Друга помилка Льовочкіна або Хто стоїть за підпалом на «Інтері» - Портніков

Сергій Льовочкін – найздібніший маніпулятор в новітній історії України. Але і Льовочкіну, і Медведчуку, таким досвідченим і заможним, невідома одна проста істина, про яку обізнаний навіть першокласник в якомусь глухому українському селі. Тут живуть люди.

Підпал «Інтера» – це вже друга помилка Сергія Льовочкіна після «Євромайдану».

Можна, звичайно, стверджувати, що Сергій Льовочкін та Ігор Шувалов – геніальні тактики. У ситуації, коли після оприлюднення листування Столярової до справжніх намірів і дій телеканалу «Інтер» почала придивлятися навіть та частина прогресивної громадськості, в обов'язки якої входить закривати очі на колабораціонізм. Коли може розкритися зв'язок найрегіональніших «регіоналів» з найпатріотичнішими «патріотами», коли перед регулятором, що вічно живе у сумнівах, знову може виникнути питання про законність видачі ліцензій горезвісному телеканалу, влаштувати підпал – це блискуче!

Це припинить всілякі розмови щодо Столярової та антидержавної діяльності «Інтера», його відвертої роботи на Москву. Це дозволить говорити про «свободу слова» навіть тим агентам впливу колишнього глави адміністрації, чия основна функція в даний момент – це боротися з корупцією, а зовсім не захищати журналістів.

Отже, це дозволить активізувати зусилля явних і таємних друзів Сергія та Ігоря – і «закрити» питання «Інтера» якщо не назавжди, то на довгий час. А якщо не зрозуміють – можна влаштувати наступний акт вистави і спробувати задіяти посольства.

Усе в цьому плані добре, крім одного – недооцінки рівня ненависті. Коли Льовочкін і Шувалов з ентузіазмом спостерігали за людьми, які зібралися на Майдані на знак протесту проти відмови уряду від політики євроінтеграції, вони теж могли вважати, що у них все вийшло. Що ці люди, більша частина яких була обурена і розраховувала бути почутою – чудова альтернатива опозиційному мітингу на Європейській. Що залишилося тільки вирішити, кого буде послаблювати цей альтернативний протест – опозицію, Януковича чи Клюєва.

Єдине, чого не могли передбачити Льовочкін і Шувалов – так це «ексцесу виконавця», жорсткого побиття протестуючих і переходу протесту в нову якість.

Єдине, чого вони не розуміли – думаю, щиро – так це рівня ненависті до Януковича і його оточення. У результаті ситуація вийшла з-під контролю. І Льовочкіну довелося – не без успіху, правда – видиратися з-під руїн режиму.

Зараз ми спостерігаємо дуже схожу ситуацію. Можна думати, кого послабити пожежею – опонентів «Інтера» з «Народного фронту», активістів, Порошенка. Але розуміння того, що спектакль може розвиватися за іншим сценарієм, знову немає.

І відчуття того, що рівень народної ненависті до поведінки «Інтера» і його ляльководів може бути вищим, ніж здається організаторам видовища, теж не спостерігається.

Сергій Льовочкін – можливо, завдяки своїм власним якостям, а може і завдяки талантам Ігоря Шувалова – найздібніший маніпулятор в новітній історії України. У мистецтві підміни громадської думки і настроїв він перевершив навіть куди більш прямолінійного Віктора Медведчука.

І тим не менше і Льовочкіну, і Медведчуку, таким досвідченим і заможним, невідома одна проста істина, про яку обізнаний навіть першокласник в якомусь глухому українському селі. Тут живуть люди.