичної кар’єри, – ось хто показує народу приклад. Набагато важче плекати плоди сумління, честі, милосердя й поваги до усіх створінь Божих, як великих, так і малих. Але такі овочі в українському політикумі не ростуть… Не до смаку вони «справжнім мужикам». Краще м'ясо.

Щоправда, є серед них і винятки. Хотілося б вірити…

 

ЧОРНИЙ СПИСОК ТРОФЕЙНИХ УБИВЦЬ І ЗЛОЧИНЦІВ

 

Росія

 Сєргєй Ястржембскій, помічник Президента Росії В. Путіна. Користується гостинністю українських можновладців, які свого часу дозволили йому вбивати червонокнижних зубрів у Вінницькій області. Посідає перше місце в Росії по кількості здобутих мисливських трофеїв. Активно пропагує трофейне полювання, вихваляється перед пресою своїми браконьєрськими «подвигами», відстоює весняне полювання.

 Владімір Путін, Президент Росії. У 2002-2003 рр. брав активну участь у браконьєрських полюваннях у Кримському заповіднику, де полювання заборонено. Особлива пристрасть – стріляти перепілок. Охоче убиває також косуль, кабанів, оленів, ловить осетрів.

Владімір Жиріновский, віце-спікер Державної Думи Росії, лідер Ліберально-демократичної партії Росії. Відомий браконьєрським полюванням на бакланів та навіть на сільських курей. Його трофеєм мало не став сам власник домашніх птахів.

Сєргєй Шойгу, Міністр з надзвичайних ситуацій Росії. Активний браконьєр. Головна мрія його життя –  вбити занесеного до Червоної книги сніжного барса.

Віктор Черномирдін, посол Росії в Україні. Хобі – полювання на приручених вепрів у свого українського друга І. Бакая. «Уславився» як убивця ведмедиці з ведмежам.

Борис Єльцин, екс-президент Росії. Був відомий як дуже жорстокий мисливець. Під час виїздів на полювання відстрілював тварин тричі на день.

Міхаїл Касьянов, екс-віце-премьєр Росії. «Уславився» убивством вагітної самки лося.

Сєргєй Лисовський, заступник голови Ради Федерації з аграрної політики Росії. Тяжіє до вбивства африканських тварин. Має патологічну пристрасть до вбивства слонів.

Сєргєй Караганов, голова колегії Ради з зовнішньої та оборонної політики Росії. За його словами, під час убивства тварин перебуває в стані, близькому до свободи й щастя.

Алексєй Саурін, екс-голова департаменту з охорони й розвитку мисливських ресурсів МСХ РФ, заступник керівника Федеральної служби з ветеринарного й фітосанітарного нагляду. 2003 року по-браконьєрськи полював з вертольота на тварин у Шавлінському заказнику на Алтаї.

Алєксандр Котьолкін, професор Академії військових наук, колишній заступник міністра Зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі Росії. Знімає свої мисливські розваги на відео, а потім купує час на російському телеефірі для їх демонстрації.

Єлєна Проклова, актриса й телеведуча. Пропагує спортивне полювання в ЗМІ. Нещодавно виправдовувала убивство лебедів тим, що вони поїдають… багато трави.

Нікіта Міхалков, відомий кінорежисер і браконьєр. Брав участь у браконьєрському полюванні в Каратосько-Інейському заповіднику. Неодноразово був затриманий за браконьєрство на весняному полюванні на гусей в Архангельскій і Вологодскій областях.

Україна

Ігор Бакай, екс-керівник Державного управління справами Адміністрації Президента України. Організатор одного з перших в Україні приватних елітних мисливських господарств у Трахтемирові (ціна нерухомості якого – біля 2 млн. доларів). Тут вищі чини української влади розважалися тим, що розстрілювали автоматами з вишок приручених вепрів, а потім добивали їх прикладами. Має 40 мисливських рушниць загальною вартістю півмільйона доларів.

Леонід Кучма, екс-президент України. Влаштовував у 2002-2003 рр.
для Президента Росії В. Путіна браконьєрські полювання в Кримському заповіднику. За його президентства по всій Україні розрослась мережа «царських полювань», в спецсафарі були незаконно перетворені Кримский заповідник і Азово-Сиваський національный парк.

Олександр Волков, народний депутат України. Володіє понад 30
мисливськими рушницями загальною вартістю біля 200 тис. доларів. Одна з найкривавіших постатей українського мисливського світу. На його совісті не лише українські дикі кабани й олені, а й африканські жирафи, носороги, зебри… За час свого перебування на посаді Міністра лісового господарства України (1990 рр.) зробив чимало для збереження й розвитку в Україні «царских полювань».

Леонід Кравчук, екс-президент України. Ревний поборник і
пропагандист спортивного полювання. В одному зі своїх телевізійних інтерв’ю Л. Кравчук цинічно заявив: «Мисливець убиває кабана за 4 тис. гривень. Якби кабан знав, що його убивають за таку ціну, то він був би щасливий...». За його президентства в Україні стали відроджуватися «царські полювання», а кількість дикої фауни – стрімко падати.

Нестор Шуфрич, народний депутат України. Організатор одного з
найперших в Україні приватних «спецсафарі». Намагався прихопити під цю справу Великодобрянський загальнонаціональний зоологічний заповідник в Закарпатті.

Віктор Янукович, прем’єр-міністр України. Великий прихильник трофейного полювання, мисливець з великим стажем.

Володимир Сівкович, народний депутат України, колишній помічник екс-президента України Л. Кучми. Пропагандист спортивного полювання. В одному з сюжетів на популярному українському телеканалі депутат Сивкович убиває косулю. Потім, усміхаючись в камеру, волочить її скривавлену тушку по землі.

Йосип Вінський, мисливець з десятилітнім стажем, прихильник «європейської культури» в мисливській справі.

За даними Київського еколого-культурного центру http://ecoethics.ru/