”Iнформацiйно-аналiтична Головна | Вст. як домашню сторінку | Додати в закладки |
Пошук по сайту   Розширений пошук »
Розділи
Архів
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031

Поштова розсилка
Підписка на розсилку:

Наша кнопка

Наша кнопка

Яндекс.Метрика


email Відправити другу | print Версія для друку | comment Коментарі (0 додано)

Що показало Євробачення?

Борис БАХТЄЄВ, Київ on Травень 20,2007

image

Друге місце Вєрки Сердючки на конкурсі Євробачення стало значним успіхом і до певної міри сюрпризом – особисто я, наприклад, вважав, що вона здобуде яке-небудь місце між 5 та 10. Варто віддати належне: за два місяці між національним відбірковим конкурсом та Євробаченням було проведено чималу роботу. Було додано динаміки й до музичного аранжування, й до сценічного шоу, яке стало справді яскравим. Як виявилося, правильним був і розрахунок: як і зазвичай на подібних конкурсах, усі учасники щосили «самовиражалися», тоді як яскравих танцювальних пісень, ритмічних і запальних, майже не було – тож номер Вєрки Сердючки вже за своєю концепцією мав привернути до себе увагу.

Як відомо, під час репетицій голова оргкомітету Сванте Стоккселіус навіть пригрозив Вєрці Сердючці дискваліфікацією. Сталося це через текст: після ґвалту, що счинився в Росії навколо приспіву «Раша, гудбай», в офіційно поданому до оргкомітету тексті ці слова замінили на нібито монгольські «лаша тумбай». Але на репетиціях Вєрка Сердючка стала співати: «Раша, гудбай» – тоді як, за правилами  конкурсу, після офіційного подання тексту пісні змінювати жодного слова в ньому вже не можна. У фіналі, втім, вочевидь було чути: «Раша».

Утім, окрім слів був ще відеоряд, належно оцінений латвійцями, поляками та чехами, які віддали Україні перше місце. Адже шапка з зіркою, у якій виступала Вєрка Сердючка, дуже очевидно асоціювалися з кремлівськими баштами. А сама претензійно одягнена, але далеко не елегантна дама, образ якої втілював Андрій Данилко, відтак, сприймалася як пародія на Кремль, який за допомогою дуркуватої лічилочки хоче «розставити всіх по їхніх місцях». Важко сказати, чи прагнув саме такого ефекту артист свідомо, чи спрацювала його мистецька підсвідомість – але результат вийшов саме таким.

Успіх Вєрки Сердючки залишив би лише приємні враження, якби не те, як висвітлювали та висвітлюють її виступ українські ЗМІ. «Переможниця Євробачення», «кумир усієї Європи», – так і не інакше звуть тепер Сердючку й газети, й телебачення. Причому, успіх справжньої переможниці – сербки Марії Шерифович – намагаються щосили применшити. «У нас украли перемогу», – до цього зводяться ледь не всі згадки про Шерифович. Перевершила всіх газета «Факти», яка в номері від 15 травня надрукувала статтю, де на повному серйозі стверджувалося: результат конкурсу було підтасовано з політичних мотивів: мовляв, наступного року Сербія вступає до Євросоюзу. Нарешті українська журналістика першою у світі повідомила приголомшливу сенсацію, й саме з газети «Факти» про вступ Сербії до ЄС, напевне, дізналися й у Белграді, й у Брюсселі. А ще в тій самій статті зазначено: Марію Шерифович мали б дискваліфікувати, бо вона не виконала жорсткої вимоги співати лише англійською мовою. Річ тут навіть не в тім, що такої вимоги насправді не існує, а в тім, що, якби вона була, дискваліфікувати мали б не лише Шерифович, а й Сердючку – бо те, що вона співала, теж аж ніяк не можна було назвати англійською мовою. Отак от ура-патріотизм сам себе висік.

