”Iнформацiйно-аналiтична Головна | Вст. як домашню сторінку | Додати в закладки |
Пошук по сайту   Розширений пошук »
Розділи
Архів
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031

Поштова розсилка
Підписка на розсилку:

Наша кнопка

Наша кнопка

Яндекс.Метрика


email Відправити другу | print Версія для друку | comment Коментарі (2 додано)

Чи потрібна Україні атомна бомба?

Валерій ШВЕЦЬ, Одеса on Грудень 18,2017

image

 


Держава, яка не володіє ядерною зброєю,

коли інші володіють цією зброєю,

не володіє власною долею.

Шарль де Голль.

Україна територіально затиснута між потужною економічно, але не надто сильною політично Європою і слабкою економічно, але вкрай агресивною Московією. Агресивність нашого північного сусіда цілком компенсує його економічну слабкість і робить його вкрай небезпечним для всього цивілізованого світу. Слабкість же України не вичерпується лише її економічною неміччю. Останнє є підґрунтям того, що Україна на сьогодні, як на мене, є предметом торгу між Московією і Західним світом. З одного боку, Захід із задоволенням повернув би Україну в лоно Московської імперії, як він це зробив після Першої світової війни. Він, демократичний і ліберальний, не звернув жодної уваги на геноцид українського народу між двома світовими війнами. Він навіть не ставив на порядок денний долю України ані перед Другою світовою війною, ані під час цієї війни, ані після неї. Нарешті, напередодні проголошення української незалежності в 1991 році він – цей колективний Захід в особі американського президента під час його відвідин Києва вмовляв Верховну Раду України залишатись у складі Московії.

Слід сказати, що не потрібно уявляти колективний Захід як моноліт у всі часи. Німеччина й Австрія підтримали нашу незалежність у 1918 році всією міццю своїх збройних сил. Зауважу, що Німеччина програла Першу світову війну, не отримавши жодної військової поразки на заключному етапі війни. І якби не короткий успішний восьмимісячний досвід нашого державного будівництва в рамках Гетьманської України, підтриманого німцями і австрійцями, можливо б питання про українську незалежність у майбутньому просто не постало. Націонал-соціалістична Німеччина виявилась єдиною країною світу, що офіційно і відкрито намагалась донести цьому ліберально-демократичному світу правду про голодомор в Україні. Німеччина виявилась і єдиною державою світу, що піднімала українське питання в глобальному контексті перед Другою світовою війною і під час цієї війни. На жаль, єдиного стратегічного підходу так і не було озвучено, що не дозволило Німеччині цілком спертися на український народ у війні з більшовицькою Московією.

А що нинішня Німеччина? Німеччина, для якої доля України була важливим чинником її зовнішньої політики, закінчилась 8 травня 1945 року. Постала нова Німеччина, яка нині цілком не може вирішувати і власну долю. Німеччина зробила все від неї залежне, щоб стати інтегральною частиною єдиної західноєвропейської цивілізації, і вона нею стала. Тепер Захід, хоча і далеко не є монолітом, але досяг найбільшої за всю історію консолідації у більшості економічних і політичних  питань.

Що ж примушує Захід не відвертатись від України тепер, коли вже четвертий рік йде російсько-українська війна, яка чомусь називається антитерористичною операцією (АТО)? Я думаю, страх, що Московія не обмежиться Україною. Але і справжнього протистояння з Московією Захід намагається уникнути. Захід тягне час під гаслом: «Ні миру, ні війни». А раптом з Путіним щось станеться і з його наступником можна буде все почати з чистого листа. Тоді і про Україну можна буде якось домовитись за згодою сторін. А поки, жодних конкретних обіцянок Україні щодо членства в НАТО і ЄС, щоб не ускладнити майбутніх перемовин з Московією. Моє припущення: наші очільники на жодний рішучий крок без узгодження з західними партнерами не наважуються, і загальний формат всього, що відбувається нині – це наслідок їх настійливих рекомендацій. Верховна Рада в 1991 році не послухалась американського президента і проголосила незалежність України. Наші очільники сьогодні на подібні доленосні кроки не здатні. Тому АТО, а не війна. Тому не розірвані дипломатичні стосунки. Тому не націоналізована власність країни агресора на нашій землі. Тому не введений з ним візовий режим. Тому Мінський процес, що не має навіть зовнішніх ознак контактів між двома державами. Замість цього неофіційні, на громадських засадах, представники офіційної України (дехто з них має стійкий імідж українофоба і москвофіла) про щось домовляються з офіційними представниками неофіційної Лугандонії, де українофобія і москвофільство є єдино можливою позицією для виживання.

