Велика шахівниця не за Бжезинським, або ж про сенс сучасних історичних процесів

Не хочу давати якихось оцінок відомій праці Збіґнєва Бжезинського, однак мушу визнати: образ «Великої Шахівниці», який використовує автор, добре передає суть сучасних геополітичних процесів. У своїй статті спробую розкрити не лише власне бачення розташування фігур на світовій шаховій дошці, а й з'ясувати сенс стратегії гри великих гросмейстерів сучасності.

Розпочну з найближчих «фігур».

Грузія. Ось уже протягом двох місяців напевно не було такого дня, коли б ЗМІ не транслювали якого-небудь повідомлення про цю країну. Події навколо Грузії нерозривно пов'язані з Україною. Можливо, це пояснюється тим, що в грузинів і українців є спільний «старший брат», родинні стосунки з яким ще довго не даватимуть спокою ані першим, ані другим. А можливо, справа не тільки в москалях. І Україна, і Грузія – це чорноморські країни, а роль чорноморського Золотого Кільця у світовій історії важко переоцінити, і контроль над ним є дуже важливим завданням не лише для нашого північно- східного сусіда, а й для інших гравців Світової Гри.

Здавалося б, усе просто: імперська Москва твердо стала на шлях реваншу. Вперше з моменту розпаду СССР Росія фактично розширила свої кордони (юридичне оформлення приєднання «незалежних» Південної Осетії та Абхазії до РФ – це лише справа часу). Цілком ймовірно, що наступною жертвою спадкоємців Золотої Орди буде Україна. При тому цілком ймовірним є «мирне захоплення» нашої країни, оскільки українці й надалі залишаються бездержавною нацією, а промосковські позиції в Україні дуже міцні (політична «п'ята колона», бізнес, УПЦ МП, спецслужби, ЗМІ, проросійськи налаштоване населення).

При цьому спостерігається збільшення напруги в стосунках між Росією та Заходом. Деякі аналітики зазначають, що рівень цієї напруги найвищий з моменту закінчення холодної війни. На тлі цього протистояння багато представників загрожених Москвою народів роблять ставку на Захід. Це стосується як Грузії, так і України. Звісно, що протистояння Росії та Заходу, насамперед США, – це протистояння не ворогів, а конкурентів. Імперія імперію розуміє. Ніколи Америка не керувалася безкорисливим бажанням допомогти народам зняти московські кайдани й зажити вільним державним життям. Тому боротьба йде за вплив, за контроль над Тбілісі та Києвом (до речі, згаданий мною на початку статті Бжезинський вважав, що Україна – це обов'язковий об'єкт американської уваги).

Все це – очевидні факти. Однак історія має сенс, і хотілось би проаналізувати історіософську площину цих процесів.

Що означає протистояння Сходу і Заходу? Хто грає цю партію: Євроатлантика проти Євразії? На мою думку, справжня гра є дещо іншою. Експансіонізм Москви штовхає Київ та Тбілісі в «теплі обійми» США. А чи не наводить це на думку, що і Москва, і Вашингтон в руках одного і того ж самого гросмейстера? Ні, не потрібно сприймати все в буквальному значенні: я не стверджую, що Бушем і Путіним керує хтось третій; так само нелогічно виглядало, якщо би перший на переговорах з другим сказав: «Чуєш, напади на Грузію, притисни Україну, а я візьму їх під своє крило, принесу їм свободу і демократію...» Ще раз нагадаю, що ці процеси я оцінюю в історіософській площині, і саме у цій площині євразійська Росія і ліберальний Захід є союзниками. Боротьба йде не між Заходом і Сходом у традиційному розумінні (як наприклад Хрестові походи або протистояння Османській імперії), а між силами національними і антинаціональними.

Поглянувши на історію, побачимо, що найвищою формою соціальної організації людей є нація, для оптимального розвитку якої необхідна національна держава. Водночас поневолення одного народу іншим з метою його колоніальної експлуатації чи асиміляції, або ж нівелювання національних особливостей завжди приносить нещастя. Таким чином можна стверджувати, що протистояння національного і антинаціонального – це протистояння Добра і Зла. І не важливо, які саме ці антинаціональні сили: чи то Москва з її ретроімперіалізмом, в основі якого синтез ординського експансіонізму Чингізхана й ідеї Третього Риму, чи Америка з імперіалізмом нового типу, чи сучасні космополітичні глобалістично-ліберальні концепції. Висновок: хоч би якими, на перший погляд, різними виглядали ці фігури світової шахівниці, всі вони одного кольору – кольору зла.