Оригінальний (чи не занадто вже оригінальний?) погляд на Євробачення та патріотизм висловив у телепрограмі «Епіцентр» 14 травня Олег Скрипка. Після його дуже скептичного відгуку про Сердючку його спитали про ставлення до групи «Ґринджоли». Він не розгубився: мовляв, їх послали не на той конкурс, у Європі є багато інших конкурсів, де вони гарантовано посіли б перше місце. Тож виходить, якість музики – то ніщо, головне – знайти «правильний», «правильного рівня» конкурс і тішити патріотичні почуття гучною перемогою у другій лізі.

Ще раз підкреслю: друге місце Вєрки Сердючки є достатньо значним успіхом, щоб не вдаватися до такої топорної нібито патріотичної агітації. Подібна агітація лише применшує справжнє досягнення Сердючки – бо дуже вже нагадує гарну міну за поганої гри, й ця міна щодалі більше затуляє собою той факт, що насправді гра була аж ніяк не поганою. Розмови про «вкрадену перемогу» не дозволяють людям зрозуміти: друге місце й саме по собі є дуже й дуже високим, і чимало учасників конкурсу, які дуже артистично виконали чудові пісні, напевне, з радістю погодилися б на таке місце. До того ж, агітація ця є абсолютною калькою типової російської (а насправді – радянської) реакції на будь-які чи то спортивні змагання, чи то артистичні конкурси. Це тільки в СРСР могли (а тепер можуть у Росії й, як виходить, і в Україні) таврувати спортсмена, що здобув на чемпіонаті світу «лише» срібло, а не золото, та шукати «підступи імперіалізму». Пригадуєте: коли 2003 року російська група «Тату» посіла на Євробаченні третє місце, Росія взялася офіційно його оскаржувати? Тепер, щоправда, наші сусіди пішли ще далі. Торік, коли Діма Білан став другим, росіяни напівжартома заспокоювали себе: мовляв, перше місце посіли монстри, а серед людей виграв росіянин. Цього року вже на повному серйозі росіяни твердять: перше місце посіла жінка, перевдягнена в чоловіка, друге місце – чоловік, перевдягнений у жінку, тож «серед нормальних людей» Росія знову перша; ура, товариші! Шкода, що коли росіянка Наталія Подольська 2005 року здобула лише 14 місце, цієї тенденції ще не було. Просто цікаво: які аргументи було б використано, щоб переконати російську громадськість, що й за таких умов справжньою переможницею стала росіянка?

Українські ЗМІ теж ухопилися за тему сексуальної орієнтації сербки й подають припущення як доведений факт. Тим часом, хоч би якою та орієнтація була – а Марія Шерифович, на відміну, скажімо, від Бориса Моїсєєва, зовсім не нею заробляє собі на хліб, не її виносить на сцену та демонструє звідти. Хоча, коли пострадянську публіку привчили до того, що жінка в поп-музиці мусить не так співати, як демонструвати свої принади, й іншого амплуа бути не може, будь-яка жінка, що поводиться на сцені по-іншому, справді починає сприйматися як лесбійка. Що ж до іміджу Марії Шерифович, то її стилісти зробили дуже мудро. Численні фотографії співачки в Інтернеті засвідчують: хоч як чаклуй з її одягом та зачісками, а виходить тітка з магазину. Ну от такі в неї фізичні дані. Тож її вади зовнішності перетворили на родзинку, створивши імідж такого собі хлопчика-підлітка, що співає про романтичне кохання.

До речі, про почуття. У пісні Марії Шерифович дуже чітко було чути приспів: «Твоjе име – моjа молитва». Тепер інтернетівські форуми переповнені відгуками: «Перше місце здобула сербка, що співала про боротьбу та православну віру свого багатостраждального народу!»

Якщо ж поглянути на Євробачення в цілому, то цьогорічний конкурс засвідчив певну кризу; тенденції, що в попередні роки лише проглядали, цього року заявили про себе на повний голос. По-перше, Євробачення вочевидь перетворилося на Східноєвробачення. З півфіналу до фіналу вийшли представники Сербії, Угорщини, Туреччини, Білорусі, Латвії, Болгарії, Словенії, Грузії, Македонії та Молдови. Пролетіли представники Португалії, Андорри, Ісландії, Польщі, Кіпру, Хорватії, Албанії, Норвегії, Данії, Швейцарії, Нідерландів, Чорногорії, Естонії, Ізраїлю, Мальти, Бельгії, Австрії та Чехії. Промовисте співвідношення, чи не так? І хай навіть у класифікації міжнародних організацій Туреччину відносять до регіону Західної Європи, зрозуміло: і географічно, й культурно вона належить усе ж до Східної. Тож серед 10 фіналістів усі 10 виявилися представниками східної частини континенту.

