”Iнформацiйно-аналiтична Головна | Вст. як домашню сторінку | Додати в закладки |
Пошук по сайту   Розширений пошук »
Розділи
Архів
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031

Поштова розсилка
Підписка на розсилку:

Наша кнопка

Наша кнопка

Яндекс.Метрика


email Відправити другу | print Версія для друку | comment Коментарі (0 додано)

Ностальгія

Тетяна МЕТЕЛЬОВА, Київ on Травень 17,2007

image

Той, кому доводилося надовго виїжджати в іншу країну, мав змогу помітити, що ностальгічні спогади за полишеною Батьківщиною починають відвідувати не лише й не стільки через раптом згадану рідну домівку з бузком під вікном чи калиною на околиці, як після чергового спілкування з новим середовищем. Спілкування з неочікуваними для себе наслідками, нехай дріб'язковими за значенням, нехай ледь помітними, що виявляють себе в якихось деталях – не той жест, не там запанувала пауза в розмові – а все ж виявляють. Незбіг поведінкових реакцій співрозмовника з тими, яких ви мимоволі чекали від нього в певній ситуації, несподіваний сміх чи, навпаки, образа після якоїсь нейтральної репліки з вашого боку – усе здається не таким, як треба, недоречним і залишає по собі легкий присмак непорозуміння.

З часом непорозуміння накопичується, викликаючи роздратування, а разом з тим і якусь безпричинну тугу. Ви почуваєте себе так, ніби повсякчасно чогось не можете второпати, ніби світ, у якому ви опинилися, має власну, нетотожну вашій логіку існування. І вам починає чогось не вистачати: ота інша логіка вас не задовольняє і в душі зростає, поширюється дивна порожнеча, що висмоктує життєві сили. Вона-то й отримала назву “ностальгія” – туга за Батьківщиною.

Хоч би яким привабливим був чужинецький світ з екзотичними, найчудовішими природними ландшафтами й високим рівнем життя населення, хоч би як гарно почувала себе в ньому людина, місцева й приїжджа, та рано чи пізно торкнеться твоєї душі ностальгічна хвороба, збентежить серце й змусить жадати повернення. До землі, може й не такої розкішної, до тих людей – з усіма їхніми вадами, до тих звичайнісеньких річок і гір, до яких лине серце. І крик вуличної торгівки – “Пиріжки, пиріжки гарячі!” – згадаєш як найкращу музику, від чого гаряча сльоза перехопить горло.

Чому?

Що заважає людині бути вповні щасливою на чужині? – Його чужінність, інша логіка буття. Недарма культуролог О.Гуревич увів до наукового обігу поняття хронотопу (від хронос – час і топос – місце) для означення певного культурного середовища, що склалося на якійсь території у той чи той історичний час. Кожен хронотоп – особливий, не тотожний іншому. Він, наче жива істота, являє собою нероз'ємну цілісність, має свій характер і властивості. Кожен має свою логіку буття, своєрідні поведінкові реакції його представників, хоч би як різнилися вони між собою всередині нього. Хронотопний “відбиток” на особистості кожного, що ми його зазвичай називаємо менталітетом, духовно-культурною й мисленнєвою ознакою представника якогось народу, не зникає і тоді, коли людина давно полишила межі своєї батьківщини, свого народу. Він зберігається в поколіннях. Не тому, що природжений людині біологічно, а тому, що духовно-культурні особливості народу зберігаються-плекаються через побутові звички, що передаються разом із сімейним вихованням, через структурні особливості мислення рідною мовою (коли мову збережено хоча б у сім'ї), через усе те, що й ріднить людину з власним народом.

Логіка рідного, вихідного хронотопу, архітектура мови й мислення, сформована його природними й культурними ландшафтами, не винищуються простим розривом усіляких зв'язків з рідною землею. А зберігаючись, потребують відповідності собі у довкіллі, адекватного “віддзеркалення”, комунікативного, спілкувального відгуку. Коли того нема, коли між людиною й середовищем, до якого належать також і інші люди, весь час зберігається дивовижний зазор, невловима емоційна щілина, такий собі “зсув по фазі”, зростає туга невкоріненості, власного незбігу зі світом. Відчуваєш себе так, ніби кожного разу, поглянувши в дзеркало, бачиш, що воно не повторює твої міміку й рухи, а видає щось своє, чого ти, віддзеркалюваний, не робив.

Ностальгія, хвороба незбігу хронотопних логік… Це вона є каталізатором, підсилювачем, а подеколи й першим виявом відчуття належності до Батьківщини. Батьківщина – це не окреслений лінією чи позначений крапкою на географічній карті ареал, місце твого народження. І не хатинка в мальовничому селі твого дитинства, розкішний родовий палац чи помешкання на енному поверсі типової хрущовки (хоч і вони також). І навіть не особливий, неповторний схід сонця у твоїм ріднім краї, схід сонця, що його – такого – більше нема ніде. Це, передусім, неповторна структура міжлюдського спілкування, що притаманна твоєму народові, у якій ти вихований і яка стала твоєю внутрішньою поведінковою матрицею, глибинною основою твоєї особистості, твого “Я”. Це та ціннісно-емоційна конструкція світобудови, на яку ти мимоволі, неусвідомлювано орієнтуєшся, будуючи взаємини з іншими. Коли вона є, присутня, коли ти перебуваєш серед своїх “однохронотопників”, тобі звично. Не обов'язково комфортно, але нормально. Можна бути незадоволеним кимось і чимось, можна ту чи ту ситуацію розцінювати вкрай негативно, як не-нормальну, навіть нестерпну й страждати в ній, але підсвідоме відчуття спорідненості зі світом не виводить події за межі тієї невловимої, невимовної буттєвої норми, за відсутності якої людина “не знаходить собі місця”.

Батьківщина – це твій народ, укорінений у його землю, твій Дім, у якому звично й затишно. Чи не було у вас такого, що поруч із близькою людиною (близькою саме тому, що вона тебе розуміє-відчуває, приймає таким, яким ти є) почуваєш себе нарешті Вдома – хоч на мить, але захищеним, справжнім, прийнятим? Спорідненість душ – лише вторинний прояв хронотопної – духовно-культурної, ціннісно-емоційної, поведінково-ментальної єдності. Та друга, близька тобі людина – то індівідуалізований вимір Батьківщини, рідного Дому, щодо якого ти, твій внутрішній світ є його концентрованим виразом, а він, твій Дім-Батьківщина-Народ, є розгорнутим у просторі й часі твоїм власним “Я”. 

Хоч би де ми були, в які краї не закидала б нас доля,  незримими нитками залишаємося ми пов'язаними з трійцею “Дім-Батьківщина-Народ”. Той зв'язок незнищенний саме тому, що є ґрунтом нашого єства, найглибиннішою сутністю людини. Він є фундаментальним для формування таких утворів, як нація й держава. Та про це – окрема розмова.


3350 раз прочитано

Оцініть зміст статті?

1 2 3 4 5 Rating: 2.30Rating: 2.30Rating: 2.30 (всього 33 голосів)
comment Коментарі (0 додано)
Найпопулярніші
Найкоментованіші

Львiв on-line | Львiвський портал

Каталог сайтов www.femina.com.ua