А щодо стосунків Путіна і Московії, то Путін – це й є Московія, а Московія – це й є Путін. Саме в цьому секрет такого його довгого перебування у владі. Цей термін можна порівнювати лише з терміном перебування у владі Сталіна. Ці дві політичні фігури однозначно показують, якою хочуть бачити владу московити. Не має значення, хто буде після Путіна. Якщо він захоче довго затриматись у владі, то муситиме бути Сталіним або Путіним з невеликими поправками на те, який час надворі.

Отже, наше становище можна оцінити як безрадісне, якщо цілком покладатися лише на зовнішні чинники. Надія з’явиться лише тоді, коли ми повіримо у власний народ і власні можливості. «Як визвольна, так і оборонна самостійність України в основі своїй має спиратись на власні українські сили, на власну боротьбу, на постійну готовність до самооборони» (Степан Бандера). З приводу справедливості завжди можна вести нескінченну дискусію з непевним результатом. Перевага сили не вимагає дискусій – вона очевидна. Чи є у нас можливість бути сильними? Так, є. Тут я торкнусь лише одного аспекту нашої можливої сили – ядерної зброї.

Один з очільників нашої молодої держави у 1917 році Володимир Вінніченко, далекий від ідеалів українського націоналізму і налаштований лише на реалізацію своїх політичних амбіцій, заявив, що революційна Росія ніколи не нападе на революційну Україну. Це гасло йому дозволило провести демобілізацію величезної кількості українізованих військових частин колишньої імперської армії. У висліді молода держава залишилася без армії, і за кілька місяців російсько-більшовицькі війська захопили Київ, влаштувавши там криваву різанину киян, запідозрених у симпатіях до ідеї незалежності України.

Роззброєння під пацифістськими гаслами, уповання на світові цінності всупереч національним інтересам завжди закінчується національною трагедією. Чи думали ініціатори ядерного роззброєння України про можливі довготермінові наслідки такого кроку? Думаю, ні. Політичний обрій більшості політиків ніколи не перевищує кількох років. Три фундаментальні принципи без'ядерності («не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї») були закладені ще в Декларації про державний суверенітет України, прийнятій Верховною Радою 16 липня 1990 року. З огляду на стриману реакцію Заходу щодо постання нашої держави, такий дипломатичний прийом на початковому етапі становлення держави, можливо, і був доцільним. Не забуваймо також, що та Верховна Рада була переважно комуністичною і належно вихованою, тобто несла в собі весь набір стереотипів радянських часів про старшого брата, братні народи, дружбу між народами тощо.

Правда, попри своє критичне ставлення до комуністичної ідеї, як такої, мушу зазначити, що рівень освіченості і порядності тої Верховної Ради був високим. Серед тодішніх членів нашого парламенту було багато відомих науковців, письменників, інших представників творчої інтелігенції, лідерів національно визвольного руху. Навіть комуністичні партійні функціонери, що також у великій кількості були там, пройшли довгий час професійного зростання, що унеможливлювало появу серед них випадкових, малоосвічених, професійно неспроможних людей. Але націоналістами більшість з цих людей не були. Класиків українського націоналізму не читали. Досвід багатосотрічної національно визвольної боротьби українського народу не став їх духовним надбанням. Я думаю, що в той момент ніхто з них навіть не здогадувався про існування пророчих слів одного з найвизначніших ідеологів українського націоналізму Юрія Липи: «Україна стане вільною не тоді, коли ми звільнимо Київ, а коли зруйнуємо Москву як столицю імперії». Справжній ворог, на якого вказав Юрій Липа, – це такий, що не згоден з самим фактом існування нашої країни.