Дивлячись на історію, як на протистояння Добра і Зла, розуміємо всю логіку сучасних геополітичних процесів, їх головні тенденції. Ми живемо в епоху глобалізму, який через маргіналізацію і нищення націй призводить до деградації всього людства. Дуже добре ці процеси спостерігаються на прикладі Європи.

Майже всі європейські країни потонули в трясовині ліберального універсалізму. В Старому Світі замість концепції «Європи Батьківщин», запропонованої свого часу генералом де Голем, запанувала концепція «Батьківщина-Європа», яка нівелює національні особливості і підносить на перше місце загальноєвропейську ідентичність (не в цивілізаційному, а географічному плані). Дуже показовим є повалення націоналістичних режимів в Південній Європі (режим Салазара в Португалії, Франко в Іспанії, Чорних Полковників в Греції). Наступним етапом інтернаціоналізації Європи було поширення ліберально-глобалістських ідей в країнах, що звільнилися від комуністичної Москви. Маються на увазі як республіки колишнього СССР, так і країни соцтабору.

Візьмемо для прикладу Прибалтику.

На відміну від України, Естонія, Латвія та Литва пішли шляхом будівництва власних національних держав. Проте, захищаючися від московського імперіалізму, вони були змушені до союзу з ліберальним Заходом. Йдучи шляхом національного відродження, прибалти на вимоги західних країн йшли на чисельні поступки. Досить згадати, який ґвалт підняв Євросоюз, коли в Прибалтиці почали наводити порядок з «русскаязичнимі». А взяти, наприклад, реакцію Заходу на встановлення пам'ятників естонським дивізійникам, заяви про «антисемітизм» прибалтів тощо.

Тепер повернімося до України. Уже звичним стає, коли зі ЗМІ чуєш про імперські зазіхання Москви, руку Кремля тощо. Раніше гасло «Київ проти Москви!» могли трактувати як крайній вияв національної нетерпимості. Зараз ситуація дещо змінилась. Проте чи варто радіти? Може владноможці в Україні, нарешті, зрозуміли, що єдино правильним є шлях націоналізму? Якби ж там... Ілюзій плекати не потрібно: Держава Україна поки що йде шляхом антинаціональним, а не національним.

На тлі цього негативу не можна не помічати й позитивних тенденцій і Україні, і у світі. Ми бачимо, що діючи в умовах внутрішньої окупації, сучасні політики змушені все частіше використовувати національну риторику. А це значить, що серед українців невпинно зростає рівень національної свідомості та патріотизму, і прийде час, коли народ перестане вірити брехливій демагогії політиканів й піде шляхом Революції.

В Європі також не все так погано. Що стосується її центрально-східного регіону, то там позиції національно-орієнтованих сил попри натиск демолібералзму досить міцні. Так само і в Західній Європі останнім часом зростає вага правих сил. Не припиняють збройної боротьби за власну свободу і соборність баски та ірландці. Дуже близькі до виходу з Британії шотландці... Боротьба триває!

«Істотною причиною невдачі большевицької інженерії в духовній ділянці є те, що вона натрапила на такі первні в душі народу і людини, яких не можна ні змінити, ні знищити і яких походження, сила і вплив сягають далі, ніж межа життя і смерті... Проби смерти не витримує те, що є витвором самого життя. А оце мільйони людей, цілі народи в обличчі смерті захищають правди і цінності, які їм дорожчі від самого життя! Бо людська душа походить від Того, Хто споконвіку був перед життям і буде після життя, а оборона великих правд більше наближає людську душу до Бога, ніж життя», – так Степан Бандера писав про спротив московському більшовицькому імперіалізму. Проте ці слова цілком підходять для характеристики боротьби з будь-якими антинаціональними силами і дають нам впевненість у нашій перемозі.

І ми, націоналісти, маємо зробити все, що потрібно, щоб створені Господом народи не впали жертвою антинаціональних сил, а й надалі залишалися творцями історії людства

http://banderivets.org.ua/index.php?page=pages/zmistd0/200809/article08