Ну а хто ж був одразу у фіналі, без випробування півфіналом? Представники «великої четвірки» - Німеччини, Великої Британії, Франції та Іспанії – вони посіли, відповідно, 19, 23, 22 та 20 місця. А ще Західну Європу представляли Фінляндія, Швеція та Ірландія, результат – відповідно, 17, 18 та останнє, 24 місця. Греція, чий представник також був одразу у фіналі, як і Туреччина, культурно та географічно є радше Східною Європою, ніж Західною. Тож, серед перших 16 (!!!) місць лише турок Кенан Догулу (4 місце) та грек Сарбель (7 місце) представляли країни, що раніше не належали до комуністичного табору. Привернула до себе увагу й та обставина, що пісні турка та грека були напрочуд однотипними, навіть ключовим словом у текстах обох було одне й те саме shake up.

Лише однією з причин повного фіаско артистів із Західної Європи було те, що від цих країн на Євробачення часто їдуть або молоді артисти, або ж зірки, чия популярність далеко позаду (утім, далеко не завжди: скажімо, про фінку Ханну Пакарінен цього не скажеш), тоді як для східноєвропейських артистів Євробачення є одним з дуже не багатьох шляхів бути почутими всім континентом. Набагато більш значущою причиною є так зване сусідське голосування. (Звісно, його значення не треба перебільшувати – бо якби воно грало таку вже абсолютну роль, переможці конкурсу з року в рік не змінювалися б.) Східноєвропейських країн більше – тож і шансів їхні представники мають більше.

Частково сусідське голосування пояснюється близькістю культур та регіональною розкрученістю виконавців. Скажімо, навряд чи чимось іншим можна пояснити той факт, що Туреччина віддала перше місце вірменинові Хайко: навряд чи в Туреччині така вже помітна вірменська діаспора, а от за європоповим саундом пісні Хайко вгадувалися близькі й туркам музичні інтонації. Тим самим пояснюється й те, що з року в рік країни колишньої Югославії підтримують одна одну, попри дуже складні політичні стосунки між ними: близькі мови (а цього року всі пост-югослави виконували пісні рідними мовами), дуже схожа мелодика пісень, популярність артистів в усьому регіоні призводить до того, що телеглядачі цілком щиро обирають пісні сусідніх країн. Від наступного року участь у Євробаченні має брати Палестина. Цікавим був би експеримент: як голосуватимуть одне за одного палестинці та ізраїльтяни.

Але от російське «Серебро» до конкурсу взагалі було нікому не відомим, пісню свою вони виконували англійською. Виступили вони достатньо посередньо – особисто мені ні від кого не доводилося чути, щоб ця пісня сподобалася, та й багато росіян на інтернетівських форумах висловлюються про неї не інакше, як про «чергову фадєєвську муть» (Макс Фадєєв – продюсер та автор пісні). І тим не менше – 3 місце. 4 роки бере участь у Євробаченні Білорусь, 4 роки голосують її глядачі – й кожен рік вони віддають перше місце представникові Росії, хоч би хто він був і хоч би що співав. Незалежно від імені артиста та якості його співу, дуже високі бали будь-якому представникові Росії гарантовані від усіх пострадянських країн – цього року 12 балів росіянкам виставила навіть Естонія! З огляду на це лише друге місце Алсу 2000 року можна вважати «чистим», бо тоді, окрім самої Росії та країн Балтії, пострадянські країни не брали участі в конкурсі. Утім, співачка, що виросла в Лондоні, співала тоді фактично рідною для себе англійською й була зовсім не такою Алсу, яку знають на пострадянському просторі.