Положення України на Сході Європи в цьому сенсі нагадує положення Ізраїлю на Близькому Сході. Ізраїль вирішує свої проблеми комплексно, але на першому плані у нього завжди посилення своєї військової моці попри те, що думає про нього навколишній світ. Він діяв прямо протилежно тому, як діяла Україна. За кілька років по виникненню Ізраїлю, ним вже була розроблена національна програма зі створення власної ядерної зброї. Не маючи власних покладів урану, не маючи власних атомних електростанцій (їх немає і по сьогодні), реактори яких можна використовувати для напрацювання плутонію, маючи надзвичайно обмежену територію для безпечної реалізації атомних досліджень – ядерні реактори потрібні за будь-яких умов, Ізраїль атомну бомбу таки створив. Як вважають фахівці, нині він має не менше сотні ядерних боєголовок. Тисячу років жити поряд з євреями і нічому корисному у них не навчитись. Сумно!

Україна в момент проголошення своєї незалежності була третьою ядерною потугою світу. Вона мала 176 міжконтинентальних балістичних ракет. З них 130 рідкопаливних СС-19 (по шість боєголовок кожна) та 46 твердопаливних СС-24 (по десять боєголовок кожна). Від 30 до 43 стратегічних бомбардувальника Ту-95МС та Ту-160. Від 1514 до 2156 ядерних боєзарядів стратегічної зброї та від 2800 до 4200 тактичних ядерних боєзарядів. Зауважимо, що з 20 ракетних комплексів, що були на озброєнні колишнього СРСР — 13 були розроблені у Дніпропетровських КБ «Південне» та ВО «Південмаш». Утримувати і обслуговувати таку потужну зброю на той момент було складно. Але цілком достатньо було і одного відсотка цього арсеналу, щоб приборкати агресивність нашого споконвічного ворога. До речі, повної одностайності серед вищого керівництва держави не було і тоді. Так, прем'єр-міністр України Леонід Кучма в промові, виголошеній у Верховній Раді 1993 року, відстоював збереження в Україні найефективнішої і найпотужнішої складової українського ядерного потенціалу – 46 твердопаливних МБР СС-24 (460 ядерних боєголовок), які могли зберігатися дуже довго при мінімальному обслуговуванні.

Проте легковажність українців взяла гору і 16 листопада 1994 року Україна приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. В обмін на це найбільші ядерні держави світу гарантували Україні безпеку. Так відбувся обмін потужної зброї, яка могла реально захистити країну, на слова, які згодом виявились не більше, ніж коливаннями повітря. 2 червня 1996 Україна офіційно втратила ядерний статус. Цього не можна було робити, навіть віддавши всю ядерну зброю зацікавленим сторонам. Потрібно було залишити за собою право на відновлення, в разі потреби, свого ядерного арсеналу. Натомість ми виявили незрозумілу світу і не оцінену ним шляхетність. Швидше за все, відмова України від ядерної зброї так і залишиться єдиною акцією подібного типу в історії людства, свідоцтвом тупості і злочинного нехтування засадничими інтересами української нації.

Проте в Україні залишився базовий елемент ядерної зброї – 15 діючих атомних реакторів. Ще однією важливою передумовою є багаті поклади урану в Україні, найбагатші в Європі. За ресурсами і підтвердженими сумарними запасами урану Україна входить до першої десятки країн світу. Державним балансом запасів корисних копалин України враховується 17 родовищ із сумарними запасами достатніми, щоб забезпечити потреби діючих АЕС України на наступних 100 років. Це за умови, що для виробництва електричної енергії в Україні використовуватиметься лише уран-235, якого в природному урані 0.7%. Решту природного урану становить його ізотоп уран-238. Тільки запаси Новокостянтинівського  родовища у 100 000 тон урану оцінюють як найбільші в Європі і п'яті у світі.

Якщо оволодіти технологіями використання урану-238, то ресурс вже розвіданих покладів урану збільшиться більше, ніж у 100 разів і перевищуватиме 10000 років. Проте керівництво Радянського Союзу у свій час мудро подбало про те, щоб в Україні був відсутній замкнений паливний цикл. Щоб добута в Україні уранова руда надходила до Росії, а там з неї виготовлялись тепловидільні збірки (ТВЗ) для українських атомних реакторів. Після відпрацювання протягом 4-5 років ці збірки знову повертались у Росію для подальшого зберігання. У кожний реактор в Україні завантажується приблизно 66 тон урану, який входить до складу ТВЗ, збагаченого ізотопом урану-235 до рівня у 3-4 %. Такий рівень збагачення не є високим. Заряд уранової ядерної бомби має містити 90% урану-235. Отже важливим завданням для ядерної галузі в Україні є створення потужностей для збагачення урану в промислових масштабах і як проміжний результат створення ТВЗ власного виробництва. Це цілком цивільний проект, проте без нього неможливий подальший прогрес у розробці власної ядерної зброї.

