”Iнформацiйно-аналiтична Головна | Вст. як домашню сторінку | Додати в закладки |
Пошук по сайту   Розширений пошук »
Розділи
Архів
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930

Поштова розсилка
Підписка на розсилку:

Наша кнопка

Наша кнопка

Яндекс.Метрика


email Відправити другу | print Версія для друку | comment Коментарі (0 додано)

Якщо коаліція переможе...

Борис БАХТЄЄВ, Київ on Липень 25,2007

image

Вибори відбудуться. Тепер про це можна сказати точно. В іншому разі Партія регіонів не витрачала б кошти на політичну рекламу, яка “дістає” нас і з телевізора, і з радіо, й ледь не з пилососа. А отже, чинити спротив виборам вона не буде.

Віктор Ющенко, таким чином, чергового разу підніс сюрприз. Хоч якими непослідовними свого часу видавалися його укази про розпуск Верховної Ради, що скасовували одне одного, його карколомні призначення та звільнення, та мети він у підсумку досягнув. Без великих потрясінь та відкритого протистояння. І не варто вважати, що призначення виборів на початок осені, а не на літо (кінець травня), як мало би бути відповідно до першого указу Президента, є його поразкою. Улітку навряд чи навіть найсвідоміші виборці погодилися б пожертвувати відпочинком або роботою на присадибних ділянках. А якби вони побажали сумістити приємне з корисним, скільки ж це відкріпних талонів треба було б видати! І які маніпуляції з цими талонами можна було б проводити! Ні, краще вже восени.

Ось тільки який результат вони принесуть? Політолог Володимир Малінкович прогнозує, що Партія регіонів разом з комуністами наберуть 55% результативних голосів, а отже, нічого не зміниться, й стане зрозуміло, що вимоги Президента, який, за словами політолога, звик ігнорувати Конституцію, були державним марнотратством. Інтернетівські форуми переповнені закликами голосувати проти всіх.

То що ж буде, якщо переможе нинішня “антикризова” коаліція? “Партія регіонів та Віктор Янукович довели свою здатність ефективно керувати державою на користь народові. Захистіть своє майбутнє! Партія регіонів та Віктор Янукович!” — щось подібне доводиться чути з ефіру щодня багато разів. Отже, “покращення вашого життя вже сьогодні” ефектно переноситься на невизначене майбутнє, яке нам пропонують захистити. А побіжно втовкмачують: ПР та Янукович щось таке довели на ділі. Чим довели, коли довели? Замість власне доведення, замість аргументів — просто констатація того, що нібито довели. Маленький такий пропагандистський прийом, але який же промовистий! Пригадується анекдот часів “дорогого Леоніда Ілліча”: “Ви хочете ковбаси, а в магазині її нема? То ви не там шукали, вона не в магазині, а в телевізорі!”. Тож якщо зараз ПР вдається до такої от примітивної пропаганди, невідомо на кого розрахованої, то що ж буде в разі її перемоги? Здається, телевізор тоді тільки й показуватиме, що казкову країну, в якій “жити стало краще, жити стало веселіше”, а “народові” тільки й залишиться, що дивитися на цю країну й заздрити її мешканцям. “Життя по телевізору” тільки й робитиме, що доводитиме виняткові здібності й здатності регіонівських керманичів. Нам усім від того легше не стане. До речі, виграш ПР на виборах стане чудовою нагодою цькування опозиції та її прихильників, звинувачення її у проведенні непотрібних виборів та дестабілізації життя в Україні. Демократичні посмішки буде відкинуто, й може початися справжнє полювання на відьом.

До речі, чому я в попередньому абзаці взяв слово “народ” у лапки? Бо з певних пір дуже підозріло ставлюся до політичних сил, які говорять про “народ”, а не про “громадян”. Адже це не просто фразеологія, це — спосіб мислення. “Народ” — то досить віртуальне поняття. Це ані політичний, ані юридичний термін. Ви кажете, що ваше життя не покращало? А ось життя народу покращало, ви ж не народ! “Ми — керівники, а ви — народ, ми довели, що дбаємо про вас”, — такий підхід просто-таки напрошується при цьому. А якщо в цю фразу замість слова “народ” підставити слово “громадяни”, то протиставлення політиків неполітикам уже ніяк не виходить; політики тоді неодмінно мусять згадати, що вони — теж громадяни.

