”Iнформацiйно-аналiтична Головна | Вст. як домашню сторінку | Додати в закладки |
Пошук по сайту   Розширений пошук »
Розділи
Архів
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930

Поштова розсилка
Підписка на розсилку:

Наша кнопка

Наша кнопка

Яндекс.Метрика


email Відправити другу | print Версія для друку | comment Коментарі (0 додано)

Комбінатори з трьох пальців

Борис БАХТЄЄВ, Київ on Листопад 29,2007

image

Якось довелося почути дотепне тлумачення відомого визначення журналістики як «другої найдавнішої професії». Мовляв, тільки-но перша жінка зайнялася «першою найдавнішою професією», як знайшовся хтось, хто потай підгледів за цим, а потім розтрубив усім, кому тільки міг. Отак, нібито, й виникла журналістика. Здавалося б, тисячі років з тих пір минули, професійні критерії мали б бути дещо уточнені. Але, послухавши та почитавши значну кількість журналістських творінь, доходиш висновку: чи не найголовнішим технічним знаряддям багатьох журналістів так і залишається зіпсований телефон. А найпершим авторитетом та вчителем – та сама «одна бабка», яка «сказала».

Утім, журналістика – то надто багатогранне поняття. Є, наприклад, журналісти, що спеціалізуються на розслідуваннях. Їхня праця зазвичай майже не викликає претензій і не викликала б зовсім, якби не надто часті пошуки сенсаційності. Показово, що жанр журналістських розслідувань розквітнув якраз протягом тих півтора року, коли урядом керували Юлія Тимошенко та Юрій Єхануров. Про які тільки злодіяння влади, утиски прав людини взагалі та свободи преси зокрема ми тоді не дізналися! Тільки-но до влади повернулися біло-сині, як кількість розслідувань загальносуспільного резонансу різко зменшилася. З чого пересічні громадяни мусили, напевне, зробити висновок: от прийшла нарешті омріяна стабільність, от біля керма держави стали люди, сама репутація яких виключає поняття розслідування? Чи, може, все простіше: розслідування дуже легко проводити тоді, коли влада не надто багато приховує?

Є журналісти, яких політики та інші персони цікавлять лише з погляду світського життя. «Живуть же люди!» – на цю єдину емоцію споживачів інформації розраховані їхні творчі пошуки. І знову ж: не було б до них претензій, якби не очевидні зусилля будь-що зліпити героїв з персон, про існування яких за нормальних умов навряд чи хтось узагалі дізнався б. От, наприклад, нещодавня телепрограма (не станемо називати ані її, ані її героя), що була присвячена життю сина однієї відомої журналістки. Хлопець пізньотінейджерського віку, типовий представник верстви, яку років 20 тому звали мажорами, що розмовляє штампами та веде життя, типове для його однолітків, тільки на недосяжному для більшості фінансовому рівні, – ото, власне, були й усі його чесноти. Що саме змусило присвятити йому ледь не годинну програму – так і залишилося загадкою. Тим не менше, програма рясніла зворотами на кшталт: «От що про нього писали газети» – так, ніби герой програми є особою загальнонаціонального значення. Переглядаючи подібні програми, ловиш себе на думці: у вислові «прихована реклама» слово «прихована» в даному разі є вочевидь зайвим.

Утім, коли йдеться про політичних лідерів, подібні телепрограми та газетні статті засвідчують одну дуже небезпечну для суспільства річ: наші керманичі нації надто часто є людьми з психологією арабських шейхів. Людьми, для яких метою життя стало оточення себе предметами розкошів – тобто наддорогими речами, що не мають ані функціональної, ані естетичної цінності, й єдиною функцією яких є засвідчити фінансовий статус їхніх господарів. Звісно ж, сподіватися на ефективне керування державою від володарів золотих унітазів не доводиться.

Ще одне амплуа журналістів – це аналітика та аналітична публіцистика. Це амплуа дає змогу не лише здобути увагу численних глядачів та читачів, а й здобути реноме інтелектуала. І в цьому жанрі починаються численні «але». Не встигли завершитися парламентські вибори, як нам почали втовкмачувати: Віктор Ющенко прагне широкої коаліції за участі Партії регіонів. Гонорарів, отриманих за матеріали на цю тему, напевне, вистачило б для фінансування якої-небудь загальнонаціональної програми.

