”Iнформацiйно-аналiтична Головна | Вст. як домашню сторінку | Додати в закладки |
Пошук по сайту   Розширений пошук »
Розділи
Архів
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930

Поштова розсилка
Підписка на розсилку:

Наша кнопка

Наша кнопка

Яндекс.Метрика


email Відправити другу | print Версія для друку | comment Коментарі (0 додано)

Історія смертей, подвигів та зради: шлях 93-ї бригади з-під Іловайська

patrioty.org.ua on Травень 16,2018

image

Прорив з Іловайська 29 серпня 2014 року – це історія страшних смертей і дивних історій тих, які вижили, це історії про війну. Багато з них на межі реальності.

Ще довго історики писатимуть повну картину цієї трагедії. І тільки десятки, сотні інтерв'ю очевидців, уривків, епізодів зможуть згодом відновити повну картину того, що відбувалось у ті жахливі дні. Однією з таких «цеглинок», як ми думаємо, стане розповідь про подвиг бійців 93-ї механізованої бригади.

На початку серпня 2014 року для підтримки загального наступу на Іловайськ до складу угруповання командуванням була відправлена батальйонно-тактична група 93-й окремої механізованої бригади. Це було вкрай необхідно, тому що у добровольчих підрозділів важкого озброєння на той момент не було.

БМП та танки бригади під час боїв застосовувалися досить активно. З приводу командування групою точних даних на сьогодні немає – відомо тільки, що деякий час нею командував начальник відділу підготовки військ штабу Оперативного командування «Південь» полковник Олексій Грачов.

Увечері 24 серпня група стала зведеною – через заслін російських військ від Савур-Могили через Кутейниково прорвалися залишки іншого БТГр бригади: кілька десятків бійців на семи БМП.

Саме бійці 93-ї бригади склали основу так званої «південної» колони, яка повинна була йти по маршруту Многопілля – Червоносільське – Осикове – Перемога – Новокатеринівка – Комсомольське. Причому очолив її все той же полковник Грачов.

Шлях прориву цієї колони описаний у ЗМІ досить добре, тому що в ній йшла легкова машина з журналістами, в.о. командира батальйону «Донбас» «Філін» і багато інших медійні персони.

Через те, що колона була різномаста (танки, БМП, цивільні і військові автомашини), витримати загальний темп руху не вдалося. Тому, коли росіяни почали розстріл, колона фактично розпалася на дві частини: трофейний танк Т-72Б-3 і практично вся бронетехніка встигла проскочити село Червоносільське, а автомобілі розтягнулася на дорозі між Многопіллям та Червоносільським.

Єдиний в Многопіллі танк Т-64БВ зі складу 93-ї бригади був підбитий практично відразу (екіпаж встиг покинути бойову машину). Генерал Хомчак прийняв важке рішення – не зупинятися на допомогу колоні, а вирватися вперед бронетехнікою та пробити кільце оточення в районі Новокатеринівки. А для допомоги колоні висунули дві БМП з 17-ї танкової бригади, що входили до складу «північної» колони, але на той момент перебували в селі Агрономічному.

До села Володарське проскочити вдалося практично без втрат, однак уже на дорозі між селами Володарським і Осикове російські снайпери і автоматники почали відсікати окремі машини. Першим практично на в'їзді в Осикове був підбитий «Гантрак»: ЗІЛ – 131 з зенітною установкою ЗУ-23-2. Розрахунок був убитий відразу снайперським вогнем, ті, хто перебував в кузові, змогли пересісти в іншу машину (в результаті все потрапили в полон в районі Новокатеринівки).

Безпосередньо в селі Осикове з ПТУР були підбиті одна БМП і автомашина «Урал» з бійцями 93-ї бригади. Як згадували ті, що вижили, всі хто вискакував з палаючої техніки, добивалися автоматним і снайперським вогнем. У живих з тих, хто їхав в БМП і машині залишилися буквально одиниці. Причому принаймні один – майор Дмитро Денисов, – будучи пораненим, підірвав себе, щоб не потрапити в полон.