Але продовжимо про ПР. “З регіонами вся держава, Партії регіонів слава!” — ритмічну пісеньку саме з таким приспівом довелося почути два місяці тому на “біло-синьому” майдані Незалежності. Намагаючися скопіювати Помаранчеву революцію з точністю до навпаки, коаліціянти ніяк не могли збагнути однієї речі. 2004 року на Майдані стояли не за Ющенка. Люди стояли за себе. Віктор Ющенко, як і інші лідери Помаранчевої революції, був для її учасників лише політиком, з яким вони пов’язували надії на зміни. Аж ніяк не Богом, не ідолом, якому вони ладні були вклонятися в ноги — якраз навпаки, Помаранчева революція відбулася саме заради того, щоб ані Президентові, ані главі уряду, ані спікерові люди більше ніколи не мусили вклонятися в ноги. Тож критика, часом нищівна, Ющенка, Тимошенко, Луценка тощо у вустах учасників революції не означає, що вони ладні тепер проголосувати за Януковича. Саме цього ніколи не збагнути нинішній КПРС (Комуністичній партії регіоналів та соціалістів). І даремно на численних інтернетівських форумах учасники Майдану-2004 досі переконують їхніх опонентів: на Майдані стояли тоді не за гроші. Опоненти в це все одно ніколи не повірять, як людина, яка звикла брати все, що погано лежить, ніколи не повірить, що хтось може підказати сусідові у трамваї: “У вас гаманець зараз випаде” — замість тихенько того гаманця витягнути. Ось у цьому й полягає засаднича похибка коаліційної пропаганди: вона не враховує, що такі люди, які не витягнуть гаманця, справді є, й їх чимало. Отой “народ”, до якого апелюють регіонали, — то насправді плебс. І такими вони волітимуть бачити нас усіх.

Не збагнути регіоналам і того, чому рейтинг Ющенка довго падав, а рейтинг Януковича не зростав. Психологія вільних людей залишається для них незрозумілою та чудернацькою, такої психології, за їхнім переконанням, просто не може бути. Тому й не розуміли вони різниці в музичному оформленні: 2004 року — “Разом нас (саме нас!) багато”, 2007 року — “Слава КПРС!” (даруйте, Партії регіонів). Якщо поїздити Донбасом, можна з подивом помітити й бігборди на вулицях великих міст, і скромненькі плакатики на автошляхах, що прославляють Партію регіонів та вдячних мешканців Донбасу за те, що вони до нестями люблять рідну партію. Ні, не лише в нинішній передвиборний час — агітація ця стаціонарна й постійна. Дуже вже нагадує це агітацію, що прикрашала радянські міста, й про яку М. Задорнов сказав якось: це те саме, що у себе вдома повісити транспарант: “Слава мені!”. Тож у разі перемоги ПР така ось наочна агітація прикрашатиме всю Україну, поруч із рекламами банків та страхових компаній.

Звісно ж, деякі проблеми буде розв’язано. Чи, принаймні, буде оголошено, що їх розв’язано. Саме так станеться з відповідністю зарплат та пенсій прожитковому мінімуму. Можливо, припиниться й “відплив мізків”. У своїх виступах на телебаченні депутати від коаліції саме її часто ставлять у провину помаранчевим урядам. І посилаються при цьому на радянські часи, коли її не було. Мовчать вони лише про засоби: за часів СРСР “відплив мізків” зупиняла лише відсутність вільного виїзду за кордон; радянські вчені й близько не отримували того, що їхні західні колеги. Тепер ось у Білорусі, наприклад, перші кроки для відновлення такого засобу стримування вже зроблено. Де гарантія, що не буде його в нас, тим більше, що іншого способу політики, для яких економічний успіх країни вимірюється тоннами видобутого вугілля, навряд чи знайдуть. Хай краще професори працюють двірниками та продавцями на ринках, аби тільки не збагачували “клятий Захід”. Заради справедливості, серед опонентів “біло-синіх” теж удосталь тих, для кого люди — то лише “генофонд нації”.

Паралелі з СРСР можна проводити й надалі. Річ, здається, ось у чому: після конституційної реформи в Україні відновлено саме ту політичну систему, яку називали радянською владою. Тобто коли номінально найвищим органом влади (про розподіл влад у даному разі не йдеться) є парламент, але фактично рішення ухвалюють десь в іншому місці. В СРСР це було, принаймні, чесніше: стаття 6 конституції СРСР прямо вказувала це “інше місце”, “ядром політичної системи” конституційно було закріплено КПРС. У разі ж перемоги ПР “політична стабільність” полягатиме в тому, що владні повноваження будуть предметом постійного перетягування між різними центрами сили. Причому Верховна Рада ніколи не зможе реально виконувати повноваження, віддані їй Конституцією — хоча б через особливості українського контингенту парламентарів, для багатьох з яких робота в парламенті є відверто другорядною, порівняно з бізнесом.


3030 раз прочитано

Оцініть зміст статті?

1 2 3 4 5 Rating: 5.00Rating: 5.00Rating: 5.00Rating: 5.00Rating: 5.00 (всього 1 голосів)
comment Коментарі (0 додано)
Найпопулярніші
Найкоментованіші

Львiв on-line | Львiвський портал

Каталог сайтов www.femina.com.ua