Так, президент закликав усіх переможців виборів до створення коаліції. Але що за тим стояло? Власне, як порада, побажання, й пролунали ті його заяви. Й не більше за те. Жодних конкретних завдань ані перед ким він не поставив. Жоден його виступ не можна було тлумачити як наполягання на якомусь певному форматі коаліції, а тим більше на неодмінному включенні до коаліції регіоналів. Хай сторони сідають за стіл – а там видно буде. Можливим є таке пояснення? Видається, що так. Але ні: президент прагне коаліції, й крапка – таким був лейтмотив більшості коментарів.

І навіть коли 5 жовтня Ющенко дав конкретне доручення зустрітися з приводу утворення коаліції Юрієві Луценку та Юлії Тимошенко й більше нікому, навіть коли так і не надходило інформації про те, щоб лідери «НУНСу» вели переговори з кимось іще, окрім БЮТу – і при тому про жодні тертя між керівництвом «НУНСу» та Ющенком так само не було жодної інформації. Тепер президент практично не приховує, що прагне коаліції демократичних сил, але «глибокодумні» міркування про те, що він тільки й бажає, що позбутися оточення Тимошенко, й надалі вигулькують з тією ж інтенсивністю.

А потім стався просто-таки щасливий випадок: журналісти знайшли воістину демонічну постать, яка вже точно виступає за широку коаліцію. Йдеться про Юрія Єханурова та його звернення до керівників «Нашої України» й виступи перед журналістами. «Треба припинити звеличувати досягнення БЮТ та його лідера», «Не зовсім зрозуміло, чому лідери блоку «НУНС» почали повзати перед Юлією Володимирівною», – ці його вислови справді справляли жорстке враження. Але, якщо відкинути словеса та проаналізувати факти, що залишається? Єхануров не задоволений співвідношенням двох сил у коаліції та боїться, що БЮТ у ній відверто домінуватиме, підпорядкувавши «Нашу Україну», – хіба таке пояснення не є, принаймні, простішим? Цілком можливо, що журналісти мали обґрунтовані підстави вважати, що колишній глава уряду виступає за широку коаліцію. Але хіба не чесніше було б у такому разі оприлюднити відомі їм факти, що схиляють саме до такого висновку?

Але ні, журналісти жонглювали й надалі жонглюють комбінаціями з трьох цитат. При цьому, як виявилося, цитати, що не вкладаються у заздалегідь обрану концепцію, просто ігноруються. От що сказав Єхануров на зустрічі з журналістами у Дніпропетровську: «Є рішення з’їздів блоків про створення коаліції між Блоком Юлії Тимошенко та блоком «НУНС», але є питання, з яких ми поки що не узгодили позиції». Зовсім не те саме, що вимоги широкої коаліції, чи не так? Тепер от Єхануров називає точний перелік питань, які, на його думку, мають бути узгоджені або зняті. І знову жодного слова не каже ані про Партію регіонів, ані про широку коаліцію. А пресове «глибокодумство» триває.

Коли тиждень тому Єхануров нарешті заявив про те, що партія, яка набрала на виборах найбільше голосів – тобто ПР, – не може бути викинутою на політичне узбіччя, «аналітики» зраділи. От тільки чи не вони самі спровокували таке висловлювання колишнього прем’єра? Урешті-решт, НУНСівський документ про коаліцію з БЮТом і більше ні з ким Єхануров підписав тихо й без жодних застережень.

Виникає запитання: що це було – звичайна підміна аналізу висмоктуванням з пальця тієї ж сенсаційності чи виконання чийогось замовлення? До речі, у подіях вересня 2005 року, коли розпалася помаранчева коаліція, провина журналістів є так само чималою. Дуже вже вони «предвкушали» цей розпад, дуже прагнули суперсенсації, дуже вже наполегливо пророкували цей розпад і підверстували під його можливість усе, що відбувалося.

А чого варта «глибокодумна» порада одного з пресових аналітиків: урядова коаліція має складатися з БЮТу, «НУНСу» та прагматичного крила Партії регіонів? Дуже хотілося б, щоб, даючи подібні поради, світочі політичної думки бодай пояснили: що то воно таке – прагматичне крило Партії регіонів? Хто з очільників партійного списку до нього належить? Раїса Богатирьова? Тарас Чорновіл? Інна Богословська? Нестор Шуфрич? А в чому полягає їхній прагматизм? Хоч би з ким і хоч би як, аби заробити на депутатстві якнайбільше бабла? То, може, від такого прагматизму варто триматися якомога далі? Якщо ж ідеться про прагматизм як про прихильність до певних ідей, то нешкідливо було б назвати бодай дві ідеї, які могли б об’єднати, з одного боку, БЮТ із «НУНСом», а з іншого боку – Партію регіонів. Російська мова як друга державна? Агресивне несприйняття НАТО? Позиціонування України як країни, що мусить обслуговувати інтереси Росії? Чи, може, орієнтація на сировинні галузі в економіці? Отже, так і залишилося невідомим, що привело згаданого аналітика до його висновку – окрім маніпулювання звичними, але вже геть позбавленими змісту (чи, принаймні, чіткого й конкретного змісту) поняттями на кшталт стабільності, єднання України, конструктивної роботи тощо.

