”Iнформацiйно-аналiтична Головна | Вст. як домашню сторінку | Додати в закладки |
Пошук по сайту   Розширений пошук »
Розділи
Архів
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031

Поштова розсилка
Підписка на розсилку:

Наша кнопка

Наша кнопка

Яндекс.Метрика


email Відправити другу | print Версія для друку | comment Коментарі (0 додано)

Дискусії з молоддю про майбутнє України

image

Соціально катастрофічне ХХ століття з особливою жорстокістю пройшлося по теренах сучасної України. У пеклі Першої та Другої світових воєн загинули десятки мільйонів українців. Радянська імперія, реалізуючи свої плани в розбудові єдиного радянського народу – покірної сірої біомаси, методами голодоморів і політичних репресій винищила більше українців, аніж їх загинуло за час двох останніх світових воєн. Але, на відміну від воєн, знищення людей радянськими методами здійснювалося вибірково. Свій репресивний апарат радянські керманичі спрямували саме на найактивніших і талановитіших представників українського народу, оскільки розвиток і прояв індивідуальних якостей людини ідеологією розбудови всесвітнього комунізму не був передбачений і вважався вкрай шкідливим. Цілеспрямовано знищувалися не лише індивідуальні риси окремої людини, а й національні та етнічні ознаки ідентичності всіх народів СРСР, які відрізнялися від великоруської (московської) панівної нації.

Потрібне не одне десятиліття важкої праці з молодим поколінням українців для природного відновлення в них людського відчуття особистої та національної честі й гідності, деформованого репресіями радянської тоталітарної системи.

Після того, як разом із сімнадцятирічним представником «Студентського братства» Віталієм Бунчуком, колишнім членом «Учнівського братства», ми проїхалися південними теренами України (міста Миколаїв, Херсон, Одеса, Южне) з презентацією моєї книги «Моя боротьба за мову» та ініціюючи створення осередків «Учнівського братства», поспілкувавшись із учнями та керівниками шкіл, у мене значно побільшало почуття оптимізму в роздумах про майбутнє України.

Особливий підйом оптимізму я відчув після відвідування школи № 1 імені Олега Ольжича у м. Миколаєві (директор Матіюк Микола Георгійович), Миколаївського муніципального колегіуму (директор Січко Сергій Миколайович) та навчально-виховного об’єднання імені В’ячеслава Чорновола в місті Южне Одеської області (директор Прокопечко Тарас Михайлович).

Незважаючи на свій зовсім юний вік, учні цих шкіл вступали зі мною в дискусії, демонструючи своє особисте уявлення про майбутнє України. Саме копітка й наполеглива праця таких педагогів, як Матіюк М.Г., Січко С.М. і Прокопечко Т.М., які власними зусиллями у своїх навчальних закладах підняли рівень освіти та патріотичного виховання школярів на голову вище решти інших українських шкіл, і розбудовує фундамент майбутньої України.

Крім названих шкіл та інтернатів, презентація книги проводилась у філії Києво-Могилянської академії у м. Миколаєві. Цей захід відбувся незаплановано, спонтанно, на запрошення одного зі студентів цієї філії (що свідчить про щире прагнення до національної самоідентифікації, принаймні, окремих представників молодого покоління).

У Центральній міській бібліотеці імені Лесі Українки м. Херсона на презентації книги серед представників громадських і політичних організацій редактор газети «Новий Херсон» та тележурналісти обласного телебачення взяли в мене інтерв’ю про особливості мого методу відстоювання свого конституційного і природного права на всебічний розвиток і функціонування української мови як державної та перспективи і методи розбудови України як національної держави.

На презентацію книги в «Українському клубі» міста Одеси одесити запросили приватний обласний телеканал «Гарт», який також узяв у мене інтерв’ю з тих же самих питань, що й херсонське телебачення. Особливо позитивне враження склалося про потужну оптимістично налаштовану молоду українську громаду Одеси та членів «Українського клубу», в якому проводилась презентація книги.

У виступі я звернув увагу на те, що при проголошенні незалежності України окупаційна радянська адміністрація не була усунута від керівництва держави, і тому її представники та спадкоємці досі продовжують керувати Україною методами радянської імперії. Зрозуміло, що, увімкнувши зелене світло народному руху за проголошення незалежності України, радянські чиновники не ставили собі за мету розбудову України як національної держави, інтереси їх були набагато меркантільнішими – розтягнути державне майно, тобто конвертувати свої посадові повноваження у майнові статки.