Наступним завданням є створення власних сучасних сховищ для зберігання радіоактивних відходів і, в першу чергу, відпрацьованих ТВЗ, оскільки в останніх міститься напрацьований під час використання в реакторах ТВЗ плутоній-239, що вже становить цілком конкретний інтерес для створення плутонієвої ядерної бомби, та більша частина початкового вмісту урану-238. Частина урану-238 при опроміненні нейтронами, що виникають при роботі реактора, перетворюється у плутоній-239. Останній у висліді опромінення нейтронами веде себе подібно до урану-235. Цей процес дає до 30%  додаткового тепловиділення працюючого реактора. Ізотоп урану-238 є ядерним паливом майбутнього. І як тільки почнеться широке промислове використання атомних реакторів на швидких нейтронах, саме він стане їх основним паливним елементом. Тому використані ТВЗ вкрай недоцільно назавжди вивозити за межі країни. Сучасні ядерні реактори є переважно реакторами на теплових нейтронах і здатні використовувати як паливо лише уран 235.

Наскільки атомні електростанції є важливими на шляху до створення власної ядерної бомби, видно з подій навколо Ірану. Свою ядерну програму Іран почав у 1975 році з будівництва Першої на Близькому Сході ядерної електростанції поблизу міста Бушер. Захід активно включився в протидію цьому будівництву, зокрема, використовуючи механізм економічних санкцій. Через це перший енергоблок цієї станції був введений в експлуатацію лише у 2011 році.

Важливим завданням для нашої мирної ядерної промисловості є створення власних реакторів на швидких нейтронах. Їх у світі є вже доволі багато. Так, у Сполучених штатах на сьогодні діють приблизно 130 підводних човнів і 10 надводних кораблів з атомними енергетичними установками. У більшості випадків це – ядерні реактори на швидких нейтронах. Такі реактори мають менші розміри через відсутність графітових уповільнювачів нейтронів, вищий коефіцієнт корисної дії через високу температуру теплоносіїв, приблизно вдвічі більшу, ніж у реакторах на теплових нейтронах. Нарешті, вони значно безпечніші за реактори на теплових нейтронах, оскільки теплоносієм у них є рідкі метали, що знаходяться під значно меншим тиском, ніж вода в реакторах на теплових нейтронах, і вони не википають, як це сталося з водою в реакторі під час трагедії в Чорнобилі. Щоправда, є і істотна вада. На сьогодні вони значно дорожчі за реактори на теплових нейтронах. Ця ситуація збережеться ще деякий час, поки суттєво не вичерпаються природні запаси  урану-235. Фактично єдиною країною, де приступили до масштабного використання реакторів на швидких нейтронах для виробництва електричної енергії, є Московія.

Насправді ідеальною схемою використання природного урану для потреб України є створення замкненого паливного циклу. Схема його така. Реактори на швидких нейтронах, що працюють у режимі розмноження плутонієвого ядерного палива, споживають паливо у вигляді суміші плутонію-239, який власне і є паливом, та урану-238, що паливом не є, але під дією нейтронів, що виділяються в реакторі під час роботи, може перетворюватись у плутоній-239. За певних умов нового плутонію може утворюватися більше за кількість плутонію, що закладається в реактор від початку. У висліді роботи такого реактора ми отримуємо і електричну енергію, і нове паливо у вигляді плутонію в більшій кількості, ніж використали. Отриманий новий плутоній з економічних і технологічних міркувань краще використовувати як ядерне паливо в реакторах на теплових нейтронах. Радіохімічний завод зі збагачення урану, плутонію, розділенню ізотопів тощо є третім елементом цього технологічного ланцюга. Такою дрібницею, як ядерна зброя, у цьому технологічному конгломераті міг би займатись невеликий підсобний цех. Чорнобильська трагедія, крім колосального негатива, підготувала для розміщення цього технологічного комплексу ідеальну незаселену площадку радіусом у тридцять кілометрів.

Існує серйозне припущення, що Сполучені штати, до речі, цілком слушно, стримують розвиток у світі ядерної енергетики, базованої на швидких нейтронах, через те, що від неї навіть не крок і не пів кроку, а щонайбільше чверть кроку до ядерної бомби. Проте не нам дбати про світові проблеми. Для мене світ має сенс лише в разі, якщо в ньому майорить український прапор.

