”Iнформацiйно-аналiтична Головна | Вст. як домашню сторінку | Додати в закладки |
Пошук по сайту   Розширений пошук »
Розділи
Архів
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930

Поштова розсилка
Підписка на розсилку:

Наша кнопка

Наша кнопка

Яндекс.Метрика


email Відправити другу | print Версія для друку | comment Коментарі (0 додано)

Ми – поранені люди

info on Травень 27,2013

image

16 травня 2013 р., напередодні дня жертв політичних репресій, який відзначається 19 травня, у Донецьку відбулося вшанування загиблих. Подію було ініційовано Донецькою міською радою та Кіровською районною радою м. Донецька. До участі в ушануванні були запрошені члени громадських організацій «Просвіти», політв’язнів і репресованих, «Меморіалу», інших громадських та релігійних організацій та політичних партій.

Вшанування відбулося на Рутченковому полі – місці поховання жертв політичних репресій – біля пам’ятника їм мітингом та панахидою за загиблими під час голодомору 1932 – 1933 рр. та репресованими, яку традиційно відслужили священнослужителі УПЦ-КП та УГКЦ.

Після того було покладено квіти до меморіальної дошки на приміщенні колишнього НКВД – КГБ (тепер – приміщення Донецької музичної академії), до меморіальної дошки Василя Стуса на приміщенні філологічного факультету Донецького національного університету та до каменю в Київському районі м. Донецька, закладеному на місці, де буде відкрито меморіал жертвам голодомору в Донецькій області. На завершення відбувся поминальний обід, профінансований Донецькою міською радою.

Нижче наведено виступ Марії Олійник на мітингу на Рутченковому полі 16 травня 2013 року біля пам’ятника жертвам політичних репресій.

Всечесні святі отці, представники влади, шановні присутні!

25 лютого 1956 року у своїй доповіді на закритому засіданні 20 з’їзду КПРС Хрущов розвінчав культ особи Сталіна і   оприлюднив  інформацію про масові політичні репресії  та злочини  більшовицького режиму. Тобто,  скоро виповниться 60 років з початку реабілітації жертв політичних репресій, які  раною, що не загоюється  залишаються у свідомості багатьох поколінь.

Ми поранені люди, ми дуже поранені люди.

Але хто наші вбивці? - не цей, не цей і не ця.

Їх нема, вони є, і все це тільки прелюди.

Ті, що нас убивали, змінили вираз лиця.

За Ліною Костенко повторюю ці зболені рядки торкаючись надважливої теми – комуно-большевицьких державних політичних репресій та їх виконавців – правоохоронних органів як одного з основних інструментів державного терору.

Навколо Києва, Івано-Франківська та інших міст України були свої міні-гулаги: Биківня, Дем’янів лаз. У нас в Донецьку це – Рутченкове поле.

Політичні репресії, які творила державна влада, були такі: 1/3 населення України було репресовано. Кожної ночі, починаючи з 1930 року, сюди привозили декілька вантажівок трупів. І тільки один Бог знає скільки десятків тисяч поховано тут невинно убієнних. Саме тут у 1930 —1941 роках здійснювалося масове поховання людей, репресованих і страчених органами  НКВД-КГБ  на Донеччині.

Останніми в жовтні 1941 року тут були розстріляні біля 500  поранених червоноармійців та учнів ФЗУ. Вперше інформацію про масштабні поховання жертв комуністичних репресій на Рутченковому полі  оприлюднили представники німецької окупаційної влади у 1941 році. Репресіям з політичних мотивів піддавались різні верстви населення: і селяни, і робітники, і інтелігенція, і красноармійці та діти й духовенство. Вони похоронені не по-християнськи, а скидані в спільні рови, неначе худоба.  Їхні рідні навіть не знають, де їх могили. А в червні – липні 1989 року учасникам розкопок цих поховань вдалося нарешті наблизитися до розгадки найгострішої проблеми Рутченкова – знищення, як свідчать очевидці, «своїми» ж поранених військовослужбовців та учнів ФЗУ – дітей «ворогів народу» в жовтні 1941 року, за кілька днів до окупації Донецька нацистами. Дітей закопали у формі ФЗУ разом з валізами, в яких були їхні особисті речі. Очевидно, їх планували евакуювати, а коли не встигли, то холоднокровно розстріляли. Жодних документів в архівах про розстріл майже 500 поранених червоноармійців та дітей немає.

         Постає запитання: що повідомили рідним тих мобілізованих до війська 500 червоноармійців, яких так звані «свої» розстріляли тут поранених? «Загинув у бою»? «Зник без вісті»? Чи «втік за кордон»? «Пішов в УПА»? З яким тавром живуть і досі їхні нащадки?