Інтерактивне голосування принесло й ще одну несподіванку: надто великою вийшла розбіжність між результатами півфіналу та фіналу. (До речі: дозволені цього року 20 дзвінків з одного номера – чи це не забагато? Та й додзвонитися вдалося далеко не всім.) У попередні роки вихідці з півфіналу фінішували у фіналі майже в тому порядку, в якому й у півфіналі. Траплялися один – два випадки на один конкурс, коли ті, хто фінішував у півфіналі поруч, у фіналі мінялися між собою місцями, залишаючись, тим не менше, так само поруч. Так, 2004 року виграв півфінал серб Желько Йоксимович, а Руслана була другою, у фіналі першою стала українка, а Йоксимович – другим. Цього року у півфіналі, як і у фіналі, сербка була поза конкуренцією. А от далі пішли дива. Угорка Магді Ружа: півфінал – 2 місце, фінал – лише 9. Турок Кенан Догулу: півфінал – 3, фінал – 4. Білорус Колдун: півфінал – 4, фінал – 6. Латвійці «Бонапарті ЛВ»: півфінал – 5, фінал – аж 16! Словенка Аленка Готар: півфінал – 7, фінал – 15. Грузинка Софо: півфінал – 8, фінал – 12. Македонка Кароліна: півфінал – 9, фінал – 14. Натомість болгари Еліца Тодорова та Стоян Янкулов: півфінал – 6, фінал – 5. Нарешті, молдованка Наталія Барбу: півфінал – 10, фінал – те саме 10. Сказати, що хтось у фіналі співав вочевидь гірше, ніж у півфіналі, не виходить. Тож, чи не перетворилося інтерактивне голосування на датчик випадкових чисел? Утім, дедалі гучнішими стають заклики до реформ. Зокрема, міцнішає думка, що вади «демократичного» інтерактивного голосування перевищують його переваги, й треба повернутися до системи журі. 

 Нарешті, існує ще одна проблема. За ідеєю, Євробачення є конкурсом сценічних виступів. Недаремно правила жорстко вимагають співати лише пісні, які вперше було виконано не раніше, ніж за півроку до конкурсу. Але в епоху всеосяжного інтернету демонстраційні записи стають загальним надбанням – тож, конкурс ще не почався, а багато хто вже вирішив, за кого голосуватиме. Євробачення все більше перетворюється на конкурс записів, які аж ніяк не тотожні живому виконанню.

І хоча Євробачення далеко не завжди дарує зірок першої величини, воно чітко виявляє тенденції європейської музики. Далекого 1956-го, коли відбувся перший конкурс, ще слабка повоєнна Європа намагалася протистояти натискові американського рок-н-ролу – й на конкурсі лунала лише традиційна естрада. Але от почала з’являтися тоді ще американоподібна європейська поп-музика, а британці почали завойовувати світ, і 1965 року люксембуржка Франс Галль привозить яскраву ритмічну поп-пісню – й перемагає з нею. У середині 1970-х починає випускати хай англомовну, але свою власну якісну поп-музику континентальна Європа, музика ця стає відомою й за океаном, а музичні смаки Європи вперше починають розходитися з музичними смаками Америки; з’являється євродиско та євроглем; тоді перемагає «АББА». 80-і роки, континентальна Європа починає відкриває для себе поп-музику з неангломовними текстами, музика ця вже не має нічого спільного з американською – й перемагають німкеня Ніколе (це й до сьогодні єдина перемога Німеччини), норвежки «Боббісоккс», хорвати «Ріва». Сьогодні європейська музика зазнала «малої глобалізації», коли італієць Мо-До співає німецькою, а данська група «Парадісьйо» - іспанською, вона існує у вигляді безлічі різноманітних суто європейських стилів. І – ціла низка переможців Євробачення з яскравими незвичними піснями з найрізноманітніших країн. Як то кажуть, далі буде.


3847 раз прочитано

Оцініть зміст статті?

1 2 3 4 5 Rating: 4.00Rating: 4.00Rating: 4.00Rating: 4.00 (всього 6 голосів)
comment Коментарі (0 додано)
Найпопулярніші
Найкоментованіші

Львiв on-line | Львiвський портал

Каталог сайтов www.femina.com.ua