За оцінками фахівців, за умов уже існуючої технологічної бази в Україні, не надто напруженого графіку робіт та доволі поміркованого фінансування у 200-300 мільйонів доларів щорічно – дещо більше за вартість одного енергоблоку атомної електростанції – для створення власної ядерної зброї нам потрібні 5-7 років. Якби з першими пострілами російських установок залпового вогню по українській території ми розпочали цей процес, то були б уже на його завершальному етапі. Зброєвий плутоній містить, крім ізотопу плутонію-239, що ділиться під дією нейтронів, лише 7% інших ізотопів плутонію, що не діляться. Промисловий плутоній, який можна безпосередньо отримати з відпрацьованих ТВЗ атомних електростанцій, містить до 40 % ізотопів плутонію, що не діляться. Отже без радіохімічного заводу зі збагачення плутонію тут не обійтись. Плутоній – це найлегший шлях до сучасної ядерної зброї. Потужності існуючих ядерних реакторів України достатні, щоб менше ніж за рік забезпечити сировиною створення, наприклад, 100 ядерних зарядів середньої потужності (по 15 кг плутонію кожний).

Ядерну зброю слід сприймати, у першу чергу, не як загрозу існуванню людства, а як фактор для його мирного існування. Між Першою і Другою світовими війнами минуло лише двадцять один рік. Після Другої світової війни ми попри нескінченні локальні збройні конфлікти 72 років живемо в умовах глобального миру. Цим ми завдячуємо факту існування ядерної зброї. Якби Україна після проголошення незалежності залишилась ядерною державою, то теперішня російсько-українська війна була б неможливою, Донбас жив би мирним життям, а Крим був би з Україною.

Ця стаття пишеться в переконанні, що ми неминуче підемо шляхом відновлення свого ядерного статусу. Можливо, про це не потрібно говорити на офіційному рівні. Можливо, це потрібно робити мовчки, але непохитно і максимально швидко, що і морально, і справедливо з нашого боку. Ядерна зброя має стати закономірним побічним продуктом модернізації української економіки в цілому, зокрема її ядерної енергетики, потужним джерелом відродження української науки з виходом її на світовий рівень. Оскільки нездоланним аргументом у міждержавних стосунках завжди була сила, то нехай і сила буде на нашому боці в наших «задушевних» стосунках з Московією.

Дорогу здолає той, хто йде.

Валерій Швець, доктор фіз.-мат. наук, професор,

академік Академії наук вищої школи України


629 раз прочитано

Оцініть зміст статті?