Іще один аспект «аналітики» привернув до себе увагу. Численні «експерти» будують прогнози, виходячи з єдиного критерію: провідні політики прагнуть абсолютної влади, диктаторських повноважень, а ще якомога більше грошей, і більше нічого.

Нарешті, ще один, найпоширеніший різновид журналістів – це репортери. У день виборів вони стоїчно виконували свій обов’язок біля виборчих дільниць. Скажімо, коли вся Україна з тривогою й підозрою стежила за тим, що Схід затримує передання результатів голосування («вони вичікують, поки з’ясується загальна картина, щоб домалювати потрібну кількість голосів, яка б не видавалася вочевидь неправдивою», – так думали в ті хвилини не одна тисяча українців), на телебаченні з’явився сюжет: черга біля окружної комісії у Краматорську та запевнення членів комісії: багато дільниць, не встигаємо. Суто технічною є затримка, причин для хвилювання немає, – запевняли кореспонденти. От тільки у фахових репортерів усе це мало викликати численні запитання. Справді: Краматорський виборчий округ включає міста Краматорськ та Слов’янськ, а також Слов’янський район. Два великих промислових міста, відстань між околицями яких навряд чи перевищує 5 кілометрів. Це зовсім не те, що округи в багатьох областях, які об’єднують по 5 районів – територію, істотно більшу за 150 км у діаметрі, з купою віддалених крихітних сіл з дільницями в кожному з них! Здавалося б, будь-який репортер мав поставити названу йому причину під сумнів. Чи, принаймні, якщо не репортер, то ведучий у студії чи хоча б подальші коментатори. Врешті-решт, хоча б наступного дня, коли стало зрозумілим, що «забагато виборчих дільниць» – то характерне явище для всього густозаселеного урбанізованого Донбасу, а не для загублених у Карпатських горах чи південних степах сільських районів, чи не можна було б узяти список округів, карту й порівняти їх? Але ні – гору взяв старий, мов світ, принцип: за що купив – за те й продаю, й журналісти й надалі годували українців легендами про завелику кількість виборчих дільниць у Донбасі й саме там. У глядачів, звиклих до такого журналістського принципу, щоправда, є свій відповідний принцип: в одне вухо влетіло – в інше вилетіло.

І замість постскриптуму. Коли статтю вже було написано, трапилася на очі одна вельми популярна газета. «Більше 70% росіян не вважають себе європейцями», – констатує газета, посилаючися на результати соціологічного дослідження Центру Левади. І додає: два роки тому в Україні було проведене аналогічне дослідження, відповідно до якого близько 60% українців зазначили, що не відчувають себе європейцями. То невже журналісти, яких звуть майстрами слова, не вловили, що «не вважати» та  «не відчувати» – то достатньо різні поняття? Що цілком можна «вважати», але «не відчувати»?

А ще одна популярна газета вийшла з великим фотоколажем на першій шпальті та підписом: «Дуель Плющенко – Ягудін триватиме на Олімпіаді в Пекіні?» Провідний матеріал газети розповідав про те, що двоє уславлених російських фігуристів нібито вирішили повернутися до любительського спорту. От тільки невже ніхто в редакції не знає, що фігурне катання – то зимовий вид спорту, а в Пекіні пройде літня Олімпіада? На Заході не те що авторитетна газета, а останній таблоїд, вийшовши з таким ляпом, назавжди поставив би хрест на власній репутації. У нас – ніби нічого не сталося…


6091 раз прочитано

Оцініть зміст статті?

1 2 3 4 5 Rating: 5.00Rating: 5.00Rating: 5.00Rating: 5.00Rating: 5.00 (всього 1 голосів)
comment Коментарі (0 додано)
Найпопулярніші
Найкоментованіші

Львiв on-line | Львiвський портал

Каталог сайтов www.femina.com.ua