Ми не повинні про це забувати, коли беремось гучно «святкувати» 9 травня – день Перемоги, начіпляючи на себе георгіївські стрічечки. Бо це не свято, а день жалоби як за тими 36 млн. полеглими, так і за репресованими і в тій війні, в тому числі за тими невинно убієнними тут, а не на полі бою,  красноармійцями. Чому ніхто не оповідає про вбивць нашого народу? Так хто ж вони? Чому ніхто не називає їх на ім`я? Чому, врешті, влада, масмедіа, СБУ  та  громадські організації  мовчать? Невже ця болюча тема нікому не потрібна і нам байдуже хто і за що розпинав нашу знедолену націю?! Надзвичайно важливим є  завдання донесення до майбутніх поколінь правди про систему державного терору.

Сьогодні, заощадивши на дослідженні трагічних сторінок вітчизняної історії, забувши про обставини загибелі наших батьків і дідів, ми у недалекій перспективі можемо отримати історичну амнезію власних дітей та онуків.

А кращою пошаною тим, хто загинув, повинна бути пам’ять і молитва, а тим, хто пережив страшні роки та їх нащадкам, – повсякденна турбота.

Необхідною умовою виконання цієї задачі є відновлення в повному обсязі пам’яті про більшовицький терор, той терор, який знищив десятки мільйонів життів українців, 80 тисяч жертв з яких поховано тут на Рутченковому полі в Донецьку.

На сесіях органів місцевого самоврядування в Західній Україні депутати ухвалили Програму надання допомоги найбільш незахищеним категоріям громадян – реабілітованим за статтею 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних  репресій на Україні» та потерпілим від політичних репресій.

А от наша Донецька міська рада за ініціативи представника Пролетарської районної організації Партії Регіонів Хроботова замість того, щоб зробити те ж саме, збирається навіть звернутися до Кабінету Міністрів України, Президента України, щоб скасувати виплати жертвам репресій –борцям за Українську державу! Такі пропозиції та рішення можуть ухвалювати лише нащадки  безпосередніх виконавців  масових убивств – таких, як капітан НКВД Михайло Матвєєв, який  протягом 31 жовтня — 4 листопада був капітан НКВД і в урочищі Сандормох до 20 річчя революції без суду і слідства власноручно розстріляв 1111 політичних  репресованих з концтабору Соловецького монастиря. 198 осіб — вихідці з України, зокрема митці Лесь Курбас, Микола Куліш, Микола Зеров, Марко Вороний, Валер'ян Підмогильний, професори-історики Олександр Бадан-Яворенко, Сергій Грушевський, Володимир Чехівський, письменник та міністр освіти УНР Антін Крушельницький.

Будемо сподіватись, що до прийняття такого ганебного рішення на сесії Донецької міської ради не дійде, що там знайдуться притомні, освічені депутати.

Ганебно влаштовувати  мітинги проти якогось ФАШИЗМУ, маючи на увазі Борців за волю України, примусово звозячи з області бюджетників та вдаючись «по допомогу» участю до представників кримінального світу. Такі «акції» замість розуміння та примирення нагнітають ненависть.

Сьогодні так важливо «очиститись» від символів комунізму, який знищив мільйони невинних людей. Комуністичні символи – це символи вбивства, збереження яких є наругою над розстріляними і закатованими.

І цю роботу треба нарешті розпочати попри протести Хоботових. Треба демонтувати пам’ятники комуністичному режиму, організаторам політичних репресій. Перейменувати топографічні об’єкти, названі іменами комуністичних катів. Треба перестати нашій  владі виступати охоронцями і спадкоємцями комуністичних символів – символів політичних репресій, символів депортацій.

 Незабаром мине 22 роки від розвалу тоталітарної комуністичної імперії, жертв якої ми сьогодні вшановуємо, а у нас на Донеччині ми й досі поклоняємося  ВБИВЦЯМ, а невинно репресовані для нашої теперішньої влади з Партії Регіонів є, як і в СССР, «ворогами народу», «фашистами», «буржуазними націоналістами», «шпигунами», «рецидивістами» тощо. А діти  і внуки, сім’ї  репресованих покірно несуть тавро, поставлене їхнім батькам.

І доктор наук, письменник, секретар Донецької міської ради сьогодні, замість увічнити пам’ять репресованого Василя Стуса, запитує, а чи є сьогодні Героєм України невинно убитий Василь Стус? Не кажучи вже про допомогу родині Василя Стуса, яка проживає в Донецьку!

Рутченкове поле – поле покаяння вже 22 рокі в незалежній Україні чекає на оприлюднення похованих там невинних жертв та їхніх катів і  християнського погребіння.

Вічна пам’ять невинно убієнним синам України. Слава Україні!


1961 раз прочитано

Оцініть зміст статті?

1 2 3 4 5 Rating: 5.00Rating: 5.00Rating: 5.00Rating: 5.00Rating: 5.00 (всього 13 голосів)
comment Коментарі (0 додано)
Найпопулярніші
Найкоментованіші

Львiв on-line | Львiвський портал

Каталог сайтов www.femina.com.ua