1 2 3 4 5 Rating: 5.00Rating: 5.00Rating: 5.00Rating: 5.00Rating: 5.00 (всього 36 голосів)
comment Коментарі (2 додано)
  • image Шановний пане Володимире! Дякую за детальний і унікальний за розмірами і грунтовністю коментар. Відчувається, що Ви людина фахова у військовій сфері, ядерній техніці (можливо фізиці) і маєте широкий політичний кругозорір. Тому я вирішив так само детально Вам відповісти. 1. Україна може перемогти Московію у війні, якщо послідовно демонструватиме, що вона не агресор, а жертва неспровокованої агресії. Нас змушений підтримувати весь цівілізований світ, навіть, якщо він не дуже цього і хоче. Обов'язкова умова - ми маємо вести війну як жертва, а не як агресор. Всі стандартні атрибути війни мають бути очевидними для всього світу але фази масштабних бойових дій слід уникати якомога довше - час працює на нас. Першими кроками мають бути візовий режим з Московією, ускладнення діяльності російського капіталу на теренах України, здорощання перебування Московського патріархату на нашій землі тощо, а далі обережно але неухильно підвищувати ставки. 2. Порівняння України і Грузії некоректне, оскільки Україна за населенням і економіко-військовим потенціалом перевищує Грузію більше ніж удесятеро. Визнання Лугандонії з боку Московії не слід лякатись. Це тільки ускладнить становище Московії. 3. З народом потрібно розмовляти, його потрібно виховувати і згуртовувати. Національно свідома частина нашого народу - націоналісти Майданом зупинила нищення незалежної України бандою Януковича. Ця ж частина народу захистила державу у перші місяці російської агресії. Колишня партноменклатура з'являється, коли вже є конкретний результат дій націоналістів, щоб ним скористатись. 4. Закономірним етапом еволюції партноменклатурної влади в незалежній Україні був прихід до влади відверто кримінальної людини, що зрештою своїми руйнівними діями щодо незалежності держави і спричинила Майдан або революцію гідності. З моєї точки зору - революцію національної гідності українського народу. У середині дев'яностих років я очолював Одеську обласну організацію Народного руху України. Хоча ми не позиціонували себе як відверто націоналістичну організацію, нас все одно називали бандерівцями і самі ми були певні, що ними є насправді. Відтоді пройшло багато років і одна з всеукраїнських націоналістичних організацій на підтвердження цієї думки нагородила мене пам'ятною відзнакою (орденом) Степана Бандери за № 1225. Так от, спостерігаючи за деградацією партноменклатурної влади і за проривом у владу Януковича, ми були певні, що це закінчиться великою кров'ю і не помилились. Щодо Л. Кравчука. Я завжди з великою повагою ставився до цього і у 1995 році в Одесі був, як голова РУХу, членом його передвиборчого штабу. Л. Кравчук виграв у першому турі виборів. Так само він виграв і у другому турі але колишня партноменклатура, яка була основним підмурком його влади, зрадила його (думаю її перекупила Москва) і результати другого туру були пораховані не на користь Л. Кравчука. От Вам і партноменклатура. А щодо подій початку двадцятого сторіччя, то скільки тоді було українських націоналістів - жменька. А політиканів типу В. Вінниченка - море. Так що націоналісти в принципі не могли програти, оскільки не несли відповідальність за ту владу. 5. Противником України є не тільки Путінський режим, а вся імперська Московія. У 1918 році Путіна не було навіть в проекті, а вулиці Києва вже вкрились патріотами України, вбитими більшовицькими (російськими) військами. І це був лише початок. До тисяч жертв Московії згодом додались мільйони. І цей процес триває досі. П'ятий пункт - це тест на націоналізм. Моя відповідь - це відповідь націоналіста. 6. Приклад Ізраїлю не є штучним, оскільки і його сусіди, і наш північний сусід в принципі не згодні з існування наших країн. А щодо мистецтва виживання, то треба хоч чомусь корисному навчитись у євреїв, адже тисячу років жили поряд. 7. Хто робив ці оцінки? Російські фахівці. Їх заангажованість очевидна. Моїй статті мова не йде про весь потенціал, а про його один відсоток. Я бачив у Кировоградській області дві підірвані шахтні ракетні установки - це варварство. Голи я бачив в Одесі, як на очах розкрадається найбільше в Радянському Союзі пароплавство, коли я читав в газеті об'яви про розпродаж військового майна (можна було вільно купити бронетранспортер і навіть у мене вистачало на це грошей) , то вірити у те, що військовий стратегічний потенціал України знищується в ім'я вищих ідеалів, було б дивно. 