Перспектива залишитись у розбитого корита при розподілі державного майна змусила багатьох борців за справедливість приборкати свою безкомпромісність у святих, здавалося б, для окремих осіб питаннях: для правих – розбудови національної держави, а для лівих – соціально-справедливого суспільства, що призвело до консервації основ радянських методів правління державою з деякою модернізацією феодального ладу, який, по суті, установився на сьогодні в Україні. Матеріальне благополуччя до невпізнання духовно розслабило деяких колишніх відчайдушних борців за незалежну Україну, а в когось, можливо, уже й не вистачає душевних сил продовжувати з відповідним завзяттям свою боротьбу з інфікованою радянським менталітетом сірою біомасою, на якій тримається і робить свою чорну справу чинна влада України.

Тому ставку варто робити на молоде покоління, яке, виростаючи в більш вільних умовах, аніж їхні батьки, не дозволить себе загнати в психологічно-економічне ярмо, в якому все життя батрачили їхні батьки та діди на розвиток московської імперії.

У душі кожного молодого українця генетично закладено козацький дух, що тіло рве до бою. І головне для цих молодих козаків і козачок – повірити в себе, в те, що їхні душевні прагнення до свободи самореалізації – не тимчасові якісь меркантильні примхи, а природна їхня людська сутність. Лише розірвавши тенета адміністративного і правового шахрайства постімперських чинуш, якими обплутано більшість населення України, усунувши від влади всіх чиновників, які працювали за радянсько-імперською методикою, можлива розбудова української демократичної правової держави на основі світоглядно-концептуальних цінностей, які встановлювалися впродовж не одного тисячоліття нашими пращурами та генетичною спадщиною дісталися нам – українцям.

Розбудовуючи свою українську державу, зрозуміло, варто запозичити й позитивний досвід інших. Але, я вважаю, не варто копіювати будь-яку для когось прогресивну модель державного управління, оскільки, на відміну від авторів цієї моделі, цивілізаційний процес українців відбувався в зовсім інших природо-кліматичних та історичних умовах, як і кожної нації, у результаті чого сформувались специфічні морально-психологічні якості, притаманні лише українцям. Саме ці індивідуальні особливості українців можуть призвести до зовсім не передбаченого результату при копіюванні прогресивної для когось моделі державного управління.

Можна заговорити і російською мовою, або ж англійською, натягнути на себе єврейську ярмолку або ж ковбойські чоботи, але це не змінить духовної козацької суті українця, яка прагне до індивідуального й вільного саморозвитку, незважаючи на несприятливу для цього економічну чи політичну кон’юнктуру. Я погоджуюся з тим, що надмірний індивідуалізм українців перешкоджає оперативній розбудові власної держави, але разом з тим я проти використання російської чи китайської методики розбудови держави, де традиційно панує загальне.

Така моя позиція викличе в когось щире обурення: так що ж тепер, нам розбудовувати хуторянську Україну? Ні. Ні хуторянська Україна одноосібників, де на кожному незалежному хуторі свій президент, ні стадна форма управління державою на чолі з вожаком із повноваженнями помазаника Божого не мають перспективи розвитку для України. Золоту середину для сучасної України я бачу в розбудові держави за командним принципом. Де кожний громадянин є самостійною особистістю, яка усвідомлює, що його добробут та вага його голосу у визначенні тактики чи стратегії подальшого розвитку держави залежать від якості виконання ним своїх професійних функцій у загальнодержавній командній грі.

Лише суспільство особистостей є природнім цивілізаційним процесом для українців у розбудові власної національної держави, яка б найбільше сприяла розвитку індивідуальних особливостей кожного громадянина України.

Кожна нація, як і кожна людина, має пройти свій шлях до золотої соціальної середини зі своїх світоглядних позицій, розвиваючи при цьому свої індивідуальні особливості, а не намагаючись копіювати ефективні для когось методи в досягненні успіху. Плагіат нікого не зробив ще генієм. Хоча генетики стверджують, що при народженні кожна людина наділяється геніальними якостями, притаманними лише цій людині.

17 листопада 2010р.

2515 раз прочитано

Оцініть зміст статті?

1 2 3 4 5 Rating: 5.00Rating: 5.00Rating: 5.00Rating: 5.00Rating: 5.00 (всього 2 голосів)
comment Коментарі (0 додано)
Найпопулярніші
Найкоментованіші

Львiв on-line | Львiвський портал

Каталог сайтов www.femina.com.ua