”Iнформацiйно-аналiтична Головна | Вст. як домашню сторінку | Додати в закладки |
Пошук по сайту   Розширений пошук »
Розділи
Архів
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031

Поштова розсилка
Підписка на розсилку:

Наша кнопка

Наша кнопка

Яндекс.Метрика


email Відправити другу | print Версія для друку | comment Коментарі (0 додано)

Дострокові вибори – інструмент демократії

Сергій ЧАЛИЙ, Київ on Травень 29,2007

image

Варто визнати: питання про дострокові парламентські вибори вщент заплутане як тими, хто підтримує указ Ющенка, так і речниками урядової коаліції. І проблема тут не в тому, чи правомірно глава держави припинив повноваження Верховної Ради (це другорядне питання), а в тому, чому парламент України діє безконтрольно і як цьому покласти край: спершу — за допомогою дострокових виборів, потім — через зміни до Конституції.

Верховна Рада, ухвалюючи Конституцію з усіма її змінами-перезмінами (1996 і 2004 роки), примудрилася передбачити відсутність покарання собі, коханій, за неухвалення бюджету, небажання ставити питання про урядову програму, відмову привести до присяги суддів Конституційного Суду, ба навіть за тотальну відсутність депутатів на робочих місцях в останні шість місяців їхньої каденції. І це абсолютно ненормально, бо ж у «великому світі» інакше. Скажімо, у Латвії, класичній парламентській республіці, де глава держави обирається Сеймом, президент має право у разі потреби винести на референдум питання про розпуск парламенту. І це правильно. Мусить же хтось наглядати за депутатами, а це – місія президента (як гаранта Конституції) та Конституційного чи Верховного Суду. Депутати у свою чергу мають певні конституційні важелі впливу на главу держави, і це також правильно – розподіл влад, демократія.

А у нас показують по телевізору віце-прем’єра професора Дмитра Табачника, котрий стверджує, що у парламентсько-президентських республіках парламентські акти мають перевагу над актами президентськими. Не кажучи вже про те, що сам вислів «парламентсько-президентська республіка» – це симптом тяжкого політологічного невігластва, але як корелює з азами ідеї про поділ влад надання комусь беззастережної переваги? У найпослідовнішій парламентській республіці акти президента не може скасувати жоден парламент, хіба що Конституційний чи Верховний Суд. Тим більше, коли йдеться про дострокові парламентські вибори. Адже такі вибори – це один з інструментів розвиненої демократії, один із засобів контролю за політиками з боку виборців. Навіть у найусталеніших суспільствах, не говорячи вже про перехідні, часом трапляються несподівані повороти в суспільному житті, коли під питанням опиняється взаєморозуміння громадян та влади, і, головне, ефективність діяльності останньої. У таких випадках демократичні політики звертаються до електорату задля корекції свого курсу, не чекаючи, доки виборці почнуть масові акції протесту з вимогою зміни цього курсу і в країні запанує нездорова атмосфера. У нас же все навпаки: політики певного ґатунку влаштовують акції протесту проти дострокових виборів, бо це начебто недемократично...

А тим часом серед держав, які в ХХІ столітті встигли вже провести дострокові вибори, — Португалія, Німеччина, Нідерланди, Словаччина, Туреччина, Індія, Таїланд, Японія, Греція, Великобританія, Хорватія, Данія, Австрія, Канада. Скажімо, Ізраїль за останні шість років встиг провести такі вибори аж тричі. І живий! А в Португалії президент Жоржи Сампайю, розпускаючи у грудні 2004 року парламент та відправляючи у відставку уряд, мотивував це відсутнім у Конституції, але точним діагнозом «некомпетентність». І депутатам довелося погодитися, хоча для годиться вони попручалися. Бо ж чи повинно все в Конституції бути розписане і чи можуть взагалі бути передбачені всі ситуації, коли глава держави як гарант прав і свобод громадян повинен рятувати ці права і свободи?

Ще раз наголошу: дострокові вибори – це політичний інструмент, а не стихійне лихо. У разі, якщо контакт між владою і суспільством утрачено, якщо влада неефективна й почала працювати не на громадян, а на себе, дострокові вибори стають одним з головних засобів відновлення нормального функціонування владних механізмів. Тільки у країнах «третього світу» дострокові вибори нерідко стають предметом гострого конфлікту між владою та опозицією, і це зрозуміло: той, хто опинився біля бюджетної годівниці, хоче якомога довше не віддавати бодай якийсь кусень хліба своїм опонентам. То чим Україна не Африка?

Звичайно, дострокові вибори можуть розхитати суспільство. Так, у 1932-1933 роках у Німеччині аж п’ять разів проходили президентські і парламентські вибори (в тому числі й дострокові та повторні), і це неабияк розбурхало суспільні пристрасті, привівши до влади радикальні політичні сили. Але що тут дивного, адже медичним скальпелем можна вирізати пухлину, а можна й зарізати людину. Інструмент є інструмент, його потрібно застосовувати вміло і вчасно, не хапаючись за скальпель при легенькій політичній застуді, але й не відкладаючи операцію до того часу, коли пухлина розростеться і хворий стане безнадійним, чи не так?

А тепер щодо правочинності президентського указу. З одного боку, вона викликає певні сумніви. З іншого боку, якщо вчитатися в Основний закон, то з’ясовується: нечинними є і правляча коаліція, і Кабмін Януковича, отже, вони не мають прав на існування. І справді: «Порядок роботи Верховної Ради України встановлюється Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України» (ст.83). «Засади формування, організації діяльності та припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України встановлюються Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України» (та сама стаття). За статтею 85.15 до повноважень парламенту належить «прийняття Регламенту Верховної Ради України». А що таке «регламент»? Словник іншомовних слів дає такі значення цього поняття: «1) звід, система правил, які визначають порядок організації і діяльності органів державної влади в цілому та їхніх складових частин; 2) сукупність процедурних правил, що визначають порядок проведення сесій, засідань, зборів тощо». Це збігається з тим значенням поняття «регламент», яке імпліцитно наявне у Конституції. І от тепер ми підходимо до головного, до статті 92.21: «Виключно законами України визначаються організація і порядок діяльності Верховної Ради України, статус народних депутатів України».

Тобто за Конституцією регламент мусить бути ухвалений як закон, і тільки так. Тим часом, чинний регламент Верховної Ради не є законом, він ухвалений постановою парламенту, і це зроблено для того, щоб Президент не поправив регламент за допомогою вето і щоб парламент не був підконтрольний Конституційному Суду.

Оскільки ж урядова коаліція створювалася і переформатовувалася згідно з регламентом (який є неконституційнім), то маємо взагалі не існуючу під правовим оглядом владну команду, тобто юридично бездоганну підставу для розпуску Верховної Ради. І взагалі, чи може існувати парламент, який свідомо кладе в основу принципів своєї діяльності беззаконня, який прагне бути непідконтрольним судовій владі? Пробачте, це не парламент, а Совєт, орган диктатури, котрий, як зазначав Ленін, не зважає на жодні формальності, нехтує приписами «буржуазного парламентаризму» й у разі потреби порушує навіть ним самим встановлені закони. Чи не те ж у нас?

А тому дострокові парламентські вибори (і не лише вони) на часі.


3259 раз прочитано

Оцініть зміст статті?

1 2 3 4 5 Rating: 4.00Rating: 4.00Rating: 4.00Rating: 4.00 (всього 4 голосів)
comment Коментарі (0 додано)
Найпопулярніші
Найкоментованіші

Львiв on-line | Львiвський портал

Каталог сайтов www.femina.com.ua