8. Унікальні властивості плутонію мені добре відомі. Однією з моїх настільних книг є переклад з англійської збірник наукових праць у двох томах: "Плутоний, Фундаментальные проблемы". Жодна катастрофа з плутонієм не можлива. Він просто поступово втрачає свої вибухові властивості. Його періодично слід знову використовувати як сировину для виготовлення нових боєголовок. 9. Пар відмовилась не від ядерної зброї, а від програми її розробки. За це вона отримала серйозні конкретні дивіденти, а не слова, як Україна. Білорусія і Казахстан ніколи б не вийшли з Радянського Союзу, якби звідти не вийшла Україна. Коли Україну зламали через коліно, то це послужило спонукальним мотивом для Білорусі і Казахстану, а не навпаки. 10. Якщо право на відновлення ядерного потенціалу у нас є, то гайда за роботу. Все одно нам цей шлях доведеться пройти. Дорогу здолає той, хто йде. 11. Збройовий плутоній можна отримати у спеціальному реакторі. У наших існуюючих реакторах - лише промисловий плутоній. Але в статті це питання пояснюється. З промислового плутонію цілком можна створити і збройовий плутоній але це буде дещо дорожче. А хтось оцінював, скільки коштує нам остання війна, скільки коштують життя загиблих громадян України, їх майно, їх каліцтво, зламані долі? Може краще витратити еквівалентну суму грошей на створення достойного нашої країни стратегічного ядерного потенціалу і жити в мирі з північним сусідом. В іншому разі нас чекає перманентна війна. До речі - її початок слід віднести до 1917 року. 12. Щодо плутонієвої бомби я з Вами згоден. Якщо важливим є сам факт наявності атомної зброї, то технічно простіше створити саме уранову атомну бомбу. До речі, перша атомна бомба, використана у війні (Хіросіма), була саме урановою. Друга бомба ( Нагасакі) була вже плутонієвою. Низька ефективність уранової бомби - з 64 кг урану в атомній бомбі прореагувало при вибуху менше 1 % урану привела до того, що надалі створювались майже виключно плутонієві бомби. Перша Радянська атомна бомба була також плутонієвою. Бомба, скинута на Нагасакі приблизно такої ж потужності, як і у разі Хіросіми, містила лише 6.5 кг плутонію. Так що саме плутонієвий шлях є найкоротшим до сучасної атомної зброї. 13. Вибір щодо союзників ми, на мою думку, зробили вдало. Сполучені штати є нашим стратегічним союзником. 14. Шлях до атомної зброї - це на 90% мирний шлях: створення замкненого паливного циклу, створення реакторів на швидких нейтронах, консервація відпрацьованих блоків і спорудження нових. З цього потрібно починати і про це говорити. А щодо ядерної зброї, то весь світ робив це за завісою секретності. Про віддалену перспективу нам не слід особливо балакати. Війна з Московією триватиме доти, доки ми будемо слабкими для перемоги або не наступить рівновага сил. В іншому разі у нас взагалі немає перспектив. Але я, як нормальний український націоналіст, впевнений в нашій перемозі. Слава Україні!
    (Створено Валерій Швець, Грудень 21, 2017, 4:29 PM)
  • image Добрий день. Прочитав Вашу статтю. Хотів би зазначити наступне: 1. Україна зараз не має можливості перемогти Росію у війні. Тому АТО, а не війна. 2. Рішучість потрібна, щоб запросити дівчину на побачення. Питання війни та миру вимагають від політиків обережності та розважливості. В 2008 році Грузія рішуче відновлювала суверенітет і територіальну цілісність, розірвала дипломатичні стосунки з Росією, запровадила візовий режим. В результаті війну програла за два дні (п’ятиденна війна не зовсім точний термін), підписала продиктований план врегулювання Мєдвєдєва-Саркозі (де там прізвище Саакашвілі), візовий режим скасувала в 2010 (для мешканців Північного Кавказу) та 2012 рр. (для всіх росіян) в односторонньому порядку. Росія визнала незалежність маріонеткових анклавів, Захід пішов на перезавантаження відносин з Росією. Натомість Україна тримається вже чотири роки, санкції євроатлантичної спільноти все важче, росіяни здобули у світі репутацію терористів, злодіїв і шахраїв (Боїнг, Олімпіада), а ті люди, які тішилися в 2014 що «України більше нема», називають українську політику Путіна катастрофою. 3. Віра у власний народ передбачає тверезу оцінку власних можливостей. 