Були й зовсім фантастичні історії спасіння – так, одному бійцеві під час вибуху боєкомплекту в БМП пощастило вижити: його накрило баштою, яка злетіла з корпусу. При зачистці росіяни не помітили військовослужбовця, і пізніше він успішно вийшов з оточення.

Але це був виняток – всіх поранених російські солдати (у всіх інтерв'ю йдеться про солдатів без розпізнавальних знаків, більшість з яких мали яскраво виражені східні риси обличчя) добивали. Так, п'ятеро поранених і контужених солдатів намагалися ще відстрілюватися з автоматів. Після того, як закінчилися патрони, поранені викинули білий прапор, збираючись здатися. З ворожої сторони зажадали, щоб вони кинули зброю і лягли на землю. Коли бійці виконали вимогу і вийшли на дорогу, в них полетіла граната.

Тут же в Осикове перші п'ять бійців 93-ї бригади потрапили в полон – всі поранені. Разом з чотирма полоненими з батальйону «Кривбас» їм було наказано роздягтися догола і де бігом, а де пішки – їх погнали кудись на схід. Причому солдати піддавалися постійному психологічному тиску – пару раз досить натурально росіяни імітували розстріл. Незважаючи на це, військовослужбовці не зламалися – вели себе дуже гідно. На ніч роздягнених бранців посадили в якусь яму, а вранці 30-го серпня приєднали до групи інших поранених і полонених українських бійців. Згодом усіх передали представнику Червоного Хреста.

Однак найбільш трагічно склалася доля солдатів 93-ї, які їхали у вантажівці ГАЗ-66. Машина не доїхала до Новокатеринівки кілька сотень метрів, як була підбита. Вантажівка перекинулася – практично відразу загинули сім військовослужбовців. Після аварії залишилося 10 або 11 бійців – поранених або контужених, які вирішили здатися – для чого стали активно розмахувати білою ганчіркою. У відповідь «зелений чоловічок» з погонами старшого лейтенанта збройних сил Російської Федерації голосно наказав, щоб бійці піднімалися і виходили на відкрите місце.

Як тільки вони піднялися, по ним був відкритий вогонь з автоматів: двоє загинули на місці, інші були ще раз поранені. Решта опинилися під прицілами автоматів. Після чого російський офіцер (хоча складно його так називати) наказав роздягнутися догола. Однак такого знущання йому здалося мало і він сказав, щоб солдати зробили це «на швидкість». Двох молодих солдат, які не встигли роздягнутися на час, він особисто застрелив. Так солдат Клевчук отримав кулю в спину і голову. Літній сержант, колишній серед бранців, дорікнув офіцера за цей вчинок – але у відповідь він теж отримав кулі в спину і голову. Таким же брутальним чином були застрелені двоє бійців.

Пізніше на місці страти представники Червоного Хреста забрали шість трупів українських солдатів: п'ять роздягнених тіл лежало біля дерева і ще один – неподалік. З усієї машини вижили тільки четверо солдатів. Один з них, Дмитро Криволап пізніше дав докладне інтерв'ю про те, що сталося: «Наша машина, в якій було 15 військових, була п'ятою чи шостою в колоні. Нам залишалося ще кілька сотень метрів до того, щоб вийти з-під обстрілу, коли з міномета потрапили у двигун нашої автомашини. Вона перекинулася. Практично всі ми вже були поранені. Росіяни почали прицільно добивати тих, хто вже не міг рухатися або вилізти з-під машини. Нас залишилося семеро, практично закінчилися патрони. Майже всім було по 20-22 роки, Вані Клевчуку не було й 19. Росіянин з автоматом наказав нам підповзти до нього, потім змусив роздягнутися догола. Ваня цьому росіянину відразу не сподобався. Можливо, тому, що був наймолодшим, або тому, що був поранений і не поспішав роздягатися: тільки зняв бронежилет.

Русский почав стріляти по Івану з пістолета, але ніяк не міг потрапити. Потім він підійшов до нього ззаду і впритул вистрілив у спину, а далі контрольним. Ваня Клевчук – справжній герой. Нас абсолютно голими повели до позицій російських. По дорозі один хлопець просив конвоїра дозволити зателефонувати з мобільного мамі, щоб не хвилювалася. Конвоїр його пристрелив.

