”Iнформацiйно-аналiтична Головна | Вст. як домашню сторінку | Додати в закладки |
Пошук по сайту   Розширений пошук »
Розділи
Архів
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031

Поштова розсилка
Підписка на розсилку:

Наша кнопка

Наша кнопка

Яндекс.Метрика


email Відправити другу | print Версія для друку | comment Коментарі (0 додано)

Про українську жінку в українській політиці і не тільки

ІринаГРАБОВСЬКА, Київ on Березень 31,2007

image

У колективній свідомості українців сьогодні визначилися цілі блоки проблем, які більшість якось автоматично сприймає як теми-аутсайдери. І цей загальноукраїнський “вялотєкущій” cтан свідомості напряму стосується не лише фемінізму (який, до речі, в основному сприймається гостро негативно), а й усієї ґендерної проблематики. Її терплять, віддаючи належне міжнародним угодам, міжнародним практикам, міжнародним ґрантам, зрештою Комісії ООН, яка працює в Україні по цій проблематиці. Ті досить нечисленні науковці-дослідники, які професійно займаються питаннями ґендеру, практичні діячі (вірніше, абсолютна більшість – діячки), політики, які справді переконані в необхідності розвитку ґендерно збалансованого суспільства і на наших теренах – то справжні камікадзе, яким постійно доводиться пояснювати співгромадянам, що ґендерна тематика – це зовсім не проблеми гомосексуалізму, а ґендерна політика – це не політика захисту сексуального “бєспрєдєла” на телеекранах країни. Зрештою, багато хто сьогодні сприймає ґендерну тематику за формулою, якою ощасливив світ президент сусідньої країни, заявивши, що “надо уничтожить в России терроризм и секс”. Як-то кажуть, коментарі зайві. Не лише пересічний громадянин, який у своїй масі і “сірого” уявлення не має про зміст ґендерної тематики, переконаний, що мова в основному йде про проблеми жінок і тільки, але й освічена частина населення “знає”, що ґендерна тематика – це захист прав жіноцтва, зокрема, підтримка його владних домагань. А тимчасом, достатньо поцікавитися лише визначенням поняття “ґендер”, як виявиться, що мова йде про соціальний паритет між чоловіками та жінками, а зовсім не про утвердження міфічного новітнього матріархату на теренах України.

Одним із принципів існування сучасного демократичного громадянського суспільства в Західній Європі є формування суспільства ґендерної рівності. Знищення всіх форм дискримінації людини, дискримінації чоловіків та жінок на основі розроблених ґендерних стратегій розвитку є однією з умов реалізації прав людини   та створення правової демократичної держави.

Сучасна європейська держава базується на верховенстві прав людини та громадянина, і саме це є провідним принципом державної політики. Українська держава в цілій низці документів міжнародного рівня взяла на себе зобов’язання забезпечити належний механізм реалізації прав людини, у тому числі і ґендерний паритет та впровадження його в життя суспільства як загальноприйнятну і необхідну норму суспільного існування. „Найсвіжішим” був указ президента про забезпечення рівних прав і можливостей чоловіків та жінок в Україні, підписаний у жовтні 2005 року.

На Всесвітньому саміті тисячоліття ООН, який відбувся у вересні 2000 року, було визначено основні цілі розвитку на нове тисячоліття. Україна стала однією зі 189 країн — членів ООН, яка взяла на себе зобов’язання прийти до 2015 року без злиднів, не знижуючи якості обов’язкової початкової освіти, перемігши інфекційні хвороби (у тому числі й СНІД), зменшити рівень материнської та дитячої смертності в країні, створивши збалансоване екологічне середовище існування для людини та забезпечивши рівність можливостей для чоловіків та жінок.

Базовим документом, де свого часу були зафіксовані та узагальнені принципові положення щодо міжнародного правового статусу жінок, є Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації жінок.