4. Українська комуністична номенклатура (Кравчук, Кучма та К*) змогла добитися незалежності та зберегти її, тоді як націоналісти – ні. І духовне надбання багатосотрічного досвіду національно-визвольної боротьби українського народу останнім не допомогло. Українські очільники погодилися на передачу Росії ядерних боєголовок і знищення стратегічних носіїв лише після тривалої та виснажливої дипломатичної боротьби, під загрозою масштабних економічних санкцій та політичної ізоляції країни. В результаті наша держава отримала міжнародне визнання, гарантії недоторканості кордонів, можливість інтеграції до євроатлантичних структур, значну компенсацію за збройний уран (ядерним паливом для АЕС) та програми фінансової допомоги (МВФ та інші структури). Більше того, Україна все одно залишилась латентною ядерною державою, оскільки «для наукових досліджень» зберегла певну кількість ядерних матеріалів, придатних для конструювання десятка ядерних боєзарядів (передані до Росії в 2012 році за можливість В Януковича зустрітися з президентом США Б. Обамою та американське фінансування побудови наукового ядерного центру). Якщо президент - Янукович, а весь силовий блок (Мін. оборони, СБУ, Вунтрішні війська) очолюють діючі співробітники ФСБ та ГРУ, то як ядерна зброя допоможе Україні? 5. Положення України на Сході Європи не має нічого спільного із положенням Ізраїлю на Близькому Сході. Противник України – путінський режим, противник Ізраїлю – мусульманська умма. Приклад Ізраілю штучний, оскільки ця країна – найближчий союзник США. Впродовж багатьох десятиліть ця країна щороку отримувала лише прямої фінансової допомоги більше, ніж весь військовий бюджет сучасної України у стані гібридної війни. За весь час лише ця сума склала близько 200 мільярдів доларів (кількість нулів вказано вірно). А ще є непряма допомога і передача технологій… З 60-х років Ізраїль отримує найновішу техніку. Наприклад, літаки F-4 Фантом, F-15 Ігл, F-35 Лайтінг ізраїльські ВПС отримали водночас з першими поставками до збройних сил США. Джавелінам, до речі, вже 20 (30) років. 6. Ви чули про санкції США проти Ізраїлю за ядерну програму? А чому? Є цікаві спогади Мордехая Вануну – втікача з ядерного центру в Дімоні, як євреї робили вигляд, ніби вони приховують свою ядерну програму, а американці робили вигляд, ніби вони її не помічають. Більше того, було кілька випадків, коли з американських сховищ зникали ядерні матеріали, і за це ніхто не сів. Є обґрунтовані підозри, що саме так у Ізраїлю і з’явилась ядерна зброя, оскільки співробітництво з Південно-Африканською республікою було налагоджено пізніше. 7. На початок 1990-х років в Україні не було ані фінансової, ані матеріально-технічної, ані кадрової бази для обслуговування наявної ядерної зброї, тож рішення про без’ядерний статус було не просто правильним, але й єдино можливим, що підтверджується також діями урядів Казахстану та Білорусі. Якщо обслуговувати ракети Україна могла, то боєголовки – ні. Вартість створення належної інфраструктури оцінювалась в 55 мільярдів доларів. Ну і десь 5 млрд. дол. щороку на обслуговування. (кількість нулів знову вказано вірно) 8. Термін придатності термоядерної боєголовки для балістичних ракет – 10 років. Потім вона починає нагріватися та існує реальна загроза її руйнування. Кілька штук довелося вивезти до Росії ще до укладення угоди, щоб запобігти катастрофі. 9. Ядерна зброя – це не чарівна паличка, яка гарантує безпеку. Від ядерної зброї довелося відмовитися не лише Україні, але й Казахстану, Білорусі, ПАР. Десятки країн свого часу також згорнули власні ядерні програми. 10. Право на відновлення ядерного арсеналу у нас є, а от фінансів не вистачає, та й міжнародне становище не сприяє. 11. 15 діючих в Україні реакторів (тип ВВЕР) непридатні для виробництва збройного плутонію, на відміну від РБМК (Чорнобиль). А взагалі то потрібні спеціальні реактори. Для розробки родовищ потрібні гроші. Для створення підприємств зі збагачення урану потрібні гроші. Для наукових лабораторій потрібні гроші. Створення засобів доставки – потрібні гроші. Ще раз – мова йде не про мільйони доларів, а про десятки мільярдів доларів. 12. Плутоній – це найскладніший шлях до сучасної ядерної зброї, оскільки плутоній – складний матеріал. Найлегший шлях – це уран. 13. Мрії про кілька років на ядерну програму нагадують приклад Пакистану. Після «мирного» ядерного вибуху в Індії (1974 рік), пакистанська хунта поставила завдання створити власну ядерну зброю до 1976 року. Ага. Технічні можливості з’явились наприкінці 80-х, випробування провели в 1998 р. І це ще кандидат в президенти США Р. Рейган неодноразово публічно заявляв, що він не заперечує створення Пакистаном ядерної зброї, якщо Пакистан перебуватиме в системі американських військових союзів. 14. Про масштабні західні санкції, дипломатичну ізоляцію і дуже ймовірне військове вторгнення Росії в разі реалізації ядерної програми України краще не згадувати. Можливо, у віддаленій перспективі ми неминуче підемо шляхом відновлення свого ядерного статусу, але точно не зараз. І не завтра. З повагою.
    (Створено Володимир., Грудень 19, 2017, 3:10 PM)
Найпопулярніші
Найкоментованіші

Львiв on-line | Львiвський портал

Каталог сайтов www.femina.com.ua