Проблема на форватері

Ця стаття написана в човні, прив’язаному до поваленого дерева на самому форватері р.Сіверський Донець. Як стане зрозуміло далі – це й є центр проблеми, яку я збираюся розкрити. Ідея написати цей матеріал виникла в Національному природному парку «Гомільшанські ліси» (далі писатиму просто – НПП) у Харківській області. Поговоривши з фахівцями-біологами, можна зробити майже однозначний висновок: це місце претендує на звання найціннішої природної території Лівобережної України. Ті, хто живе на Харківщині, і особливо мешканці самого Харкова, також додадуть, що це – найпопулярніше в області місце відпочинку на природі. Свого роду – курорт регіонального значення. До речі, з огляду на Державні будівельні норми, ця територія підпадає під категорію «кліматичний курорт». Тобто курорт, де основну цінність для оздоровлення становить чисте довкілля і мальовничі ландшафти. Це – одна з причин, чому тут створили саме природний парк, а не, скажімо, природний заповідник. Адже, на відміну від заповідників, куди заборонено заходити, національний природний парк має спеціальну зону для відпочинку людей – рекреаційну.

Саме з відпочинком і буде пов’язане наше дослідження. Зараз, наприкінці серпня, тут максимум відпочиваючих. Однак таке явище як прогулянки на моторних човнах, катерах і скутерах поширене впродовж усього теплого сезону. Тобто йдеться не про серпень лише, а про весь теплий сезон. Зараз, у пік відпусток, повз мій човен з «весловою», так би мовити, «тягою» щогодини проноситься щонайменше 20-30 ревучих плавзасобів. Реально їх значно менше, просто вони весь час плавають туди-сюди: кілька кілометрів в один бік, кілька в інший… Летиш з вітерцем… бризки, хвилі… Оце відпочинок, еге ж? Мій човен щоразу хитає, що навіть трохи заспокоює. А чим це задоволення обертається для самого національного парку, чиєю живописною природою користуються відпочиваючі? Спробуємо перелічити «навскид» принаймні те, що першим спало на думку, і те, що видно неозброєним оком.

1. Вздовж р.Сіверський Донець, ховаючися між нерівними заростями очеретів, зростає, а вірніше, плаває на поверхні води зникаюча водна папороть – сальвінія плаваюча, одна з найдавніших рослин в Україні. Вона занесена до Червоної книги України і в останні роки зустрічається дедалі рідше. Ще тут можна зустріти біле латаття і жовті глечики. Угруповання всіх цих рослин охороняються Зеленою книгою України, і будь-які дії, що можуть їм загрожувати, заборонені. Тим більше – на території НПП.

Що ми бачимо реально: промчав катер… покотилася річкою хвиля… Перший удар – половина рослин викинуто на пісок… Відкат – і решту рослин відкинуло від берега на течію. Далі плавучі рослинки вже ніяк не зможуть втриматись, адже можуть рости лише в стоячій воді або біля берега, де їх нікуди не несе. Викинуті на берег, вони висохнуть у межах години, а ті, що потрапили на течію, упливуть за сотні кілометрів, не встигши закінчити життєвий цикл у рідних місцях. Структура течії така, що всі відбиті від берега рослини пливуть центром річки і ніяк вже назад не пристануть.

Між усім, за викинуту на берег сальвінію плаваючу, згідно такси Червоної Книги, порушник має сплачувати штраф в сумі 9 грн за 1 рослину. На берег їх викидаються сотні тисяч! І ніхто не затнеться про відшкодування збитків.

Ще гірше ситуація в розгалуженій системі заток і проток, утворених заплавою Сіверського Донця (http://www.panoramio.com/photo/1110373), адже в них дійсно стояча вода.

2. Постійні удари хвиль підмивають і руйнують береги. Що це значить? Постійно змінна берегова лінія не дає можливості розвиватися прибережній рослинності, прогресує ерозія. Врешті, стає не дуже красиво.

3. Можливо, багато кому буде дивно чути, але моторні човни є прямою причиною зникнення у водах Сіверського Донця риби. Навесні, під час нересту, риби мечуть біля берега ікру. Як правило, це відбувається на мілководді і на занурених у воду рослинах. Достатньо в цей час пропливти одному моторному човну (хай навіть це будуть рибінспектори чи охорона парку) і ікра опиниться на березі. Наступне покоління риб приречене. Дослідження на цю тему провадили російські науковці на р.Ока. Результат виявився однозначний – риби стає менше саме через моторні човни.

Крім того, з шумних і неспокійних ділянок річки риба уходить сама собою. Переконатись у цьому легко. Достатньо спитати місцевих рибалок чи хоча б рибінспекторів, що знімають браконьєрські сітки... Самі сітки – як правило, без риби.

4. І найскладніше. Також з досліджень російських вчених. Коли річкою проноситься моторний човен, струс у воді призводить до того, що з води виділяється кисень. Крім того, з дна піднімається активний мул. І той кисень, що лишився, миттєво витрачається на його окислення. Таким чином, достатньо промчати скутером вздовж вузької річки, як станеться неабияке кисневий голод. Як це впливає на мешканців підводного світу, зрозуміти неважко. Для експерименту можна закрити собі рота і затиснути пальцями ніздрі. Потрібний ефект надійде вже секунд через 40. Ще у воді відбувається різка зміна концентрації стронцію і багатьох інших хімічних речовин… на поверхні лишається бензинова плівка… Втім, не будемо надто заглиблюватися – головною проблемою однаково лишається спричинене човнами кисневий голод.

У минулому, ще за радянських часів, існував закон, що забороняв пересування по Сіверському Донцю на моторних плавзасобах. Його досі ніхто не скасовував. Просто забули.

Як розвязати цю проблему зараз? Можна було б підійти радикально: повалити до річки кілька сухих дерев, як ось це, до якого прив’язано мій човен – і ніхто не пропливе. Або перегородити всю річку сталевими тросами… Але це не вихід. Ті, скажімо, хто плаває на веслах, взагалі не шкодять. А от тим, хто хоче відчути грім мотору, в НПП не місце.

Проблема навіть не в самих відпочиваючих, що власне, «мутять воду». А в адміністрації НПП, що «ховає в неї кінці» проблеми. До речі, це проблема не тільки НПП «Гомільшанські ліси». Нижче за течією Сіверського Донця, скажімо, є інший НПП – «Святі гори» у Донецькій області. Проблеми там ті самі.

Відпочиваючі використовують рекреаційний ресурс НПП. Нормально було б (та й узагалі так має бути), якби за відвідування парку і відпочинок у ньому з людей бралась певна плата. І ніхто б не плакався, що нема грошей. Принаймні на утримання охорони і організацію пропускного пункту вистачило б. І люди би дбайливіше ставились до місця, де відпочивають. А так – ні охорони, ні законів, ні грошей, ні природи.

Отакі сумні думки. Утім, хочеться сподіватися, що хтось урешті примусить адміністрацію НПП розв’язати цю проблему належним чином. Буде добре, якщо ця стаття внесе в справу і свої «5 копійок».