Проведені останніми роками аналітичні дослідження за вищеозначеною тематикою виявили, що 1) зміни, які відбулися в політичному та економічному житті країни, не є ґендерно нейтральними; 2) у незалежній Україні різко знизився показник представництва жінок в органах влади, освіті та трудових колективах; 3) громадські жіночі організації мають малий реальний вплив на формування політичних та інших процесів у державі; 4) формування ринкової економіки призвело до значної дискримінації жінок на ринку праці. Серед зареєстрованих безробітних абсолютну більшість становлять жінки, особливо з вищою та середньою спеціальною освітою. Крім того, існує і приховане безробіття, коли жінка перебуває у вимушеній довгостроковій неоплачуваній  відпустці тощо; 5) загрозливих розмірів набрало таке ганебне для суспільства явище, як работоргівля, що особливо стосується жінок України (хоча залучаються у цю сферу “бізнесу” активно і малолітні, і інваліди, а не лише жінки. Жінок в основному використовують як сексуальний товар).

Отже, з огляду на всі ці факти, можна стверджувати, що Україна перебуває на самому початку реалізації взятих на себе перед світовою громадськістю зобов’язань щодо формування демократичного, правового, цивілізованого, громадянського суспільства, в основі якого закладений принцип ґендерної рівності.

Найяскравішим показником формування суспільства ґендерної рівності є кількісний та якісний показник участі жінок у політичному процесі та їх наявність у владних структурах держави аж до найвищого рівня.

Досвід розвинених країн показав, що жінка в політиці – це лакмусовий папірець, який оприявнює прозорість політичних рішень та рівень корумпованості владних еліт. Чим більше жінок на найвищих посадах у державі, чим значніша їх частка в парламентах, тим більш контрольована і, зрештою, цивілізована політика відрізняє цю країну.

Можна ще й ще раз повторювати, що ставлення до жінок є показником рівня цивілізованості суспільства. Розчарування і значну зневіру в можливості швидкого перетворення України на цивілізовану країну, країну європейської демократії чи, принаймні, у країну всезагального добробуту та високого рівня життя певна частина українців пов’язує із засиллям чоловіків у владних структурах. В Україні сьогодні склалася цікава ситуація — у суспільстві панують дві взаємовиключні суспільні думки: 1) тільки жінки можуть сьогодні подолати корупцію, коли прийдуть до влади; 2) жінки не можуть бути політичними лідерами найвищих рангів. Це трохи нагадує “плюралізм в одній голові”, але такий “шизофренічний” стан суспільної свідомості констатують соціологи.

Очевидно, не буде дуже вже далеким від правди твердження, що так званий пересічний українець уявляє собі наше жіноцтво в політиці приблизно за формулою “кращого українського письменника сучасності” П. Загребельного, яка звучить так: “Оргазм. Сарказм. Маразм”. Коротко і ясно. Висновок, що жінка й політика – речі принципово несумісні, просто напрошується сам собою, коли читаєш деяких українських авторів. У тандемі “жінка — влада”, на думку автора, гине власне жіноче материнське начало, як то сталося з героїнею повісті П. Загребельного “Гола душа”. На яв виходить інший тип жіночності — повія, що демонструє себе в найрозбещенішому вигляді, при цьому перетворюючи все навколо себе на однорідне брудне болото, що зветься українською культурною політикою. Складається враження, що вся українська культурна політика радянського часу пройшла “випробування” ліжком такої собі номенклатурної української левиці. Мало того, автор, очевидно, дотримується тієї філософської істини, що майбутнє є лише проекцією минулого. Принаймні в питаннях жінки та влади. Чого вартий палкий діалог невгамовної героїні повісті про необхідність докорінного винищення існуючого чоловічого світу. Який пафос! І все ж віриться мало. Чи знайдете ви сьогодні бодай одну українську жінку при своєму розумі, яка вимагала б: ”Треба розтрощити цей маразматичний чоловічий світ, понищити все, що понавигадували ці вдягнені в штани примітивні істоти, і створити свій, жіночий, світ, світ для блаженства, насолод і розкошування! Знищити й заборонити все залізо, усе тверде і вороже людині, усі ракети й комп’ютери, сталеві рейки, трактори й танки і лишити тільки м’яке, тепле й приємне, як квіточки кульбабки. Залишити вогонь, бо він винайдений жінкою, а бородатий Прометей украв і приніс його чоловікам, зоставити пристрасті, жагу, насолоду, з яких зіткане жіноче тіло, тоді як чоловіче сплетене з пісного сухожилля, намотаного безладними клубками на тверді маслаки. Чоловіки – найпримітивніші істоти з усього сущого, їх треба відстрілювати за ліцензіями, а далі вирощувати для нашого задоволення на фермах і встановити на них квоту, як тепер арабські шейхи встановлюють її на видобуток нафти. Заборонити всі релігії, науки й мистецтва, бо вони вигадані чоловіками. Жінка повинна бути богом усього сущого, у жіночому лоні більше мудрості, ніж у всіх недолугих науках, гола жінка на пляжі – смерть мистецтву всіх віків! Екстаз і оргазм повинні запанувати на землі, а не сарказм і маразм від протухлих чоловіків!”