Сержант, який був з нами і був серед нас найстаршим, почав голосно обурюватися, кричав росіянину, щоб не принижував і не чіпав нас, молодих, а краще вже щоб застрелив його. Конвоїр не забарився – і розстріляв сержанта. В живих нас залишилося тільки 4. Нас залишили на каменях на пагорбі. Одяг повернули години через три. Майор російської армії дав нам слово офіцера, що нас не вб'ють... Він же і розповів, що безглуздо воювати з російською армією, яка перевершує українську в кількості військових і озброєння. А ще він сказав, що нічого не знав про так званий зелений коридор».

Фактично з усієї «південної» колони вдалося вирватися з оточення тільки легковій машині з журналістами і броньованому мікроавтобусу «Донбасу».

Трофейний танк Т-72Б3 полковника Сидоренко дійшов майже до краю Новокатеринівки, де потрапив під зосереджений вогонь противника. Ось як згадував сам командир екіпажу: «Останні російські заслони були розташовані у нас на флангах на двох висотках – нам довелося прориватися між ними. Я довернул вежу на одну з висот, тоді як з другої нас розстрілювали в борт. Там був обкопаний танк, і я не міг вразити його, у нього була в прицілі тільки вежа. У результаті влучень все ми отримали множинні поранення вторинними осколками танкової броні, були повністю розбиті всі прилади спостереження, приціл. Ми майже прорвалися, але тут пряме попадання танкового снаряда вивело машину з ладу. Танк заглух і Мартинюка різко кинуло на прилад спостереження, він дуже сильно розбив голову.

Під прикриттям вогню кулемета я витягнув Євгена з танка. Перев'язав. Пощастило – залишилися цілі очі, хоча на обличчі були численні осколкові поранення. Відремонтувати машину своїми силами ми не змогли, довелося її кинути. У нас був автомат – у Сергія, а мій автомат міг стріляти тільки одиночними і не дуже надійно – він був поруч зі мною в танку і виявився понівечено осколками. Нас врятувало поле соняшників і улоговина, по якій ми пройшли повз всіх дозорів і засідок і вийшли до своїх військ».

Усе подальше з цим танком більше нагадує клоунаду. Спочатку 14 вересня по своєму невігластву російські «журналісти» каналу «Росія 1» запустили в ефір сюжет про цей танк з обладнанням «не російського і не українського виробництва». Утім, звинувачувати їх у непрофесіоналізмі складно: на танк наші військові встигли нанести смуги розпізнавання, і, бачачи латиницю на обладнанні, його цілком можна було б сприйняти як так довго очікувані пропагандистськими ЗМІ «польські і чеські Т-72».

Про істерії на сепаратистських ресурсах навіть не варто говорити, згадаємо тільки той факт, що там танк обізвали міфічним «Т-72М». Подальша доля машини достеменно невідома, за деякими даними він продовжує воювати в складі незаконних збройних формувань, за іншими – його благополучно забрали «на батьківщину».

У Новокатеринівці були розстріляні і останні БМП бригади – в одній з них загинув полковник Грачов. Його тіло знайшли знівеченим осколками протитанкових ракет. Сумною візиткою для всіх жителів Старобешівського району стало тіло мехвода однієї з підбитих при в'їзді в село БМП, яке вибухом закинуло на високовольтні дроти. Воно провисіло близько трьох тижнів, поки окупаційна влада не зняла його...

Усього станом на 1 березня 2016 року втрати 93-ї бригади під час виходу з-під Іловайська склали 63 людини загиблими і 72 пораненими, ще близько 50 осіб (за різними джерелами дані різняться) рахуються зниклими безвісти. Практично всі солдати і офіцери бригади були вбиті і розстріляні російськими військовими, багато при спробі здатися в полон...


437 раз прочитано

Оцініть зміст статті?

1 2 3 4 5 Rating: 5.00Rating: 5.00Rating: 5.00Rating: 5.00Rating: 5.00 (всього 20 голосів)
comment Коментарі (0 додано)
Найпопулярніші
Найкоментованіші

Львiв on-line | Львiвський портал

Каталог сайтов www.femina.com.ua