Яка потрясаюча тирада! Який гумор! Так і хочеться набрати побільше дусту, все рівномірно посипати й почати спочатку. Аби ж не підступна думка, що й те “спочатку” буде не краще, ніж це “з кінця”.

Зрештою, у всій світовій літературі не так уже й багато цинічних жінок, наділених значною владою. В українській же і взагалі до цього часу, здається, не було ні перших (цинічних), ні других (номенклатурних). А втім, зовсім не феміністки та “ґендеристки” створили ті реальні проблеми, які витворюють з України бантустан у центрі Європи.

І, хоч смійся, хоч плач, без жінки в реальній українській дійсності, у тому числі й політичній, не обійдешся з тієї простої причини, що ніхто ніколи не вирішить тут так званих жіночих проблем без самої жінки. На жаль, повністю права М. Богачевська-Хомяк: ”Жінки часто не усвідомлюють, що, живучи в “чоловічому суспільстві”, думають про себе так, як їм накинено традицією, культурою. Жінки звикли обмежуватися малим, жертвувати собою повсякчас. Вони ведуть домашнє господарство, обтяжливий побут, ретельно виконують свої службові обов’язки — не звертають увагу на економічні процеси в державі. Навіть тоді, коли жінки володіють майном, вони не пов’язують це з політичною силою. Можливо, тому, що жінки так і не зуміли чітко окреслити й обґрунтувати свої права, вони не зуміли їх і забезпечити повною мірою. Вони легко підпорядкували свої права, своє розуміння загальної справи чоловікам: мовляв, я на цьому не розуміюся, не знаю тонкощів. Мені ніколи вникати. Жінки — легковірні істоти, вірять рецептам “світлого майбутнього”. Чоловіки кажуть: ось ми розв’яжемо всі питання, тоді візьмемося за ваші “жіночі проблеми”. Але майбутнє часто реалізується коштом інших і коштом тих-таки жінок. Жінки знову й знову вислуховують тих, хто проголошує концепції і не має анінайменшого уявлення про справжні проблеми буденного життя. Так було й з американками. Віддаючи громадським організаціям і політичним партіям право політичного голосу, вони дозволили іншим говорити від їхнього імені. Тому довелося їм, американкам, знову й знову боротися за ті права, про які так уміло й так зворушливо писали в минулому столітті.” І далі: “Однією з проблем жінок є те, що інші говорять від їхнього імені. Соціалісти розв’язували жіноче питання без жінок. А націоналісти всіх народів твердили, що в їхній традиції жінка втішається особливим місцем і особливою пошаною. Поки жінка отримає право голосу, їй доводиться повторювати те, що сказали інші.”

А що жінки можуть бути величезною силою на будь-яких ділянках суспільного життя, довела історія. Інша річ, що і тут ситуація з жінками нагадує ситуацію з шухлядкою в комоді, яку за потреби висувають, а за відсутності ж такої закривають на ключ з усім її “проблемним” наповненням.

То можливо вже і для України настав час у питаннях жінки і влади не винаходити „українське колесо”, а стати на шлях витворення і на наших теренах суспільства паритетної демократії, як то зробила вся цивілізована Європа?


6930 раз прочитано

Оцініть зміст статті?

1 2 3 4 5 Rating: 4.78Rating: 4.78Rating: 4.78Rating: 4.78Rating: 4.78 (всього 9 голосів)
comment Коментарі (0 додано)
Найпопулярніші
Найкоментованіші

Львiв on-line | Львiвський портал

Каталог сайтов www.femina.com.ua